Про прапор Незалежності

 Минулої неділі Україна відзначила День Державного прапора. На честь цієї події на Софіївській площі в Києві відбулося відкриття виставки бойових знамен частин Збройних сил України, Нацгвардії, ДПСУ із зони АТО. Крім цього, над площею був урочисто піднятий стяг України. Така честь була представлена колишньому військовослужбовцю Нацгвардії, а нині волонтеру Мирославу Гаю. Про його участь в урочистій події, про головне державне свято — День Незалежності, про трагедії та перемоги України в інтерв’ю з Мирославом ГАЄМ:

— Торік 14 травня ми разом з майором ВДВ 95-ї аеромобільної бригади Сергієм Шевчуком повісили прапор на телевишці Слов’янська, що набуло великого резонансу. Ми тільки-но десантували на гору Карачун, де зайняли оборонні позиції. Там стояла 222-метрова телевишка. Нас щодня бомбили з 120-міліметрових мінометів, унаслідок чого вежа була неабияк пошкоджена. Я довго добивався повісити цей прапор у покійного командира 95-ї бригади Тараса Синюка, який не давав дозволу, бо переживав за наші життя. Потім приїхав командир 95-ї, а зараз генерал-майор і командувач ВДВ Михайло Забродський, який задовольнив моє прохання. Коли ми лізли на телевишку, наші позиції й ми самі були піддані невеликому обстрілу, але нас підтримали наші товариші по службі. На висоті я прикріпив телефон скетчем, і ми зробили кілька фотографій зі встановленим прапором. Прямо під час спуску на платформі я завантажив ці фотографії у Facebook. І не лише країною, а й планетою рознеслася новина, що гвардієць Мирослав Гай і майор ВДВ Сергій Шевчук встановили прапор на найвищій точці Слов’янська. Волею випадку виявилося, що це перший український прапор, вивішений під час цього військового конфлікту. Після цього було багато більш героїчних епізодів з українським прапором — батальйон «Донбас» встановив його в Іловайську, українські військові — на вежі в Донецькому аеропорту й багато інших.

Пізніше, коли я демобілізувався з Нацгвардії, почав активно займатися волонтерською діяльністю, а лінія фронту перемістилася набагато далі, я знову приїхав на позиції на Карачун. Телевишка повалилася, і я відкопав невеликий клаптик того прапора, його ми з Сергієм Шевчуком поділили на двох. Свій фрагмент Сергій віддав до музею ВДВ у Житомирі, а я свій зберіг. Сьогодні, напередодні Дня прапора, мені зателефонував організатор заходу Сергій Проскурня й запитав про цей прапор, оскільки вони шукали прапори з історією. Коли був брифінг в Адміністрації Президента, мене запросили розповісти про прапор з Карачуна. Далі вийшов Сергій Проскурня і несподівано для всіх повідомив, що піднімати прапор на Софійській площі буде Мирослав Гай. Виявилося, що я удостоєний такої честі. Є багато людей набагато більш гідних, ніж я, але припускаю, що мене обрали саме тому, що наш прапор був першим у зоні АТО.

— Яким є ваше ставлення до проведеного свята Дня Незалежності, зважаючи на торішні й сьогоднішні події на Донбасі? Чи не затьмарене воно річницею Іловайської трагедії?

— День Незалежності — це чудове свято, яке пройшло без зайвого пафосу й надмірно гучних народних гулянь. На Хрещатику не було параду — був Марш пошани, в якому брали участь військові з фронту, які після цього знову повернуться на передову. І всі мої товариші й друзі говорили про всі заходи виключно тепло. Свято Дня Незалежності України має святкуватися, незважаючи на найгірші обставини, адже це наша основа, це те, заради чого ми боремося. І формат його святкування був вибраний правильно — ми віддали дань пошани військовим, тим, хто пережив війну на власній шкурі, їм були передані полкові прапори. Це, напевно, перший День Незалежності за всю нашу історію, який можна назвати справжнім з точки зору свят.

23 СЕРПНЯ, КИЇВ, СОФІЙСЬКА ПЛОЩА. ЧЕСТЬ ПІДНЯТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ СТЯГ БУЛО НАДАНО КОЛИШНЬОМУ НАЦГВАРДІЙЦЮ МИРОСЛАВУ ГАЮ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Слід зауважити, що військові теж намагаються відзначати всі свята, навіть перебуваючи в окопах на передовій, — про найголовніший день для країни годі й казати.

— Сьогодні незалежність відстоюється на фронті українськими військами, але ж вона має затверджуватися й за допомогою внутрішніх змін у країні?

— На мою думку, все має починатися з того, що треба припинити давати й брати хабарі, незалежно від того, який соціальний рівень ти займаєш. Крім того, слід припинити ігнорувати війну й прагнути допомогти нашим військовим хоча б у тилу. І найважливіше, необхідно почати ходити на вибори, але не за гречку, а за ідеї, будучи ознайомленим з програмами людей, яких ми обираємо. Той факт, що в нашій країні була обрана така людина, як Янукович, говорить про те, що у нас було дуже занижене відчуття власної гідності. Ціною великої крові ми змогли з цим впоратися й повернути собі гідність.

Що стосується реформ, то тут дуже багато спірних моментів. Проводити реформи, подібні до польських, що були впроваджені 25 років тому, пізно, адже планета пішла вперед набагато далі. Тому нам потрібні інші зміни — ми повинні різко, фактично без перехідного періоду, з пострадянської країни стрибнути в цивілізований світ. І те, які реформи нам проводити, не знають навіть ті, хто цим займається. Але поки те, що я бачу, — окремі кадрові призначення, поява нової патрульної поліції — це все дасть свої результати. Крім того, я бачу, як реформується армія, надається нова техніка, шиється нова форма. Так, до їхньої якості багато питань, але це все принаймні є, і я бачив патрони 2015 року випуску.

Гуляючи на День Незалежності сім’єю, ми вдягли вишиванки, як простий святковий одяг. Ми пройшлися містом і побачили тисячі людей у нашому національному вбранні і з українськими прапорцями — незалежно від віку й мови, якою вони розмовляють. Такої пошани до українського прапора, герба й вбрання в такому всенародному масовому прояві у нас ще не було. Це все мені підказує, що РФ уже ніколи не зможе завоювати і перемогти Україну й український народ — це видно по людях.