PR на мові

«Печерним шовінізмом», «елементарним тупим хамством» і «гастролями молодого донецького хама» назвали провідні політики України гучне висловлювання секретаря Донецької міської ради Миколи Левченка щодо статусу української мови. Однак, незважаючи на те, що Левченка засудили не тільки опоненти Партії регіонів, в якій він перебуває, але і його ж однопартійці, секретар міськради продовжує розвивати свою «антиукраїнську» теорію й буквально в лічені дні дуже просунувся в цьому напрямі.

При цьому в очі кидається «залізна» впевненість Миколи Левченка, який продовжує стверджувати, що правда на його боці, і не тільки не має наміру покинути ряди партії, але й сподівається збільшити своїм висловлюванням число своїх прихильників.

До речі, на думку самих же донеччан, саме це прагнення до популярності і є головною метою скандальних виступів Левченка: Донецьком уже досить давно ходять чутки про те, що донецький міський голова Олександр Лук’янченко бачить у Миколі Левченку свого наступника на посаді мера, і всі його висловлювання є просто своєрідною формою «самопіару». Проте є й інша теорія: говорять, що Левченко сам мітить у мери, і з цього приводу в нього з Лук’янченком уже не раз спалахували сварки.

Хоч там як, донецький міський голова секретаря міськради вже підтримав: «Те, що заявив Левченко — це його особиста думка. Я вважаю, що він як член Партії регіонів статут не порушував, як це йому інкримінують. Така заява не зовсім коректна, адже в сьогоднішніх планах Партії регіонів, я гадаю, говориться, що будь-який громадянин, який живе на сході України, спілкується російською мовою. Але відкидати так радикально й розглядати у відриві від української мови — це помилково», — заявив донецький мер. Ймовірно, саме ця підтримка міського голови зіграла свою роль, і сьогодні Микола Левченко відчуває себе дуже впевнено й продовжує свою дивну «піар-кампанію».

До речі, подібні вчинки були характерними й для нинішнього секретаря міськради в минулому. Левченко почав свою політичну кар’єру дуже рано: ще в 18-річному віці він балотувався в Куйбишевську районну раду Донецька, виступаючи, щоправда, від Комуністичної партії. Проте вже в 2002 році він цю партію покинув і відправився в депутати міської ради під прапорами Партії регіонів. Паралельно юний політик був пов’язаний з бізнесом свого батька — Олександра Левченка, який володів мережею будівельних магазинів.

Уже в міськраді Левченко спільно з радником прем’єр- міністра Віктора Януковича Едуардом Прутником створив молодіжне крило Партії регіонів — Союз молоді регіонів України. Однак СМРУ швидко занепадає, а Микола тим часом створює й очолює в міськраді управління зі зв’язків з громадськістю, яке відбирає солідний пласт повноважень у тамтешньої прес- служби й серед співробітників мерії набуває поганої слави «управління нероб».

У 2004 році Левченко отримує бажану посаду секретаря міськради й пізніше переобирається на неї новим скликанням депутатів у 2006 році. З цього етапу й починається бурхлива діяльність секретаря, який все частіше з’являється на людях і дивує донецьку публіку своїми вчинками.

Першим кроком до цього стало створення громадської організації «Антиволокитний комітет», яка об’єднала усього 5 — 7 осіб (колишніх однокурсників Миколи) й була покликана стати інструментом для боротьби зі свавіллям чиновників. Однак боротьба ця обмежується тільки скандальними мітингами, причому діяльність організації відрізняється своєрідною агресивністю: навіть на емблемі «комітетників» зображений автомат Калашникова з написом: «Ми примусимо чиновників працювати».

Уже в 2006 році Микола Левченко знову «світиться» в місцевому ЗМІ внаслідок свого 27-го дня народження, який він з розмахом відмітив в одному з престижних донецьких клубів у розпал одного з робочих днів, чим фактично вибив з колії всю мерію, співробітники якої дружною низкою потяглися на ювілей, надовго покинувши робочі місця. Тоді ж він презентував свою — знову-таки скандальну — книгу під назвою «Комуналка в стилі фанк», яка оповідає про комунальну спадщину шахтарської столиці. Тема ця, до речі, для Левченка дуже актуальна: саме його називають головним ініціатором підвищення тарифів на житлово- комунальні послуги в Донецьку.

На цьому ж ювілеї розкрилася й можлива першопричина нелюбові Миколи до української мови: Левченко навіть не приховував, що він близький до одіозного російського політика Володимира Жириновського, який дуже вплинув на його погляди. Донецьком ходять також чутки, що в 2004 році після з’їзду в Сєвєродонецьку Микола Левченко відкрито виступив на позаплановому засіданні ради думи Російської Федерації з закликом до Росії «посилити свої позиції в Україні»...

Проте, як стверджують колишні однокурсники Левченка, «антиукраїнський» настрій виробився в Миколи ще з часів навчання в донецькому університеті. Там він закінчив історичний факультет під керівництвом наукового керівника Сергія Баришнікова, який прославився, як пише інтернет-видання НОВОСТІ.dn.ua, створенням студентського «таємного коричневого співтовариства». «Як говорять наукові співробітники ДонНУ, які попросили не називати їхніх імен, шовіністична проросійська група з числа студентів, аспірантів і деяких викладачів існує на факультеті давно. Баришніков — ініціатор створення цього проросійського нацистського гуртка. Група пропагує ідеї геополітичного панування Росії, принизливо відгукується про українську культуру й державність, розпалює міжнаціональну й релігійну ворожнечу, підтримує антисемітизм. Це співтовариство поповнюється з числа студентів, яких протягом п’яти років навчання Баришніков ретельно опікає й потім допомагає встати на ноги, а заодно вкладає в їхні голови імперіалістичні російські ідеї», — цитує видання одного з представників історичного факультету. До речі, під початком Баришнікова Левченко в 2004 році захищає ще й кандидатську дисертацію на тему «Італійсько-турецькі конфлікти в контексті міжнародних відносин на початку ХХ століття».

Зупинити Левченка в Донецьку поки намагається тільки Донецька обласна організація Української народної партії й Народний Рух України, лідери яких уже звернулися в СБУ й прокуратуру з проханням перевірити дотримання законності в рішенні Донецької міськради «Про звернення до депутатів Тернопільської міської ради», яке з’явилося паралельно з висловлюванням Левченка й, на думку представників УНП, містило низку закликів до розпалювання язикової, територіальної й національної ворожнечі. Із заявою з вимогою засудити секретаря міськради виступив і заступник голови Верховної Ради Микола Томенко, що звернувся безпосередньо до лідера ПР Віктора Януковича. За словами всіх протестуючих, їхнє обурення викликане насамперед тим, що Микола Левченко є посадовою особою органу влади, що вже робить його висловлювання просто недопустимими, адже вони, по суті, асоціюються з позицією всієї донецької мерії загалом.

Хоч там як, сам Микола Левченко на ці обвинувачення поки що уваги не звертає. По суті, у нього своя дорога й своя мета, і йому, мабуть, подобається така увага до його персони з боку ЗМІ й провідних політиків країни. Тому низка лідерів громадської думки Донеччини вже прогнозує: секретар міськради не зупиниться доти, поки його не осадить особисто прем’єр-міністр України. Однак Віктор Янукович поки що не робить ніяких спроб щодо цього.