Про Крим як слабке місце

Попередня доба у зоні АТО ознаменувалася черговими провокаціями з боку російсько-терористичних угруповань. Бойовики, використовуючи гранатомети, міномети, крупнокаліберні кулемети та стрілкову зброю вели вогонь в бік Широкиного, Гранітного, Пісок, Мар’їнки і т.д. Бої відбулися поблизу Авдіївки біля опорного пункту українських військових поблизу, до якого наблизилися та почали обстріли бандити, повідомляє прес-центр АТО.

Таким чином, станом на грудень Мінські домовленості не виконуються. Напередодні остаточного голосування за конституційні зміни в частині децентралізації, які б мали стати основою для подальшого політичного вирішення конфлікту на Донбасі, не вирішено навіть питання обміну полоненими та припинення вогню. Та й серед українців підтримка Мінських домовленостей вкрай низька. Згідно з нещодавно опублікованими результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, позитивно оцінюють їх лише 16% громадян, негативно — 32,5%. Також 71,8% громадян вважають Росію країною-агресором.

Тож яка перспектива у Мінських домовленостей? Спілкуємося з співдиректором програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексієм МЕЛЬНИКОМ:

— Цього року підходять до завершення формальні часові рамки виконання Мінських домовленостей. Як на мене, це одна із головних причин загострення на Донбасі. Це намагання спровокувати українську сторону на удари у відповідь і тим самим перекласти на неї звинувачення за зрив Мінських домовленостей. В цій ситуації ОБСЄ — єдина міжнародна організація, яка виконує роль незаангажованого міжнародного посередника. Але за звітами, які вони щодня публікують для англомовних читачів, складається враження, що у цьому винні обидві сторони. Є повідомлення про кількість обстрілів та іноді їх напрямки, але без будь-якої прив’язки до хронології. Це не дає можливості скласти картину, хто насправді ініціює обстріли і хто змушений захищатися. До того ж, мої джерела повідомляли, що коли до ОБСЄ передається задокументована інформація про порушення з боку «ДНР-ЛНР», вона ігнорується і не включається до публічних звітів.

Тож з боку РФ та бойовиків є намагання перекласти вину за зрив домовленостей на Україну, а з боку СММ ОБСЄ — неефективність роботи. А так як немає жодних інструментів примусити агресора до компромісу, тиск чиниться на українську сторону, яку вже неодноразово вдавалося примушувати.

— Окрім закінчення термінів виконання пунктів Мінських домовленостей, їх підтримують лише 16% громадян.

— Наші опитування підтверджують тезу, що Мінські домовленості є неефективними. Слова українських та західних політиків, що їм немає альтернативи — лише свідчення складності ситуації, відсутності політичної волі шукати продуктивні формати та бажання змусити Путіна зайняти місце у переговорах, як сторони конфлікту та агресора. Але ці люди достатньо мудрі, щоб розуміти те, що розуміють звичайні громадяни, не посвячені у тонкощі міжнародної політики.

— Не вистачає політичної волі з боку України чи Заходу?

— Банальна істина, але ніхто замість нас не захищатиме Україну. Громадянам це зрозуміло, що підтверджує наше соцопитування. Проте наскільки це зрозуміло політикам — важко сказати.

Переводити стрілки на Захід — непродуктивна позиція. Боротьба з «ІДІЛ», проблеми з мігрантами, теракти у Парижі, протистояння Туреччини та Росії — все це знаходиться на одній сторінці з ситуацією в Україні, але пріоритетність цих питань змінюється. Захід зацікавлений в тому, щоб конфлікт в Україні припинився і не був у щоденних новинних заголовках. Вони, можливо, розуміють, проте не занадто переймаються, якими будуть наслідки через рік-два-пять для України. Але цього не можна зрозуміти, якщо ми говоримо про дії українського керівництва. Найбільш яскравий приклад на сьогодні — Крим. Акція з блокади півострова була продиктована тим, що люди вичерпали всі можливості вирішення цього питання цивілізованим, гуманітарним чи політичним шляхом та були змушені вдатися до радикальних акцій. Видно, що українська влада за Крим не бореться. Більше того, закон про ЗВТ та контракт на постачання електроенергії до «Кримського федерального округу» — явно корупційні документи.

— Тож активістам довелося вдатися до партизанських методів, зруйнувавши електроопори. Проте для західних політиків такі дії можуть видатись тероризмом. Тож чи не вклали ми ще один козир у руки Путіну?

— В дискусії можна було б переконати їх, що більшим абсурдом є торгівля з окупантом, ніж створення для нього проблем. Але через цю акцію Україна дійсно несе іміджеві втрати на міжнародній арені, бо нібито в результаті страждає мирне населення.

Проте це вимушена акція, патріотів України, які втратили домівки та доведені до відчаю бездіяльністю влади. Якби вона вважала боротьбу за Крим пріоритетною, то не заключала б той контракт або припинила б поставки електроенергії з завчасним попередженням та обґрунтуванням позиції. Бездіяльність влади, недовіра суспільства до неї, спонукає до радикальних рішень — це погана тенденція, яка стосується не лише Криму, а всієї системи. Якщо вірити розслідуванням журналістів, у владі є люди, які особисто непогано заробляли на контракті із Кримом. Тому зараз українському керівництву треба визначитися, чию позицію вони підтримують.

Але найголовніше — цією блокадою було продемонстровано, що Росія — надзвичайно вразлива. Всі розмови про «вєлікую дєржаву» та Путіна — чистий блеф. Підрив якихось двох опор та нездатність впродовж двох тижнів забезпечити життєдіяльність півострова говорить про надзвичайну слабкість РФ. І це не єдине слабке місце, яке має бути використане, якщо ми хочемо відстоювати українську незалежність.

— Нещодавно координатор блокади Криму Ленур Іслямов анонсував «морську блокаду» півострова. Самопроголошена влада АР вже заявила, що у відповідь відкриватиме вогонь на ураження. Які можливості та перспективи такої блокади?

— Російська сторона справді боїться, про що свідчить її «залякування». Демонстрація застосування військової сили — фактично єдине, що в них залишилось.

Навряд чи «морська блокада» означає диверсії. Є інші способи ускладнення морського сполучення Росії. Є солідна база порушень з боку іноземних компаній, які порушували режим санкцій. Можливо, ініціюватимуться позови до міжнародних судів про притягнення їх до відповідальності.