Про політиків і політиканів

У вчорашньому інтерв’ю «Дню» лідер фракції НУ-НС В’ячеслав Кириленко стверд жував — «Коаліція буде!» і підкреслював — «Наша Україна» була й залишається прихильницею коаліції демократичних сил і не збирається змінювати її формат, хоч би як сильно цього комусь хотілося. Як примусити коаліцію працювати, зокрема, і за допомогою формування відкритих виборчих списків — читайте в продовженні інтерв’ю.

Продовження.Початок у № 105

— Чергові й позачергові вибори, на ваш погляд, за нинішніх реалій: політичних, ментальних та інших є очисним фільтром чи, навпаки, — чинником ще більшого забруднення української політики?

— Вибори — це «найсвіжіша» карта підтримки виборцями тих або інших політичних сил. Інша річ, що внаслідок чергових або ж позачергових виборів більшість з присутніх у парламенті політичних сил зберігає своє представництво. З огляду на це, вважаю, питання полягає навіть не в тому, які сили представлені в парламенті, а в тому, як ці сили виконують свої зобов’язання перед виборцями і наскільки програма, що декларується перед виборами, збігається з реальною парламентською діяльністю. Ось тут завжди є безліч питань.

— А нинішня виборча система хіба адекватна реаліям?

— Виборча система потребує реформування, і, гадаю, це питання для більшості політичних сил відкрите. Як мінімум, це повинна бути система з відкритими списками. Списками, які може ревізувати виборець. Ми, до речі, недавно на фракції обговорювали цю тему. У нашому середовищі сконцентрована досить велика кількість фахівців саме з виборчої системи, але навіть вони не можуть дійти єдиної думки щодо того, як впровадити зрозумілим для людей шляхом систему з відкритими виборчими списками. Адже впровадити її потрібно так, щоб, по-перше, не заплутати людей остаточно, по-друге, не допустити нового типу фальсифікацій щодо підрахунку голосів за відкритими списками. Ми створили групу експертів своєї фракції, яка найближчим часом оприлюднить наше бачення цього у вигляді відповідного законопроекту «Про вибори народних депутатів». Що ж до виборчої системи на місцях, то є очевидним, що депутати місцевих рад значно віддалилися від виборця, що не було характерно при мажоритарній системі. Тому необхідно виробити прийнятний рецепт, який дозволить і депутата повернути виборцям, і зберегти структурованість усередині міськрад із погляду політичних симпатій місцевої общини. Можливо, це буде змішана система, можливо, пропорційна з відкритими списками. Реформування потребує як система виборів до парламенту, так і система виборів до місцевих рад.

— Днями прем’єр Юлія Тимошенко заявила про політичні репресії щодо представників «Народної самооборони». Як ви оцінюєте подібні меседжи і чи підтримуватиме фракція НУ-НС ініціативу БЮТ про відставку генпрокурора Медведька?

— Зміна генпрокурора — норма коаліційної угоди. Але принципове розв’язання питання — суспільний контроль над діяльністю правоохоронних органів.

— Це хороша теорія.

— А в цивілізованому світі, до якого ми прагнемо, — це практика. Коли правоохоронні органи та їхні керівники не займаються реформуванням, виникає питання, чи сприймають вони взагалі свою місію як європейську або ж працює інерція — відсиділи з ранку до вечора й досить, на посаді втрималися, ось і добре. Я переконаний, що і парламент, і уряд повинні заслухати ці питання, щоб не бути голослівними або суб’єктивними щодо того, чи мають місце політичні репресії, чи ні. Необхідно для початку визначити, які взагалі пропозиції є в правоохоронних органів, як хотіла б працювати міліція, щоб хоча б почати процес реформування? Потрібно поцікавитися також, чи бачить себе в майбутньому прокуратура таким самим закритим органом, чи все-таки вона тяжіє до виконання зрозумілих і прийнятних суспільством функцій. Якщо ці питання вимагають обговорення в парламенті, гадаю, це не має нас стримувати.

— Воля коаліції на це буде, а опозиція, на мій погляд, як ніхто зацікавлена в тому, щоб діяльність правоохоронних структур була максимально деполітизованою. Це — рецепт довгострокового характеру, а давати оцінні думки зараз модно: той поганий, а той хороший, того переслідують, а того покривають... це не в моєму стилі, і я не робитиму цього, оскільки я прихильник важкої роботи з раннього ранку до пізньої ночі, а не роздавання політичних оцінок.

— В’ячеславе Анатолійовичу, раніше ми вже обговорювали факт впливу, в тому числі й Секретаріату Президента, на діяльність коаліції. А як ви вважаєте, наскільки сильно впливає на нинішню парламентську більшість маячок президентських виборів, де, судячи з усього, братимуть участь і Ющенко, і Тимошенко?

— Впливає, звичайно. Однак цей чинник впливає не лише на коаліційну, але й на загальнополітичну ситуацію в країні. Знаєте, політичні події останніх років у нашому уявленні так спресувалися, що помаранчева революція — це те, що нібито відбулося лише вчора. Про свою поразку добре пам’ятає Янукович, про певні нереалізовані спрямування пам’ятають деякі лідери демократичних сил, багато хто хоче взяти реванш у діючого Президента, тому на рівні підсвідомості, я переконаний, щодня в окремих політиків думки про грядущі президентські вибори присутні. Але я вважаю, що головна проблема полягає в тому, що останнім часом Україна сильно страждає політиканством, коли люди відмовляються займатися реальною політикою, а це, до речі, сувора річ — суворий текст законів, постанов та інших актів і сувора їхня реалізація. Так працює вся Європа, а в нас більшість діючих політичних фігур відмовляються від такої формули роботи, віддаючи перевагу фразі, позі та іншим речам емоційного характеру. Така атмосфера призводить до того, що люди вважають, мовляв, для політиків важливі лише вибори і вони думають не про стан економіки і добробут громадян, а про те, хто переможе на виборах 2010 року.

— Ви згадали Майдан. Можете відповісти щиро, чи такою ви бачили Україну й демократичну команду через кілька років, стоячи тоді на засніженому Майдані?

— Команду демократів точно такою я собі не уявляв, однак частина з того, що я уявляв для України після нашої перемоги, збулася. Знаєте, я не схильний до чорно-білих фарб. Якщо бути об’єктивним, то за цей час відбулася як наші тріумфи, так і великі поразки. Але вдавати, що все пропало, не варто. Після поразок відповідальні політики лише концентрують свою енергію. А довгостроковий рецепт, на мою думку, полягає в тому, щоб політики брали на озброєння європейські стандарти, щоб їхні слова співпадали зі справами. Я, наприклад, стараюся діяти саме так. Можливо, це не завжди виходить, але я переконаний, що майбутнє саме за таким підходом, навіть якщо цей підхід сьогодні в деяких політиканів викликає іронічну посмішку або ж неприкрите здивування. Гадаю, це мине, піна спадатиме й ми все-таки нарешті при владі бачитимемо політиків, які відповідають за свої слова та дії.

— У часи помаранчевої революції рейтинг «Нашої України» складав понад 24%. Минуло чотири роки. У чому, на ваш погляд, полягає електоральна або рейтингова трагедія НУ?

— По-перше — це окрема тема для окремої та тривалої розмови, ключові позиції якої я сподіваюся в майбутньому озвучити на сторінках вашої газети. По-друге, особливого електорального падіння немає, оскільки на парламентських виборах 2006—2007 років ми отримали приблизно однаковий результат. Зрозуміло, що цей результат менший, ніж той, який показав кандидат Ющенко на президентських виборах. Але це об’єктивні реалії, подолати які поки що не вдалося нікому.

— Тобто ви вважаєте, що в «Нашої України» є перспектива? До речі, ваша політична біографія дозволяє створити нову партію «з нуля», не думали над цим?

— Ні, не думав. Я роблю все для того, щоб «Наша Україна» зміцнювалася і, незважаючи на всілякі політичні бурі, мала чітку політичну перспективу свого подальшого існування.

«...Є ВІДВЕРТА П’ЯТА КОЛОНА»

— В’ячеславе Анатолійовичу, український парламент лише через тиждень після рішення Держдуми про вихід із Договору дружби оприлюднив свою реакцію. Чому й над чим так довго думав депутатський корпус ВР?

— Я стримав себе і своїх колег від оприлюднення в той самий день жорсткої, а точніше — адекватної відповіді Держдумі лише через візит Президента Ющенка в Росію, оскільки така заява могла б стати поганим переговорним фоном. Ми все ж сподівалися на те, що стратегічне партнерство з Україною для Росії — це не пустий звук. Однак усі подальші заяви російської сторони продовжують переконувати українців у зворотному: тональність не змінилася і висновків ніхто не робить. Безумовно, зрозуміло, що реакція українського парламенту запізнилася. Так само зрозуміло й те, що як мінімум дві фракції — Партії регіонів і Компартії узгоджують свою позицію з російською стороною. Інакше як можна пояснити відмову їхніх представників у парламентському комітеті голосувати за проект заяви з надзвичайно м’якими, якщо не сказати беззубими формулюваннями? А пояснити це можна лише підтримкою позиції іноземної держави. І це є серйозною проблемою українського парламенту. Разом із тим, хочу зазначити, що ми відкриті до діалогу з будь-якими депутатськими групами Держдуми РФ, лише б тільки вони на такий діалог ішли. Ми — проукраїнська сила, яка не бажає зла нашій державі. Ми розуміємо, що існують різні погляди на те, якою повинна бути Україна і з ким вона повинна «товаришувати» найближчим часом. Ми готові слухати російські аргументи. Нехай приїжджають до нас, або запрошують нас до себе (якщо, звичайно нас туди пустять, оскільки, напевно, половина українського парламенту в Росії — персони «нон-грата» без попередження). Хоч там як, я й мої колеги готові до дискусії щодо всіх злободенних питань. Якщо це такі вже різні погляди, давайте щонайменше вислухаємо один одного. Це можна зробити і в режимі прямого ефіру. В Україні це реально, не знаю, наскільки це можливо в Росії. Якщо в них неможливо, нехай приїжджають до нас і поговоримо про Чорноморський флот, про так зване ущемлення російської мови. Походимо з російськими колегами Києвом, покажемо їм, де в Києві розмовляють російською мовою, покажемо, скільки книг на прилавках російською мовою, а скільки — українською, поклацаємо всі кнопки наших телеканалів, покажемо всі основні газети, які переважно виходять російською мовою тощо. Ось після цього й можна буде об’єктивно поговорити про те, хто кого й де ущемляє.

— А які українські політсили, уточніть, узгоджують свою позицію з російською стороною?

— Є відверта п’ята колона, якою, на мій погляд, є Компартія, та є Партія регіонів, яка визначається у своїй позиції. Я, помітьте, умисно вжив таке м’яке формулювання щодо ПР.

— Як ви вважаєте, прогресивно-агресивна політика РФ пов’язана зі зближенням України з НАТО і, зокрема, майбутнiм грудневим самітом, де буде знову розглянуте питання ПДЧ для нашої країни?

— Вибачте, а коли Росія хотіла забрати наш острів-косу Тузла, це також зближення України з НАТО зіграло свою роль? Або коли 1992 року, якщо я не помиляюся, тогочасний російський парламент ухвалив рішення, що Севастополь їхній, також було зближення з Альянсом? Я гадаю, що це рецидиви імперської політики позавчорашнього дня. У цивілізованому світі ніхто так відносини не будує. Ми, звичайно, здивовані такою тактикою, однак наша головна мета — захищати національні інтереси України. І саме тому, що Президент захищає національні інтереси нашої держави, а також «Наша Україна» та інші політичні сили, спостерігається, я б сказав, така нервова реакція російської сторони.

— Нещодавно «Наша Україна» презентувала акцію «НАТО — ТАК!». Чия ідея цієї акції й на яку планку ви орієнтуєтеся, або, інакше кажучи, якого ефекту від цієї акції чекаєте?

— Це загальна ідея всього середовища людей, які бажають добра Україні. Ми розуміємо, що тема непроста, ми розуміємо, що будуть гарячі дискусії й навіть брутальна протидія. Однак я переконаний, що просте, чесне, об’єктивне й послідовне інформування співвітчизників про те, що таке система колективної безпеки НАТО, дасть результат і ми повернемося, щонайменше, до базової цифри в 40% тих, хто підтримує вступ України до НАТО. Позиція інших — тема для публічної дискусії представників натовського та антинатовського напряму. Ми маємо право на нашу позицію, ми її проголошуємо не агресивно й послідовно. До речі, якщо ви помітили, старт нашої кампанії відбувся у форматі не політичної, а світоглядної акції. Це акція, що демонструє наш цивілізаційний вибір, і цей вибір ми пропонуємо всім українцям. Ми й надалі вестимемо цю роботу. Більше того, ми працюємо на виконання українського законодавства, оскільки ще 2003 року основи законодавства про національну безпеку передбачили набуття Україною членства в НАТО. Це норма чинного закону, тому в цьому значенні ми готові до тривалої роботи, в успіх якої ми щиро віримо.