«Позиція» і «опозиція»:

— На думку багатьох експертів, провести політичну реформу в Україні до президентських виборів буде можливо лише за умови, якщо її вдасться зрушити з місця до кінця цієї сесії парламенту. Як ви оцінюєте перспективи схвалення у цей період узгодженого між всіма зацікавленими силами, включаючи главу держави, законопроекту по внесенню змін до Конституції?

— По перше, я скептично дивлюся на перспективи появи одного цiлком узгодженого законопроекту. Думаю, скоріше буде або два законопроекти, або один, але з різними варіантами вирішень деяких питань. Якщо президент та інші політики щиро говорять про політичну реформу, про ті наміри, які декларуються — посилення виконавчої влади в особі кабінету міністрів, передача частини функцій президента Верховній Раді — ми, комуністи, не можемо цього не підтримувати. Зайвим підтвердженням нашої позиції є законопроект про зміни до Конституції, який був поданий нами ще в 2001 році і одержав позитивний висновок Конституційного суду. Що стосується перспектив прийняття узгодженого законопроекту, завдання на цій сесії стоїть не дуже складне — направити його до Конституційного суду. Для цього необхідно 226 голосів. А от вже після повернення законопроекту з Конституційного суду необхідна конституційна більшість — 300 голосів. Це — задача дещо складніша.

— З якими пропозиціями Президента України могла б згодитися ваша фракція задля досягнення компромісу?

— Конкретно говорити про певні варіанти домовленостей можна буде, коли ми одержимо на руки сам президентський законопроект. Я абсолютно переконаний, і думаю, в цьому вже переконався й сам Президент, що не буде підтримана в суспільстві та Верховній Раді ідея двопалатного парламенту. Не набере 300 голосів і питання щодо скорочення чисельності Верховної Ради. Я противник двопалатного парламенту. Але якщо навіть таке положення буде прийнято, то має бути продуманий механізм делегування депутатів до верхньої палати, котрі мають обиратися народом, а не призначатися президентом.

— Як ви дивитися на можливість застосування таких шляхів впровадження політичної реформи, як всенародний референдум чи конституційна асамблея?

— Світова практика свідчить, що документи рівня Конституції приймати на референдумі неправильно. Основна маса людей далека від змісту цих документів. Щодо конституційної асамблеї, думаю, і традиції в нас відносно цього немає, і немає необхідності. Народ України вибрав собі Верховну Раду для вирішення всіх проблем законотворення, в тому числі й тих, що стосуються державного устрою. Я абсолютно переконаний, що Верховна Рада в змозі прийняти відповідний документ власними силами.

— Відомо, що всі чотири опозиційні фракції виступають за прийняття закону про пропорційні вибори до Верховної Ради. Які ще елементи політичної реформи, крім пропорційної системи виборів, об’єднують опозицію?

— Сьогодні важко в деталях говорити про позиції представників опозиційних сил. Тим більше, що опозиція в нас доволі строката — є права опозиція, є ліва. Якщо говорити про «Нашу Україну» чи БЮТ, в нас є з ними певні відмінності навіть щодо пропорційної системи виборів, наявне різне бачення окремих елементів пропорційної системи. Дещо прояснитися позиції мають при обговоренні документу, який має надійти від Президента. Тоді можна буде говорити, в чому наші позиції співпадають, а в чому — відрізняються.

— Голосування по програмі уряду, котре відбулося кілька тижнів тому, завершилося черговим скандалом. Незважаючи на те, що три фракції з опозиції — «Наша Україна», БЮТ та СПУ — підтримали програму уряду, це не допомогло провести законопроект про пропорційні вибори, на підтримку якого з боку більшості вони начебто розраховували за голоси за програму. Як ви оцінюєте позицію цих фракцій, котрі, називаючи себе опозицією, надали потужний кредит довіри партії влади?

— Оцінювати дії партнерів — взагалі-то справа невдячна. Моє власне враження полягає в тому, що дехто із моїх колег по Верховній Раді шукав зручний привід, щоб, з одного боку, проголосувати, підтримати програму уряду, з другого — зберегти якусь опозиційність. Навіть наші «закляті друзі» говорили, що комуністів звинуватити в чомусь складно, оскільки вони діяли абсолютно логічно — опозиція не може голосувати за програму уряду, стосовно якого вона знаходиться в опозиції. Ну а коли йдеться про мотиви деяких керівників опозиційних фракцій — дехто з них вже таку «собаку з’їв» у парламенті, що вже й незручно говорити, що вони повірили в якісь обіцянки.

— При голосуванні по програмі уряду фракція комуністів опинилася з партнерами по опозиції по різні боки барикад. Якщо «Наша Україна», БЮТ та СПУ будуть послідовними, їм доведеться як мінімум рік співробітничати з партією влади. Як у зв’язку з цим вам бачаться перспективи співпраці вашої фракції як з рештою опозиції, так і з урядом Віктора Януковича?

— Днями я був на прийомі у прем’єра у справах двох інвалідських організацій. Поміж іншого сказав й таке: «На вашій прем’єрській ниві ще будуть ситуації, коли комуністи, котрі не підтримали вашу програму, певні кроки уряду, які будуть в інтересах народу, підтримають в силу послідовності своїх дій. А підтримка деяких ваших союзників по коаліції, їх голоси, коштуватимуть вам дуже і дуже дорого». Я вже неодноразово підкреслював — по-всякому можна розцінювати позицію фракції комуністів, але вона ніколи своїми голосами не торгувала. Я абсолютно не виключаю, що якісь дії — а особливо ті, які спрямовані на захист найбільш знедолених категорій населення, — будуть підтримуватись. Що стосується перспектив соціалістів, БЮТ і «Нашої України», принаймні тiєї її частини, яка голосувала за програму уряду, я можу погодитися, що вони потрапили у досить незручне становище. З одного боку, вони декларують свою опозиційність, з другого — проголосували за урядову програму. Але сказавши «А», щоб бути послідовним, треба говорити й «Б». Тобто деякі речі, запропоновані урядом, навiть не популярні, їм доведеться підтримувати.

— Практично всі основні політичні сили вже активно готуються до президентських виборів, обговорюються можливі альянси потенційних кандидатiв. Чи є сенс комуністам прагнути до об’єднання з кимсь із опозиційної четвірки чи комуністи також підуть на вибори самостійно?

— Перспектива виборів у нас сьогодні настільки аморфна і невизначена — чи то вони будуть в 2004 році, чи то в 2006, що серйозні речі на цю тему говорити ще не на часі. Але як історик за фахом, я можу сказати, що при будь-яких альянсах, тимчасових, середньотривалих чи довготривалих, рано чи пізно класове начало дасть про себе знати. Буває, звичайно, що людина з тих чи інших міркувань разово проголосує за якийсь документ до певної мірі нелогічно, всупереч своїй внутрішній логіці. Але я ще не знаю прикладу, щоб в історичному контексті класове начало не взяло гору над якоюсь хвилинною вигодою. Коли ми говоримо про опозицію, всім зрозуміло, що той же Віктор Ющенко є для нас представником зовсім іншого класу. Всі ті коливання його блоку є наслідком бажання з одного боку бути в опозиції, а з другого — відстоювати свій справжній класовий інтерес. На жаль, може ще не всі виборці це розуміють. Коли термін виборів набере чіткіших обрисів, ми будемо визначатися. Я абсолютно не виключаю, що компартія може піти на вибори сама. Точніше, разом зі знедоленим народом України. Повірте, це дуже серйозний союзник, котрий вартий багатьох інших. Все частіше ми зустрічаємося з тим, що коли починаємо шукати якийсь компроміс, більше втрачаємо, ніж набуваємо.

— До якого моменту, на ваш погляд, комуністам є сенс координувати свої дії з рештою опозиції, зокрема, з правими?

— До того моменту, допоки представники цих сил будуть підтримувати проблеми найбільш знедоленої частини народу. Всі ми розуміємо, що йдеться про речі тактичного плану, що цiлi у представників різних політичних сил в опозиції або дещо відміннi, або зовсім протилежнi.

— Однак чи не втрачають комуністи симпатії свого традиційного електорату, не займаючи самостійної позиції по всіх основних політичних питаннях, а часто виступаючи від імені «четвірки?»

— Як один із керівників фракції, можу сказати, що документи, подані кимсь із «четвірки», ми ніколи не приймаємо на віру. Визначаючись відносно того, як нам голосувати, ми аналізуємо його як з позицій політичної доцільності, так і з професійної сторони. На кожній погоджувальній нараді фракції ми обов’язково вислуховуємо думку наших колег, які працюють в профільних комітетах. Головний критерій — наскільки цей законопроект відповідає інтересам наших виборців.

— В одному з недавніх інтерв’ю лідер КПУ Петро Симоненко натякнув на можливість передвиборчого альянсу з СПУ. Чи ведуться на сьогодні такі переговори?

— Стосовно виборів переговори не ведуться в силу тих причин, про які я сказав — їх проблема ще не стоїть на повний зріст. Ми узгоджуємо свої позиції через співпрацю в проведенні акцій протесту, під час обговорення законопроектів в парламенті — тобто механізм узгодження позицій та співпраці у нас діє, але поки що він не розповсюджується на вибори.

— Чи є для комуністів в переговорах з соціалістами аксіомою те, щоб єдиний кандидат був саме комуністом, чи це є ще полем для переговорів?

— Партійний квиток у кишені для нас не найголовніше. У складі фракції комуністів є й безпартійні. Головне — принципова позиція на виборах, готовність відстоювати інтереси знедолених верств населення.

— В інтерв’ю нашій газеті ваш колега по партії Леонід Грач заявив, що особа кандидата від КПУ ще остаточно не визначена, і говорити напевно, що це буде саме Петро Симоненко, поки що рано. Які настрої в партії з цього питання, на що налаштована більшість партійних активістів: виставити кандидатом ту саму людину, яка вже кілька разів приймала участь у президентських перегонах і не вигравала їх, чи дати шанс іншому партійному лідерові?

— Ім’я нашого кандидата сьогодні дійсно не визначене. Категорично про особу кандидата можна буде говорити на з’їзді, коли не лише буде висунута кандидатура, але й остаточно прийняте рішення. Лише тоді будуть зняті всі проблеми щодо визначеності кандидатури. Що стосується питання, хто може бути цією людиною — ми не страждаємо «коротким стільцем» для кандидатів. Я дуже рідко це роблю, але тут хотів би послатися на думку Президента України Леоніда Кучми. Який, коли ми свого часу запропонували на посаду прем’єр-міністра України Станіслава Гуренко, висловився приблизно так: «Я добре знаю, що Гуренко за будь-кого на дві голови вищий. Але якщо я його запропоную, мене розірвуть».

— Всі попередні президентські вибори кандидат від комуністів сприймався як один з реальних претендентів на владу. Тепер позиції КПУ не такі переконливі — рейтинг Петра Симоненка не перевищує 13-14 %, аналітики відводять йому в кращому разі роль спаринг-партнера майбутнього президента у другому турі. То ж за що реально боротиметься ваш кандидат?

— Хотів би почати з рейтингів, які декларуються. Ми живемо в унікальній країні, де дуже часто доводиться мати справу з речами перевернутими. Зокрема це стосується і даних соціологічних опитувань. В усьому світі буває так: спочатку проводять опитування, потім підраховують результати, а потім їх оприлюднюють. У нас же спочатку дається замовлення, задається відсоток, який треба показати, а потім проводиться «дослідження», або просто малюються анкети — тобто робиться вигляд, що воно проводиться. І так ми отримуємо рейтинги. Я дуже багато зустрічаюся з людьми, добре знаю настрої. І в мене, до речі, не лише названа цифра щодо підтримки кандидатури Петра Миколайовича викликає сумнів, такі сумніви є щодо багатьох цифр соціологічних опитувань, які компартії взагалі не стосуються.

Що ж до того, за що буде боротися кандидат від комуністичної партії, або кандидат, нами підтриманий — він боротиметься за те ж саме, за що боровся і на попередніх виборах. Для нас нічого не міняється.

— Та все ж ви ставите завдання взяти владу на наступних виборах?

— Принципова позиція нашої політичної програми полягає в тому, що ми ставимо завдання про повернення влади народу України. Наш кандидат боротиметься не за повернення влади Комуністичній партії, а за повернення влади трудовому народові.

— Нещодавно Верховна Рада затвердила Європейську хартію регіональних мов та мов меншин. Ваша фракція з іншими представниками опозиції, зокрема з «Нашою Україною», голосувала по-різному. Після чого дехто з нашоукраїнців, зокрема депутат Іван Драч, сказав, що комуністи порушили домовленості про консолідоване голосування. Чи були подібні домовленості?

— Заявляю абсолютно категорично — по цьому документу домовленостей не лише не було, але й в принципі не могло бути. Оскільки відносно Хартії ми з «Нашою Україною» займали полярні позиції. Ми вносили свої пропозиції, свої зміни, свої уточнення. Але оскільки вони не були прийняті, ми діяли за принципом меншого зла. Ми вважали, що в тій ситуації варіант, запропонований Президентом, був нейтральнiшим, прийнятнiшим для полімовності в Україні, ніж варіант, пропонований фракцією «Наша Україна». Відразу після голосування дехто з членів фракції Ющенка поводив себе просто несамовито — вочевидь вони результати голосування сприйняли як поразку. На такий висновок наштовхують і висловлювання членів «Нашої України» в пресі — це був їхній програш.