Про інформаційний імунітет

Щодня ми поглинаємо велику кількість інформації, і не завжди можемо сказати: що з цього правда, що вигадка, а що відверта маніпуляція. Останні події в Україні та світі з поширенням коронавірусу вводить у паніку багатьох людей, що є чудовим ґрунтом для фейкової інформації. Від байок про розпилення дезінфектора з гелікоптерів у Києві — до реклами неіснуючих ліків та некваліфікованих порад у лікуванні. Чи був сучасний український інформаційний простір завжди таким забрудненим, і як нам протистояти постійним впливам ззовні? Це питання поставила собі наша співрозмовниця, людина, яка багато років працювала з маніпуляціями. Тож що таке інформаційний імунітет, якими бувають інформаційні віруси, та як сформувалося сучасне українське інформаційне поле — в інтерв’ю з Оксаною МОРОЗ, авторкою книжки «Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців».

«ІЗ КОЖНИМ РОКОМ МАНІПУЛЮВАТИ ЛЮДЬМИ ВСЕ ПРОСТІШЕ, А САМІ МАНІПУЛЯЦІЇ СТАЮТЬ УСЕ ПРИМІТИВНІШИМИ»

— Як нині формується сучасне українське інформаційне поле? Яку реальну роль у ньому грають фейки, маніпуляції та боти? Ви в своїй книжці ці всі явища окреслюєте словом «вірус», чому?

— Є дослідження, які були проведені компанією InMind на замовлення Інтерньюз, які чітко дали статистику, що 68% українців вважають головним джерелом отримання інформації соціальні мережі, а 66% — телебачення. На рівні похибки ці джерела в однакових позиціях. Соціальні мережі — апріорі суб’єктивний інструмент, там неможливо говорити про дотримання яких-небудь журналістських стандартів. Телебачення в здебільшого також є суб’єктивним, бо його власники використовують телеканали в своїх цілях.

У нашому суспільстві звикли все, що є викривленням інформації, називати двома словами: маніпуляції або фейки, проте маніпуляція — не зовсім коректний термін. Вона може бути дуже різною: від того, що ми маніпулюємо дитиною, щоб вона зробила уроки, до дійсно великих інформаційних кампаній. Фейки ж, самі по собі — це конкретне окреме викривлення інформації. Наприклад, нещодавно поширювали інформацію про те, що на Київ будуть розпилювати дезінфектор з вертольотів — це фейк. Інформаційний вірус — більш комплексне поняття, направлене на дотримання конкретної мети та моделювання поведінки, вигідної замовнику, яке має негативний вплив на суспільство в цілому. Наприклад, якщо ми беремо ситуацію з Новими Санжарами, випадки на Тернопільщині, Львівщині, — це один інформаційний вірус, який було запущено з метою розхитування ситуації в країні. Інформаційний вірус не береться з повітря, а лягає на живильне середовище, яке є в суспільстві: якщо була нагнана паніка в ЗМІ та додалося, що люди не довіряють владі, а лише собі, а також те, що люди бояться за свою безпосередню безпеку — це зручний ґрунт для Росії зробити інформаційний вірус з розхитування ситуації, що і сталося. До того ж влада поводилася вкрай некоректно щодо комунікаційної політики.

— Раніше ви працювали в бізнесі та на політичні організації, перебуваючи, по суті, по інший бік барикад, працюючи з маніпуляціями. Що змусило вас змінити діяльність та написати книжку про інформаційний імунітет?

— Оскільки моя діяльність зв’язана певним чином з політикою, то останні роки під час роботи я спостерігала достатньо чітку тенденцію: з кожним роком маніпулювати все простіше, а самі маніпуляції стають усе примітивніші. Я намагалася, як аналітик, зрозуміти, чому так відбувається і де корінь цієї проблеми, бо не вірю, що всі люди, як один, дурні. Так само я не бачила якихось секретних технологій, які б взяли та одурманили людей, усе достатньо примітивно. Дослідивши проблему, я прийшла до досить простого висновку: в корені цих процесів лежить питання інформаційного імунітету людини. Якщо цей імунітет у неї є — вона може ідентифікувати маніпуляцію, вірус, зрозуміти наскільки він небезпечний і що вона може з цим робити. Якщо цього немає — людина ковтає всю інформацію та діє відповідно до неї.

Коли я почала в історичній ретроспективі аналізувати, чи є цей імунітет в українців, то прийшла до невтішних висновків: імунітет був зруйнований ще перед початком війни, і якщо б не сталося подій 2014 року, будь-які інші маніпуляції були б не менш успішними ніж ті, які є зараз. Насамперед групою ризику ми вважаємо людей, які проживають на непідконтрольних територіях: там рівень інформаційних маніпуляцій був підкручений трохи більше, тепер його змінено значно більше. По суті більшість людей на цих територіях перетворилися на форму нації-овочів (тих, хто бездумно поглинає всю інформацію. — А.П.) згідно з тією класифікацією, яку я наводжу в книжці, а ми ще балансуємо на червоній межі між нацією-борців (людей, які ще здатні час від часу критично мислити. — А.П.) та нацією-овочів. Хоча, якщо нам трохи підкрутять (збільшать) тумблер маніпуляцій — ми завалимося в цю прірву. Для мене точкою, коли я для себе цю ситуацію зрозуміла та відстежувала, стали останні парламентські вибори. Де-юре ми живемо в демократії, а де-факто жодної демократії немає, тому що в усіх є право голосу, але ні в кого немає найважливішого, що має бути в демократії — розуміння процесів та аналізу інформації. Парламентські вибори це чітко проілюстрували: люди голосували за «ноунеймів», не розуміючи персоналій у контексті державотворення, і це дало мені поштовх дослідити проблему глибше.

— «Дев’яності стали щедрим середовищем для інформаційних вірусів, у ньому ми живемо й дотепер. Саме в 1993 — 1999 рр. країна поділилася на Захід і Схід, на прибічників великої імперії і борців за незалежність. Тоді сформувався тип їхньої комунікації, який діє і донині» — це ваша цитата. Що посприяло встановленню такої системи та інформаційного клімату?

— Для цього створилися певні передумови: на початку ХХ століття, аналогова ера змінилася на цифрову. Раніше, в людини було кілька джерел інформації, і за багато років тоталітаризму ми звикли не довіряти кожному з них, перевіряти інформацію, поглинати максимум, щоб робити свої власні висновки. Наразі настала цифрова ера, а разом прийшла західна інформація, якій апріорі більше довіряли, а кількість інформації почала рости в геометричній прогресії і джерела інформації почали множитися. Людям ніхто не пояснив, як це фільтрувати, що з цього погано, а що добре, як по-іншому споживати інформацію, звичка поглинати все підряд залишилася. Вийшло так, що людина зі звичкою аналізувати все, виходить у абсолютно засмічений інфопростір, вихоплює там щось, вважає це за істину і керується цим. Натомість, якби в людини залишався інформаційний імунітет, вона могла би цьому якось протистояти.

Що таке інформаційний імунітет? Він формується як мінімум під впливом кількох груп чинників, які формують точку опори. В нас немає стабільного економічного стану вже дуже давно, а загалом ніколи і не було, тому люди не можуть спертися на певну подушку безпеки. Другий важливий момент — люди не довіряють жодному інституту держави, навіть у цій ситуації з коронавірусом вони не завжди слідують державним інструкціям. Третій момент — немає стабільного фізичного та психологічного здоров’я, бо люди живуть у турбулентності. Також зруйнована система освіти, коли в людини немає не те, що критичного, а системного мислення. Ці чинники в нас зруйнували точку опори і до цього додається те, що кількість інформації постійно росте, а інструменти маніпуляції спрощуються. Фактично, зараз ті, хто мають доступ у інтернет та акаунт у Фейсбуці, може самостійно робити інфовіруси. Великої шкоди він не завдасть, але як мінімум збільшить рівень інформаційного шуму, що в нинішніх умовах так само критично. Все це руйнує інформаційний імунітет. Якщо ми глянемо в ретроспективу 1990-х — 2000-х, то побачимо, що основи всіх перерахованих процесів були закладені ще тоді.

«ЛЮДИНА НАВІТЬ КОЛИ СТАВИТЬ ЗЛИЙ СМАЙЛ — ПОШИРЮЄ ІНФОРМАЦІЮ»

— Якими є правила інформаційної гігієни: що можна, а чого не можна робити?

— Перше, і найважливіше — зрозуміти глобальність проблеми. В нас проблему дезінформації недооцінюють і сприймають як щось розважальне. Відео, меми, все легко та спрощено. Поки людина не зрозуміє, що ми є інформацією, яку споживаємо, і вона визначає наші мислення та поведінку, — вона не буде дотримуватися жодних правил. Буквально сьогодні в мене була розмова з моїм знайомим, розумною, освіченою людиною, щодо коронавірусу, і він почав розповідати мені одну з теорій змов. Я розумію, що він щиро вірить у це, настільки живе в нерозумінні як споживати та аналізувати інформацію, що сам по собі стає ще більшою загрозою. Таких прикладів безліч. До формування цього розуміння, будь-які правила будуть нікчемні. Нікого не можливо змусити виконувати якісь правила, це найбільша омана, яка може бути.

Якщо людина все ж зрозуміла цей меседж, то далі йдуть елементарні правила. Найбільш базова річ — самому не поширювати інформацію, яка гіпотетично може бути вірусною. Зараз людина — головний передавач інфовірусів. Не боти чи фейкові акаунти (це все точки вкиду, як правило), а ми з вами. Що стоїть у основі протилежної поведінки? Те, що людина не розпізнає фейки та не розуміє, як формується інформаційне поле в цифрову епоху: якщо ти лайкаєш, коментуєш, поширюєш пост, чи робиш будь-яку дію в онлайні — ти даєш цифровій платформі сигнал, що ця інформація цікава тобі, а значить і твоїй авдиторії. Людина навіть коли ставить злий смайл — поширює інформацію. Поки ми не замислимося над цим, будемо безоплатно працювати на вірус-мейкерів.

Другий важливий момент: люди всім світом обговорюють фейки, боти, і т.д., водночас не навчившись сумніватися в інформації, яка є. Якщо люди почнуть сумніватися в усій інформації й у них виробиться правило перевіряти інформацію хоча б по трьох джерелах, це так само дуже зменшить кількість маніпулятивної інформації. Для цього людина має скласти свій шортлист джерел інформації, які є коректними. Це дуже просто зробити, адже існує багато рейтингів перевірки якості медіа, наприклад, Інститут масової інформації проводить щоквартальний рейтинг онлайн-ЗМІ щодо дотримання журналістських стандартів. Проте навіть кращі ЗМІ в гонці за трафіком можуть маніпулювати та десь помилятися з емоційними речами. В цифрову еру більшість інформації, яку ми бачимо, залежить від того, як наше оточення з нею взаємодіяло: набрали оточення ботів — будемо мати маніпулятивну стрічку. Давайте вчитися фільтрувати інформацію, бо я в себе в соцмережах бачу, як люди, що читали мою книжку та відвідували лекції, все одно час від часу репостять маніпулятивний контент. На жаль, у поточний момент, фактично нічого не можна зробити, щоб виправити ситуацію з інформаційною гігієною. Це тривалий процес, який займе роки.

— «Коли ми приходимо додому, вмикаємо серіал, то навіть не розуміємо, скільки там інфовірусів» — ще одна ваша цитата. Вірусмейкінг у розважальному контенті — велика проблема?

— У нас немає сфери, в якій не було б вірусмейкингу. Це проблема, яка стосується кожного, бо всім вигідно щось десь спростити, недоговорити, щоб швидше досягнути своєї мети. В більшості випадків, коли ми говоримо про віруси — говоримо про політику. Є точка зору, що все, що стосується політики — маніпуляція, а все інше — маркетинг. Насправді ні. Я для підтвердження цього наводжу приклад 2008 року, коли починав розвиватися роздрібний банківський бізнес. Тоді такі, як я, працівники банку, думали про те, що ми несемо західні стандарти в українські реалії, робимо банки відкритими, спрощуємо продукти. В цьому процесі треба було регулювати ціни. Банки хотіли отримати більше клієнтів, тож ціни по депозитах зростали, а по кредитах — падали. Між ними був достатньо серйозний розрив. Відповідно, фінансово неграмотне населення велося на цю рекламу, і коли сталася криза 2008 року банки посипалися. Звичайні люди не мали фінансової грамотності й не розуміли, які ризики отримують, коли беруть на 30 років іпотеку. Не розуміли, що депозитні ставки під 25% — це дуже ризикована операція і т.д. Те саме з серіалами та розважальним контентом. Усі обговорювали серіал «Слуга народу», на основі цього люди звернули увагу, що в серіалах можуть бути інші змісти. Коли нам хочеться вимкнутися, коли ми ліниві, легкий контент нас обробляє, вкладає якусь певну думку. Наприклад, новий серіал «Мишоловка для кота» для когось просто оповідає історію простих людей, яким подарували по мільйону доларів. А на мою думку, демонструє модель мислення, що не варто заробляти багато, бо і так як є — вже добре. Що апріорі несе негативний меседж для розвитку суспільства та економіки. 

«ПРЕДСТАВНИКИ ВЛАДИ Є І ЗАМОВНИКАМИ, І ОБ’ЄКТАМИ, І ВІРУСМЕЙКЕРАМИ ОДНОЧАСНО»

— «Усі ключові процеси, які тривають у нашій країні через гібридну війну певною мірою моделюються з Росії» — кажете ви в одному з інтерв’ю. Як ми можемо протистояти цьому? Які механізми боротьби з гібридною інформаційною загрозою має бути втілено?

— Тут немає одного конкретного рішення. Слід розуміти, що з боку Росії системно працює ефективно злагоджена команда. В нас немає і десятої частки подібної підготовки. Проте ми відкриті через низький інформаційний імунітет. Я не розділяю в цьому російську та внутрішню агресію, бо й те і інше направлене на те, щоб люди були об’єктами, а не суб’єктами в процесах. Необхідно випрацювати правила інформаційної гігієни та їхнього застосування — це все те, що направлено на протидію об’єктності. Відповідь на ваше питання може бути красивою: потрібно, щоб держава створила одну політику, всі говорили про одне і те саме. Однак я реаліст і в це не вірю.

По-перше, в державі існує досить багато нагальних проблем, і держава — це також абсолютний отримувач вигоди від відсутності інформаційного імунітету, тобто подібні дії можуть бути або для видимості, або не відтворюватися взагалі. Я більше вірю в організацію суспільства, самостійне протистояння, напрацьовування інформаційного імунітету, відповідно вносячи в повістку дня ці питання.

— Колишній міністр культури Володимир Бородянський зазначав, що «Шоу екстрасенсів допомогло у вирішенні багатьох кримінальних проваджень». Хоч зараз склад кабміну і змінено, проте як нам ставитися до проблеми низького інформаційного імунітету у владі?

— Усередині влади є питання цілей, які вона досягає. Все решта — меседжі щодо них. Звичайно, що міністр не міг сказати про свою попередню роботу, що він кільканадцять років займався тим, що руйнував інформаційний імунітет громадян.

Влада виходить з людей, і коли ми говоримо про владу, то говоримо про людей, які є об’єктами цієї гри, і де-факто, вірусмейкерами та замовниками. Комунікаційна політика невідривна від держави, тому я не радила б змішувати поняття інформаційного імунітету в представників влади та звичайного громадянина.

«Є ДОСТАТНЬО ВЕЛИКА ЧАСТИНА СУСПІЛЬСТВА, ЯКА НЕ ПЕРЕТНУЛА МЕЖУ, І З ЯКОЮ МОЖНА СПІЛКУВАТИСЯ»

— Ми живемо в епоху постправди. Це явище було визнано словом року Оксфордського словника 2016-го. Постправда сама по собі є вірусом? 

— Постправда — це результат. Є купа інформаційних вірусів, які добивають імунітет і створюють інформаційне поле, в якому ми живемо, що й створює реальність постправди. Тому я дуже скептично ставлюся, коли Фейсбук, наприклад, виділяє кошти, щоб боротися з «фейковими новинами» — бо це лише сота частка підробленої інформації, і просто одна з форм. Легко з’явиться купа інших форматів, які ви не зможете подолати. Треба боротися з основою — це людина. Вже паралельно краще запроваджувати певні форми обмеження, фільтрації. Однак одне без другого буде низько ефективно.

— Сьогодні у нас є можливість відновити інформаційний імунітет громадян, зокрема тих, кого ви у своїй книжці зараховуєте до овочів? Які засоби цьому сприяють?

— По-перше, якщо ми безпосередньо націлимо нашу комунікацію на категорію людей-овочів, вона буде абсолютно безуспішною, тому що ці люди, не можуть почути іншої позиції. Водночас є достатньо велика частина суспільства, яка не перетнула межу і з якою можна спілкуватися. Якщо ці люди дотримуватимуться правил інформаційної гігієни і спілкуватимуться з людьми-овочами — це буде більш ефективно. Не секрет, що дуже багато людей старшого віку перебувають за межею. Тому що в них імунітет був зруйнований, в першу чергу. Тож якщо діти з інформаційним імунітетом приходитимуть до батьків, у яких такого немає, і з ними спілкуватимуться, — цей процес матиме сенс. Однак для цього діти повинні розуміти глибину проблеми і самі рухатися у правильному напрямку, а також отримати мотивацію та інструменти, щоб ефективно працювати з батьками.

«ОРДЛО» ТА РОСІЯ ВЖЕ ЗА «ЧЕРВОНОЮ ЛІНІЄЮ» ІНФОРМАЦІЙНОГО ІМУНІТЕТУ»

— Чи не могли б ви назвати найяскравіші приклади інфовірусів у нашій країні, які такими, на перший погляд, не здавалися?

— Приклад зі зниженням курсу долара. Коли він почав падати, люди почали вважати, що це очевидний маркер того, що ситуація покращується. Водночас за відсутності розуміння процесів, мало хто міг збагнути, що це певна волосінь, яка натягується, в один момент відпуститься — й ми отримаємо той ріст, який є зараз. Це було продемонстровано суспільством під час публікації «плівок Гончарука», коли в процесі обговорення стало зрозуміло, що така загроза є. Антивакцинація — ще один довготривалий вірус. Можемо взяти фейк про те, що існують ліки від коронавірусу, які йдуть навіть на телебаченні. Зрозуміло, що коронавірусів багато, і до того, на який конкретно посилається реклама — ліків немає, але ж у ній цього не сказано. Легше пошукати, що не є інфовірусом. Бо, на жаль, більшість інформації є маніпулятивною.

— Кому варто прочитати книжку «Нація овочів?». На які питання вона дасть відповідь?

— Людям, які думають про те, що інформація може змінювати наші думки та поведінку. Проактивна частина суспільства, яка побачить частину своїх думок більш структуровано, в шортлисті, який направить їх до проактивного використання інформації. Книжка відповідає на питання, чому людьми все простіше маніпулювати, попри те що маніпуляції стають усе примітивнішими. Я описую свій досвід і водночас запрошую до активних дискусій у професійній спільноті.

— Чи позитивні у вас сподівання щодо відновлення інформаційного імунітету?

— Якби я не була оптимістом — я би цим не займалася. Ми стоїмо перед червоною лінією, щоб цей імунітет остаточно втратити, але ще не за нею. Тому зараз один з останніх моментів, коли ми можемо змобілізуватися і почати щось робити в цьому напрямку. Перед нами є приклад «ОРДЛО» та Росії, які вже за «червоною лінією», і ми наочно бачимо, до чого це призводить.