Про Крим, Південний Тіроль та «особливий статус» Донбасу

Сьогодні вістря суспільної уваги знову повертається до питання майбутнього українського Донбасу та Криму. Нині намічається тенденція до остаточного закріплення «особливого статусу» частин Донецької та Луганськонської областей. Нещодавно із відповідними заявами виступив перший Президент України Леонід Кравчук. Спочатку в ефірі «5 каналу», а потім в інтерв’ю «Дню» він поділився своїм баченням вирішення ситуації на Донбасі. Його висловлювання відразу викликали дискусію та шквал критики у суспільстві. Але, можливо, причина в тому, що суспільство від початку не сприймало мінський процес, в якому дуже багато речей залишаються нез’ясованими, а тому кожна подібна заява викликає суспільне напруження? Зрозуміло, сьогодні є два табори: одні говорять, що не має бути жодних поступок у перемовинах із агресором, інші вважають себе суворими реалістами. Можливо до останніх належить Леонід Кравчук, який озвучив реальний стан справ України?

«Мінські угоди вирішують питання АТО, - зазначив Кравчук у розмові із «Днем», - Але корінне питання суверенітету та територіальної цілісності вони не вирішать ніколи». «Не треба боятися «особливого статусу» Донбасу… Якщо у нинішній ситуації, коли йде війна, коли не вирішено питання принципово, коли ми не визначили політично і світова співдружність не визначилася щодо цього в глобальному плані, коли ми не маємо реальних гарантій… Треба сісти і дуже серйозно працювати. Якщо ми будемо продовжувати наполягати на тому, що ми все рівно переможемо на Донбасі, там кінця війни не буде», - цитують першого президента ЗМІ. Паралельно із цією заявою дуже насторожливим виявилася інформація ЗМІ про приліт у понеділок до Києва представника Росії у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання ситуації на Донбасі Бориса Гризлова. Чи не для того, щоб остаточно схилити українську сторону до закріплення «особливого статусу» Донбасу?

Леонід Кравчук також поділився своїм баченням шляху вирішення ситуації із анексованим Кримом та його реінтеграції до України. «Не слід тішити себе ілюзіями, що колись Росії стане погано і Крим повернеться сам, - розповів він «Дню», - Спочатку потрібно розробити політичну формулу – яким має бути Крим у складі України. Після всіх процесів і його фактичного включення до Росії він при будь-яких політичних розкладах не може мати такий саме конституційний статус, який мав до цього. Тому потрібно шукати якесь інше політико-правове рішення. Прикладом може стати Гонконг або Південний Тіроль, який має особливий статус… Росія зрозуміє це – у неї немає іншого шляху, бо без континентальної України Крим жити не може».

Слід додати, що в 2012 році група кримських парламентарів, істориків і експертів, серед яких був і нинішній голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, відвідала провінцію Південний Тіроль. Там вони ознайомилася з досвідом використання інструментів, що гарантують дотримання групових та індивідуальних прав людей. Сьогодні регіон, де проживають 70% німців, 25% італійців та 5% ладинів, має широку автономію у складі Італії.

В результаті І Світової війни він зі складу Австрії перейшов до складу Італії, проте після приходу до влади фашистського уряду там розпочалася політика італізації. Після ІІ Світової розпочалась суперечка щодо подальшої автономії регіону. Цікаво, що у 1961 році південнотірольські активісти, як і кримськотатарські сьогодні, підривали електроопори, щоб звернути на проблему міжнаціональних відносин на цій території. Проблему було вирішено. «Всі там володіють мовами один одного, права всіх дотримані рівною мірою, - розповів Чубаров, - Ми побачили ефективно працюючий парламент автономії… Він сформований за національною ознакою. Вибори там організовані лише на пропорційній основі, національні співтовариства мають можливість створювати свої партії на регіональному рівні. За участю міжнародних організацій у Південному Тіролі забезпечене реальне співуправління кожною із етнічних і мовних груп життям автономії. По-друге, населенню гарантована участь у законодавчій і виконавчій регіональній владі... Важкий історичний спадок минулого — анексію, етнічну дискримінацію — можна успішно долати на благо людям. Для цього потрібні — політична воля державних діячів, бажання і згода в суспільстві. І дотримання політкоректності».

В 2012 році члени кримської делегації схвально відзивалися про досвід Південного Тіролю і проводили паралелі із Кримом. Ці паралелі вони вбачали у подоланні наслідків депортації кримськотатарського народу в часи СРСР. Та вже в 2014 році РФ анексувала півострів та розпочала агресію на Донбасі - не для вирішення міжнаціональних питань, а для задоволення імперських амбіцій та знищення української незалежності.

Тож чи дійсно шляхи вирішення проблеми зовнішньої агресії проти України, озвучені першим українським президентом є дієвими та ефективними? Про що вони свідчать? Коментують «Дню» політики та експерти.

«АЛЬТЕРНАТИВИ ДЛЯ ПУТІНА ЯК ВИКОНАННЯ «МІНСЬКА» НЕМА»

Ганна ГОПКО, голова Комітету Верховної Ради із закордонних справ:

- Історія Гонконгу і Південного Тіролю за історичним підґрунтям, масштабами державності різні. Очевидно одне, що повернення Донбасу та Криму - це застосування різних стратегій. Тут немає простих рішень. Але як неминучим був розпад СРСР, так і неминучим є наше усвідомлення помилок часів незалежності щодо утримання та просування державності на нині окупованих територіях Донбасу та анексованому у злочинний спосіб Криму. Тому час виправляти помилки. Життя людей під агресором погіршується, прозріння приходить поступово. Важлива мати запас мудрості та грати в довгу на виснаження Путіна, дотискання Кремля для виконання зобов'язань щодо виводу військ, повернення контролю над кордоном. Потреба медійної присутності на цих територіях надважлива як частина «антизомбування» українських громадян.

Альтернативи для Путіна як виконання «Мінська» нема. Нам в цьому процесі слід зосередитися на генеруванні підтримки, пам'ятаючи що від виконання нашою стороною залежать санкції ЄС і США. При цьому, якщо РФ не виконуватиме свою частину, тим гірше для них - санкції лише поглибляться. Просунувшись по Мінську і в поверненні окупованих територій Донбасу отримаємо кращі позиції для повернення Криму. Очевидно це буде наслідком переговорного процесу і еволюції в Росії. Пропонувати вже сьогодні якісь поступки та ще й кардинального змісту уявляється передчасним. Як казав колись сам пан Кравчук: «Ліземо поперед батька і пекло». Не варто. Хай в пекло лізе північний «брат»!

«БУДЬ-ЯКІ ПОСТУПКИ УКРАЇНИ НЕ ЗУПИНЯТЬ КРЕМЛЬ У НАМІРАХ ЗБЕРЕГТИ СВІЙ КОНТРОЛЬ НАД УСІЄЮ ДЕРЖАВОЮ»

Михайло БАСАРАБ, політолог

- Раніше під час обговорення внесення змін до Конституції в частині децентралізації, які передбачали «особливості місцевого самоврядування для окремих районів Донецької та Луганської областей», а фактично «особливий статус», Леонід Кравчук мав іншу позицію. В численних виступах він  говорив про цю ініціативу як про «абсолютне зло для України». Тож мене вразила зміна позиції Леоніда Макаровича, оскільки вона стала більш толерантною до вимог «ЛНР-ДНР» та їх патронів у Москві. У тому, що несподівані заяви він виголосив на «5 каналі» Петра Порошенка, я вбачаю певний знак того, що перший президент стає у лінійку агітаторів затвердження у Конституції «особливого статусу» для Донбасу.

Загалом я розумію, чому Кравчук саме зараз виголосив ці заяви - напередодні розгляду у другому читанні конституційних змін в частині децентралізації. Очевидно, розгляд цього питання відбуватиметься в останні дні поточної сесії Верховної Ради. Напевно, це частина компромісу, на який готовий піти Президент України щодо вимог Росії та її маріонеток на Донбасі. Тому глава держави педалюватиме ухвалення цієї норми, що є частиною конституційних змін у сфері децентралізації. Зважаючи на те, що суспільство переважно проти особливих преференцій для Донбасу, Порошенку важливо підпертися підтримкою моральних авторитетів. Одним серед них вважається Леонід Кравчук. Тож зміна його позиції має стати певним сигналом для суспільства, що, мовляв, Україні таки доведеться погодитися на «особливий статус» Донецької та Луганської областей.

Вважаю це абсолютно неприпустимим, оскільки саме для «особливого статусу» Путін розпочинав збройну агресію проти України - аби домогтися для цих регіонів «особливих можливостей» у місцевому самоврядуванні. Це стосується формування місцевої влади, забезпечення «особливих» гуманітарних потреб, автономних управлінських і економічних можливостей, а також надання цим регіонам права визначального голосу у прийнятті державою геополітичних рішень - можливого вступу до ЄС, НАТО і т.п. З самого початку Росія не прагнула входження цих території до її складу, завдання в іншому - вибороти для них особливі преференції, щоб впливати на всю Україну, знесилювати її, підмивати суверенітет та не давати мобілізувати ресурси для інтеграції до західної спільноти. Путін не приховує своїх намірів. Зокрема, в ефірі німецькому виданню Bild  він відверто заявив, що Україні дадуть можливість відновити контроль за кордоном лише після внесення згаданих змін до Конституції.

Що ж до пропозиції Леоніда Кравчука щодо Криму, то нові конституційні засади для його реінтеграції абсолютно не вплинуть на ситуацію. Кравчук надто досвідчений політик, аби так різко змінити свою позицію і не вбачати політичний умисел у діях Росії щодо Криму та Донбасу. Путіна значно меншою мірою турбує захист культурних та економічних прав мешканців цих регіонів. Зрозуміло, що за допомогою анексії Криму та вторгнення на схід України він досягав більш глобальних цілей, які передбачали повне знесилення нашої держави. Завдання Путіна - втримати нас у сфері своїх геополітичних інтересів. Тому будь-які поступки України в питаннях задоволення політичних, культурних, економічних і ін. прав мешканців Криму та частини Донбасу не зупинять Кремль у намірах зберегти свій контроль над усією нашою державою.