Право на зброю проти права на сваволю
Ще за радянських часів ми дізналися, що "дивні" й підступні американці дозволяють "мерзенним расистам" і злочинцям цілком офіційно купувати зброю в магазині. В радянської пропаганди ця обставина викликала шок, порівнянний із тим, що його вона мала від словосполучення "буржуазна демократія". За радянськими законами приватні особи не мали права носити навіть ножа, а вже щось смертоносніше й поготів.
Збігли роки. В офіційних пропагандистів при слові "буржуазна демократія" вже не вихоплюється знайоме "Мовч-а-ати!" Вони здатні майже спокійно обговорювати найболючіші "застійні" теми. Але є тема, що як і раніше викликає підвищення серцевого ритму функціонерів нашого держапарату - зброя.
Їхні високоморальні міркування сповнені здорового глузду. "Ми не готові... наші громадяни не зрозуміють... традиції не дозволяють..." Якщо уважно вчитатись у традиційні звороти, постає апокаліптична картина: ось громадянам дозволили купувати вогнепальну зброю - і на вулицях українських міст зчинилися масовані перестрілки.
Правда, на зацікавлене запитання - а чи мають вогнепальну зброю злочинці? - навряд чи комусь із посадовців Міністерства внутрішніх справ буде важко відповісти. Але тоді наспіває наступне запитання: а чим же гірші законослухняні громадяни? Якщо одна сторона озброєна, чому друга мусить спокійно до цього ставитися? Втім, і на друге запитання відповідь, я гадаю, цілком очевидна - гарантом ваших прав виступає міліція. Важче буде довідатися, який відсоток громадян таким поясненням задовольниться. Проте непрямі дані - скільки наших співвітчизників подбало про свою безпеку можливими способами (починаючи від броньованих дверей і грат на вікнах і закінчуючи дозволеними громадянам "пневматичками" й газовими пістолетами) - дають змогу судити й про це. (Тут саме час на мить відволіктися й для порівняння згадати двері й вікна квартир в американських фільмах - хисткі за нашими мірками, їх мало не дитина може зламати. Згадали, але не відволікаймося). Що водночас указує на те, як оцінюють діяльність міліції наші законошанобливі громадяни, й на слабкість їхніх позицій: проти вогнепального газовий пістолет - не більше, ніж іграшка.
Але крім питання суто практичного, є також питання філософсько-політичне. Не випадково за всіх віків тільки раб не мав право носити зброю: воно завжди вважалося підтвердженням гідності людини. Якщо говорити про традиції, то й у Російській імперії законошанобливі громадяни могли володіти вогнепальною зброєю. Ясна річ, не кулеметом, проте досить пригадати, як часто в російській літературі XIX - початку XX століть атрибутом розвитку подій є револьвер або рушниця. Й тоді спантеличеного зацікавленого читача починає непокоїти досить дивна думка: а чому, власне, в Російській імперії обивателі не перестріляли одне одного? Поліція тоді була що вже нечисленна за сучасними мірками - ну геть тобі запросини до щовечірніх перестрілок. Аж не сталося. І Росія не найяскравіший приклад. У знаменитих поправках до американської Конституції, що їх названо "Білль про права", право на володіння зброєю оголошено конституційною нормою.
І тут ми підходимо до найцікавішого питання: а чого насправді побоюються міліцейські структури, заперечуючи проти передання вогнепальної зброї?
Система, що має назву правоохоронної, в країнах Заходу цілком інша, ніж у нас. Тут її здецентралізовано (хоч би така важлива деталь: приватний детектив в Америці отримує ліцензію не в поліції, а в органах виконавчої влади), а відтак вона значно більше залежить від виборця і, що не менш важливо, перебуває під постійним контролем преси й громадської думки. І те, що в усіх наших нормативних актах заведено зовсім інший порядок, далеко не випадково. Тут і сховано причину заборони на купівлю зброї приватними особами. Старе римське правило приписує шукати тих, кому це вигідно. А вигідно це міліції: за умов заборони продажу вогнепальної зброї вона має цілковиту монополію на захист нашого життя. Й поки міліція матиме таку монополію, зокрема й на зброю, ми завжди будемо наражатися на міліцейську сваволю.
За великим рахунком, справжнім захисникам громадського порядку вигідно мати справу з населенням, що може себе захистити. Тож коли ми хочемо громадського порядку, то повинні домагатися права на вільний продаж вогнепальної зброї (бодай у тих межах, у яких сьогодні продають газову). А якщо хочемо мати всесильну (щодо законошанобливих громадян) корумповану міліцію - то повинні всіляко обстоювати заборону на її продаж. Вибір, сподіваймося, буде все-таки за нами, а не за міліцією.
