«Правки» до уваги

3 жовтня Верховна Рада підтримала законопроект «Про Київ — столицю України» №2143-3, авторами якого були Олександр Ткаченко, голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, його заступник Олександр Корнієнко, члени цієї фракції Дмитро Гурін, Анна Бондар, Богдан Яременко, Михайло Радуцький, Олександр Дубинський і ще ціла група нардепів від «більшовиків».

Власне, лишень фракція «Слуги народу», з невеличкою кількістю позафракційних депутатів, за це й проголосувала. Всі інші фракції проігнорували законопроект. Звісно, в кожної були свої причини. Фракції «Європейська солідарність» та «Голос» узагалі мали альтернативне бачення Закону про столицю.

Утім, справа зроблена, законопроект прийнятий за основу, а значить доведеться сподіватися, що низка недоліків, які, скажімо відверто, можуть паралізувати всі гілки влади в Києві, до другого читання будуть виправлені.

Насправді, перегляд існуючого Закону про Київ давно був на часі. Особливо на тлі хвиль децентралізації, що котяться Україною. І здавалося, що є простішим за те, як зробити ефективний механізм, враховуючи увесь досвід спроб та помилок.

То що треба було прибрати, а що додати?

Якщо скласти все до купи, то ключове завдання, яке мав би вирішити новий закон можна звести до двох позицій.

Як всі ми знаємо, районні ради в Києві були ліквідовані ще за Януковича. Багаторазові спроби їх повернути ні до чого не привели. Відновити представництва громад міста було б і справедливо, і логічно. Бо що ж це за децентралізація така, коли навіть звичайні села мають право на об’єднання і своє самоврядування, водночас як мешканці столиці, деякі райони якої більші за обласні центри, такого права позбавлені?!

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Тож позиція перша — повернути районні ради.

І позиція друга — впорядкувати, а подекуди ліквідувати державний централізм системи керування містом.

Якою з точку зору тверезого глузду і наявного досвіду мала бути система управління містом? Якщо просто, то так. Обирається міська рада. Обирається прямим голосуванням міський голова. Обирається серед депутатів секретар Ради. Рада за поданням голови формує виконавчий орган. Який, власне, і керує життєдіяльністю міста на глобальному рівні. На локальному, себто в районах Києва, все робиться подібно. Ще раз наголошую, ці райони подекуди за кількістю мешканців перевищують обласні центри. Тож вони теж мають право на самоврядування.

Безумовно, ніхто не заперечує, значення Києва як столиці України, тому мати нагляд з боку Держави цілком логічно, наприклад за допомогою новоствореного органу, який мав би виконувати дві головні функції: забезпечення виконання Конституції та законів України і забезпечення прав і свобод громадян. Як цей новостворений орган називатиметься неважливо, хоч «префектура», хоч залишайте КМДА.

І як же це було реалізовано в законі, запропонованим партією «Слуга народу»?

Усі ЗМІ жартували з так званого «магістрату» і «ратуші». Втім, головний «жарт» тут не в назві можливих органів влади, а в їх змістовності. Річ у тім, що в Україні XIV—XVIII стст. Ратуші будувалися в містах, що не мали магдебурзького права, але як тільки вони його отримували то автоматично перетворювалися на Магістрати, які за законом мали значно ширші адміністративно-судові та господарчі права й краще розбудований апарат самоуправи. Тобто, Ратуші на відміну від Магістрату де-факто жодного самоврядування не мали й повністю залежали від центральної влади.

Враховуючи цю історичну пам’ять, законодавча новела «більшовиків» звучить як знущання над головними принципами місцевого самоврядування. Особливо коли в законі Ратушам відводять якісь такі собі функції єдиного вікна. А про таку посаду, як голова районної в місті Києві ради навіть і не згадується. Ретельно розповідається про вибори голови Київської міської Ради, про голову Київської міської адміністрації, а от жодної згадки про голову райради просто немає. Як він обирається або призначається? І як узагалі має функціонувати такий орган як районна в місті Києві рада? Так, у документі вказана кількість депутатів — 20. І все, за Законом їхні функції вичерпують себе на оголошенні конкурсу на голову районної в місті Києві адміністрації. Але якщо з якихось причин у вказаний законом термін районна рада не призначить голову районної адміністрації це своїм наказом робить Київський міський голова.

До речі, функції і завдання районної в місті Києві адміністрації прописані значно краще і детальніше, ніж функції і повноваження районної ради. Ретельно прочитавши відповідні статті законопроекту, доволі легко прийти до висновку, що районне самоврядування є бутафорією, і все так чи інакше зав’язується на Київську міську раду, а ще точніше на Магістрат.

Тепер щодо нього. Магістрат згідно з законом є виконавчим органом Київської міської Ради. Сьогодні таким органом є Київська міська державна адміністрація. Очолює її голова, який поєднує цю посаду з посадою голови Київміськради, і який обраний шляхом прямого голосування. Ця посада, яка поєднувала в собі і місцеве самоврядування і, так звану, президентську вертикаль, завжди була каменем спотикання. Бо якщо існуючого президента задовольняв обраний киянами мер, то він призначав його на посаду голови КМДА, якщо ні, то в Києві з’являлося фактичне двовладдя. Це було за Януковича, коли Черновецький був народно обраним мером, а очільники КМДА змінювалися тричі. Ця ситуація може повторитися і сьогодні, бо Кабмін уже дав згоду на звільнення чинного міського голови Віталія Кличка з посади голови КМДА.

У новому законі знайдено «чудове» рішення цієї колізії. Той, хто перемагає на прямих виборах стає Київським міським головою й очолює виконавчий орган Київради — Магістрат. Тепер уже без всіляких призначень або не призначень із боку Президента. Але, підступ тут криється в тому, що Магістрат — це абсолютно новий орган, який тільки має бути створений.

Погодьтеся, логічно ж було створити його на базі КМДА, або просто замість неї, адже саме вона сьогодні є виконавчим органом Київради. Натомість, КМДА згідно з законом залишається. А створюватися як нова юридична особа буде як раз таки Магістрат. Ніде не сказано, що КМДА буде реорганізоване, скорочене, перепрофільоване, хоча саме в нових наглядових функціях і полягає сутність цього органу. Цитуємо прийнятий законопроект, ст.36: «Київська міська державна адміністрація на території міста Києва відповідно до частини 3 статті 143 Конституції України, надає Київському магістрату повноваження, визначені Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та іншими законами». І все.

«Надає». Не «зобов’язана надати», а «надає». А що, якщо ні?! Тобто, все знов може вирішуватися на розсуд того, хто буде призначений Президентом на посаду голови КМДА? І давайте ще згадаємо про наглядові і запобіжні функції, якими наділяють очільника Київської міської державної адміністрації. Ним за бажання може бути призупинене будь-яке рішення депутатів Київради або розпоряджень голови Магістрату, який нагадаю, доведеться створювати з нуля. До речі, народний депутат та колишній гендиректор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко вже подав декларацію до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), у якій вказав, що претендує на посаду голови Київської міської державної адміністрації.

І на останок про алегорію, яка була згадана на початку. Раніше міська Київська влада мала дві голови: представницьку і виконавчу. Новий закон мав це упорядкувати так, щоб замість двох голів була одна, але ефективна. І щоб оця «голова» не накоїла «дурниць» над нею мав бути правовий нагляд. Натомість, ми маємо всі шанси отримати «чорнобильського мутанта», в якого та голова, яка має наглядати, буде робити все, що виконавча голова так і не виросла, при цьому у всьому винна буде голова представницька.