Помпезність замість турботи

Воістину, правий Олександр Прилипко, який ще 8 травня на сайті «Дня» в есе «Героям — слава, урокам — амнезія!» писав: «Із роками, чим менше ставало солдатів, що повернулися з війни, тим пишніше святкували День Перемоги». У Житомирі, наприклад, нинішні заходи 9 травня перевершили попередні помпезністю. Це при тому, що справжніх фронтовиків у місті залишилося небагато. Військові авто з ветеранами в мундирах на борту, урочиста хода, мітинг і парад біля монумента Слави, покладання вінків і квітів, відтворення боїв, салют. Ці елементи святкування зазвичай використовувались останніми роками, але зараз були суттєво масштабнішими. Найбільша відмінність — море червоних прапорів (деякі — з номерами бойових військових частин). Кілька років тому на бронетранспортері везли один червоний стяг — під приводом, що це прапор Перемоги, не обходилося без партійних, причому КПУ не дуже виділялася червоним кольором. Нині маємо очевидний знак — перемога радянська, то ж крокуймо в СРСР. Обійшлося, щоправда, без повсюдного і нав’язливого прославляння Сталіна як головного «переможця». Але Інтернет обійшло фото його великого портрета, виставленого в Дніпропетровську, з почесною вартою вояків. Хтось до нього дав дуже точний коментар — «Приїхали!». І так не тільки в Дніпрі. Але поки що ніхто не нагадує шанувальникам «вождя народів» (в Україні вже зводяться йому пам’ятники), що методи керівництва сталінського режиму засуджено Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», який ніхто не скасовував. І там же ці методи названо «особливо тяжкою спадщиною минулого». Тобто затяті апологети Йосипа Віссаріоновича зневажають закон. А самі комуністи не скасували рішень ХХ з’їзду КПРС, якими сталінізм був засуджений як антинародне явище. Не кажучи про резолюції європейських інституцій.

Нинішнього 9 Травня в Житомирі синьо-жовтих стягів було мало як для державного свята, а на чолі переважно червонопрапорної колони гордовито марширували очільники області та міста й, найперше, голова облдержадміністрації Сергій Рижук із величезним бантом із георгієвської стрічки на грудях (інші теж прикрасили груди оранжево-чорною символікою). У Білокам’яній — із подачі правителів якої ця символіка та червоні прапори, і саме нагнітання «переможної» помпезності розповзлися по теренах колишнього СРСР — їхнім старанням точно порадіють. Свій інтерес у чинної української влади очевидний (Олександр Прилипко це також відмічає) — через відбілювання Сталіна на тлі «прапорів Перемоги» і георгіївських стрічок виправдання диктатури як форми правління.

Ще виникає сакраментальне запитання — звідки гроші, й чималі, на подібне святкування? На ті ж червоні прапори тощо. За нинішнього страшенного дефіциту коштів на пенсії, інші соціальні, міські (покриття вулиць у місті як після бомбардувань чи артобстрілів), державні потреби. Кажуть про меценатів, спонсорів. Тоді, зрозуміло, постраждали їхні соціальні пакети або фонди розвитку. А може, меценати ті з-за північно-східних кордонів?

Звісно, мешканці міста хотіли свята, добре його сприймають і навіть чекають, хоча 10 років тому здавалося, що воно «йде в історію». Але замислимось ось над чим. Обдерті палати, старі або незручні ліжка, пожмакана білизна, «гонорари» персоналу на тлі не вельми ретельного догляду — для живих фронтовиків це звичайні атрибути лікарень, принаймні житомирських. Моєму батькові, який пройшов пекло тієї війни, ліки в поліклініці безкоштовно виписували раз на місяць, і тільки одне найменування, а за законом немає обмежень. Важко порахувати, скільки пального спалила військова техніка на дійствах 9 травня. А заправку машини, якою підвозили почесний ескорт для поховання батька (він пішов із життя три місяці тому) довелося оплачувати нам, його рідним. І так не тільки йому. Пенсії наших очільників у рази більші за ветеранські. Виходить, набагато простіше раз на рік виголосити славослів’я й провести бундючні святкування, ніж забезпечити бодай елементарний рівень необхідної допомоги справжнім фронтовикам.

... Цього року 9 Травня я поклав квіти на могилу батька, посидів біля неї, а до монумента Слави поклав букет пізно ввечері.

P.S. У коментарі в Фейсбуці до фоторепортажу на сайті Житомир.info про святкування Дня Перемоги в Житомирі Ludmiіa Wariїuk зауважила: «На машинах сиділи в основному ветерани з ювілейними медалями і в офіцерських погонах, а дідусь із двома орденами Слави і медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни та двома орденами Червоної зірки шкандибав помаленьку пішки. На це було соромно дивитись».