Права людини: версія українських партій

Україна 2019 року входить до трійки країн-лідерів за кількістю звернень своїх громадян до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Проблеми трапляються і з виконанням вироків. У свою чергу, у Верховній Раді досить часто знімаються з розгляду чи не доводяться до другого читання елементарні пропозиції з покращенням справ у цій сфері, зокрема законопроекти щодо надання права на зміну по батькові, удосконалення законодавства про право на проведення страйків чи неприпустимість утримування особи під вартою в межах досудового слідства понад визначені у законодавстві терміни.

Чи зміниться щось у наступній Верховній Раді дев’ятого скликання? Як планують політичні партії розв’язувати цю проблему в наступному скликанні? Хто з найбільших гравців передвиборчих перегонів бачить дискриміновані групи і має намір працювати на виконання правозахисної функції парламенту? Ми проаналізували програми ТОП-10 політичних сил, які йдуть на вибори 21 липня, і в цьому матеріалі покажемо, хто з них у який спосіб буде захищати наші права.

ЩО МОЖЕ РАДА?

Парламент в Україні є найпотужнішим правозахисним інститутом. Це єдиний орган ухвалення рішень, який має повноваження двома третіми свого складу вносити зміни до Конституції й таким чином розширювати передбачені нею права. Як ці права реалізовувати — також питання до Верховної Ради. Саме під головним куполом держави ухвалюють закони на здійснення конституційних прав.

Парламент формує уряд і так визначає керівництво міністерств, які відповідають за дотримання прав людини в різних суспільних сферах.

Крім цього, при Верховній Раді функціонує інститут омбудсмена — Уповноваженого ВР з прав людини (далі — Уповноважений). Він обирається строком на п’ять років таємним голосуванням шляхом подавання бюлетенів. Цей посадовець здійснює моніторинг дотримання базових прав і свобод громадян. Також він надає рекомендації виконавчим органам влади щодо покращення їхньої діяльності в контексті дотримання прав людини.

Народні депутати можуть захищати права людини і поза законотворчою діяльністю. Наприклад, можуть звертатися до органів державної влади з пропозиціями і запитами на інформацію, щоб захищати інтереси громадян й отримувати інформацію висвітлення проблем.

Ми проаналізували, що у своїх програмах обіцяють робити для забезпечення прав людини політичні партії, які займають ТОП-10 позицій у рейтингах підтримки українцями згідно із щонайменше чотирма соціологічними опитуваннями (Київського міжнародного інституту соціології, Соціологічної групи «Рейтинг», Центру «Соціальний моніторинг» та Центру «Соціс»).

До сфери прав людини ми віднесли всі позиції, що стосуються прав національних меншин, мовної політики, захисту свободи слова, політики національної пам’яті, а також прав ЛГБТІ. Із дванадцяти партій, які увійшли до нашої вибірки, п’ять не охопили жодне з цих питань у поданих до ЦВК програмах. Це «Батьківщина, «Голос», «Громадянська позиція», «Самопоміч» та «Українська стратегія Гройсмана». На наш запит уточнити позиції з програм відгукнулися штаби «Голосу», «Європейської солідарності» та «Громадянської позиції». Надані ними уточнення ми використали при підготовці цього матеріалу.

ГАСЛА СВОБОДИ СЛОВА

Питання незалежної журналістики порушують у своїх програмах «Голос», «Сила і честь» та «Слуга народу». Зокрема, партія «Голос» виступає за нові стандарти до редакційної незалежності медіа, щоб їхні власники не могли впливати на зміст їхньої діяльності.

Відповідно до «Індексу свободи преси за 2019 рік», що його склала міжнародна організація «Репортери без кордонів», Україна за цим показником посідає 102-ге місце серед 180 держав, висвітлених в Індексі, розміщуючись між Ліваном та Мозамбіком. Відповідно до останнього звіту Уповноваженого (с. 116), за 2018 рік було зафіксовано 235 випадків порушень свободи слова, з яких 173 — проявлялись як фізична агресія проти журналістів. Чинною Верховної Радою за участю громадських організацій було створено тимчасову слідчу комісію щодо розслідування нападів на громадських активістів протягом 2017—2018 років, однак якихось суттєвих результатів її діяльності, яка стала б відомою широкій громадськості, ми не спостерігаємо.

МОВНО-КУЛЬТУРНЕ ПИТАННЯ: БЕЗ ЗМІНИ ІДЕЙ

Мовно-культурне питання також залишається досить вагомим у програмах політичних партій.

Захищати статус української як єдиної державної й зобов’язати всіх чиновників спілкуватися нею — позиція ВО «Свобода». «Поки ми в парламенті — нікому не дозволимо забрати у нас мову», — позиція Радикальної партії щодо цього питання.

У свою чергу, «Слуга народу» обіцяє підтримувати українську мову за допомогою фіскальних стимулів та пріоритетного державного фінансування продукції відповідною мовою. Чи означає фіскальний спосіб стимулювання вживання української мови відмову від системи запровадження мовних квот у теле- і радіоефірах, у програмі цієї політичної сили відповіді немає.

«Опозиційна платформа — За життя» обіцяє повернути громадянам України право спілкуватися і навчатися російською та мовами національних меншин, хоча варто зазначити, що інформацію про наявність в Україні юридичних обмежень на приватне спілкування в повсякденному житті будь-якою мовою знайти, м’яко кажучи, проблематично. Принаймні у звітах Уповноваженого про це не йдеться. Ця політична сила також обіцяє своїм виборцям припинити «політику дискримінації, ксенофобії та радикалізму».

Створення умов всебічного розвитку для мов національних меншин і надання російській статусу офіційної зобов’язується у своїй програмі здійснити «Опозиційний блок».

Національну консолідацію суспільства та рівні умови для розвитку всіх національностей як свою мету визначає у програмі «Сила і честь».

Партія «Голос» в уточненнях свого передвиборчого штабу передбачила забезпечення захисту і розвитку культури кримських татар як корінного населення України, яке опинилося в умовах окупації. Зокрема, ця політична сила вважає за потрібне розробляти механізми представництва кримських татар в органах державної влади. Представники штабу партії «Європейська Солідарність» у своїх уточненнях заявили про підтримку надання Криму національної автономії у складі України, що має бути спрямована на захист національно-культурної ідентичності кримськотатарського народу.

ДЕКЛАРАТИВНА ПРОТИДІЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ

Тема дискримінації є суттєвою, адже точний збір інформації про кількість дискримінаційних правопорушень ускладнюється низкою чинників. Зокрема, відповідно до Звіту Уповноваженого за 2019 рік (с. 102), Державна судова адміністрація не веде окремого обліку справ за категорією «Справи про дискримінацію», а надає Уповноваженому зведені дані про кількість проваджень у межах Кримінального, Адміністративного кодексів та судочинства, сформованих на основі контекстного пошуку, що може зменшувати їхню кількість. Хоча й без того кількість справ, пов’язаних з дискримінацією, суттєва (с. 102): станом на початок жовтня 2018 року здійснювалося 22 таких кримінальних проваджень, 32 508 адміністративних і 1533 цивільних.

Крім «Опозиційної платформи» з уже згадуваною обіцянкою припинити «політику дискримінації, ксенофобії та радикалізму», інші партії не говорять про проблематику дискримінації у своїх програмах на сайті ЦВК. Проте «Європейська Солідарність» та «Громадянська позиція» в наданих нам уточненнях свого передвиборчого штабу декларативно заявляє про неприпустимість дискримінації за статевою, національною, мовною, релігійною та іншими ознаками. В уточненнях «Європейської Солідарності» йдеться також про потребу забезпечення постійного моніторингу фактів та вивчення причин можливої дискримінації з метою визначення конкретних заходів запобігання.

«Європейська Солідарність» у своїй програмі говорить про потребу забезпечення рівних можливостей для чоловіків та жінок в усіх сферах суспільного життя.

ГРОМСЕКТОР: ЗАБУВШИ МИНУЛЕ

Лише одна партія не оминула питання розвитку громадянського суспільства. «Європейська Солідарність» у своїй програмі вважає за необхідне підтримувати розвиток громадських організацій та ініціатив шляхом надання їм фінансування із державного та місцевого бюджетів, а також «розширення повноважень» — вочевидь, ідеться про якісь нові механізми залучення громадянського суспільства до обговорення рішень. Варто нагадати, що саме 118 зі 141 депутата із фракції «Блоку Петра Порошенка» забезпечили ухвалення закону про обов’язкове електронне декларування статків антикорупційних активістів, що було негативно оцінено як самими українськими громадськими організаціями, так і обмудсменом Денісовою, а також представниками Європейського Союзу. У підсумку, в червні цього року Конституційний Суд визнав зазначене рішення неконституційним.

«СЛИЗЬКА» ТЕМА?

Права людини здебільшого залишаються проблемою, пов’язаною з бюрократичним функціонуванням відповідальних за цю сферу державних установ. У свою чергу, програми політичних партій дуже мало говорять на цю тему, що наочно демонструє низьке місце цієї проблематики в пріоритетах партій.

При цьому низка питань залишилися поза увагою, зокрема питання ЛГБТ-спільноти чи ратифікації окремих міжнародних правових документів, таких як Римський статут чи Стамбульська конвенція з питань протидії домашньому насильству. Імовірно, зосереджений передусім на війні та недовершених економічних реформах стан суспільства не дозволяє належним чином привертати увагу громадськості до розв’язання всіх проблем одночасно.

До того ж, культурні суперечки, що виникають навколо окремих питань, пов’язаних з правозахистом, вимушують партії уникати висловлення своєї позиції щодо певних тем. Таким чином, політичні сили намагаються виглядати нейтрально в окремих дискусіях, прагнучи зберегти своїх потенційних виборців серед людей із часто кардинально різними культурними поглядами.

Цю статтю написано завдяки дієвій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). ГО «Центр UA» відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.