Президент просить повірити йому востаннє
Минулого тижня один із чиновників Міністерства фінансів уголос проговорився про те, що останнім часом негласно стало проблемою №1 для Президента й уряду: Україна неухильно наближається «до позиції технічного банкрутства». Критичний час чигає на країну в серпні. Тоді уряду доведеться знайти близько 1 млрд. доларів для виплат за внутрішніми (тобто лише за облігаціями) й зовнішніми боргами. Ясна річ, таких грошей влада «технічно» не має. Зате є можливість видавати укази й боротися за довіру виборця.
Президентські укази й постанови уряду, частина з яких побачила світ, викликали бурхливі емоції в широкої спільноти. Одних вразила небачена рішучість Президента поступитися інтересами близьких йому промисловиків. Других здивувала президентська байдужість до норм чинних законів. Треті поремствували, що потрібні для економіки рішення так сильно запізнилися. А четверті вже почали підготовку до масових протестів.
Тим часом шквал економічних указів було визначено наперед усім попереднім розвитком подій. Нагадаємо, вже на початку квітня уряд отримав аналітичну записку від Німецької консультативної групи (див. «День» №91 від 19.05.1998 р.), де йому рекомендували негайно зайнятися недопущенням фінансового колапсу. Тоді ж було розроблено комплекс антикризових заходів, на законодавче врегулювання якого вже немає часу. Усі заходи, яких змушені будуть вжити виконавчі органи влади, умовно поділяються на три групи: короткотермінові, тобто розраховані на 1998 р. і спроможні помітно оздоровити бюджет; середньотермінові реформи бюджетної сфери; і, нарешті, структурні реформи з перспективою економічного пожвавлення виробництва.
Пріоритетом «пожежного» оздоровлення бюджету, очевидно, буде різке скорочення бюджетних видатків (приблизно на 2 млрд. грн.). Найближчим часом уряд мусить скасувати всі цінові субсидії як для населення, так і для виробників окремих товарів. На сьогодні вже заявлено про наближення припинення дотацій за комунальні послуги (це скоротить видатки бюджету на 500 — 800 млн. грн.), а також про зменшення субсидій сільському господарству й підвищення цін на енергоносії. На черзі — скасування пільг: для держслужбовців і «чорнобильців» на проїзд у транспорті, на енергозабезпечення. Пільги, мабуть, замінять соціальною допомогою для потребуючих і 10-гривневим підвищенням мінімальної зарплати. Схожа процедура чекає й на галузеві субсидії. Шахтарям навряд чи вдасться відстояти інтереси збиткових шахт, аграріям — збиткових КСП.
Серед інших термінових заходів, вживання яких вельми вірогідне, слід назвати скасування пільг на сплату податку на додану вартість за енергоносії, критичний імпорт і почасти для сільського господарства (додатково 600 млн грн бюджетних доходів). Запровадження єдиного мита й підвищених акцизів на бензин у поєднанні з посиленим контролем Державного митного комітету може принести до 1,5 млрд. грн. доходу). З уже затверджених Президентом заходів «найдохіднішими» будуть: централізований контроль за видатками різних фондів (інноваційного, Держкомітету з питань матеріальних ресурсів, Чорнобильського фонду, резервного фонду Кабміну, загалом близько 1,25 млрд. грн.) і скорочення чисельності бюджетників. Загалом, стосовно рішень, спрямованих на наповнення дохідної частини бюджету, то віддача від них найближчими місяцями малоймовірна. За словами радника голови Національного банку Віктора Лисицького, уряд до травня 1998-го «позичив» у народу 75% усіх грошей, які перебувають в обігу. Отже з економіки вже просто немає чого вилучати.
З середньо- і довгострокових реформ, запроваджуваних президентськими указами, норми, які понижують податковий тягар на економіку, видаються найпривабливішими. Однак це лише перше враження. Річ у тому, що суть податкового законодавства в стабільності та юридичній бездоганності. Лише за цих умов платники податків відповідатимуть на зниження ставок збільшенням податкових надходжень. Тобто зроблять те, чого від них чекає держава, змінюючи правила гри. В усіх інших випадках економіка збереже недовіру до влади і, як і раніше, приховуватиме свої доходи від оподаткування.
Правда, підписання податкових указів могло бути спричинене й іншими мотивами. Уряд не раз чув на свою адресу звинувачення в недалекоглядній фіскальній політиці. Тож сенс згаданих указів міг полягати й у тому, аби поки що просто продемонструвати (можливо, лише для МВФ) готовність уряду серйозно займатися «організацією» економічного зростання. Таким чином, сумнівна юридична цінність «далекобійних» указів зводить нанівець їхню економічну ефективність, чим позбавляє владу широкої фінансової, податкової зокрема, підтримки підприємців.
До речі, безпрецедентну економічну активність Президента минулого тижня чимало експертів пов’язують із приїздом у Київ місії МВФ і з можливим отриманням 2-мільярдної позики. І як повідомили західні засоби масової інформації, делегація МВФ, приїхавши в Київ, назвала причиною фінансової кризи в Україні не бюджетні проблеми й не промисловий спад, а надмірне й небезкорисливе втручання держави в економіку й нечувану корупцію. Тож з указами, не виключено, вийшла невелика промашка: ні про корупцію, ні про держвтручання там немає навіть слова. Отже, замість життєво необхідних 2 мільярдів доларів Україні, можливо, доведеться задовольнитися сотнею-другою мільйонів або загалом нічим.
