Про три завдання для Донбасу

Український Донбас — тепер насправді унікальний регіон. Лінія розмежування, яка його перетинає, не просто розмітила його нову тимчасову географію: вона тепер впливає чи не на кожен аспект його життя. Тут зав’язані великі державні й малі містечкові інтереси, тут невеликі міста стають столицями, а села — стратегічними об’єктами, тут швидко змінюється економіка, а люди змінюються ще швидше. Тут усі знають, що за великою межею не просто шмат відтятої України, там — дике поле, де можливе все. Знають про це й військові, і переселенці, і шукачі пригод. Про це — в нашому інтерв’ю з головою Донецької військово-цивільної адміністрації Павлом ЖЕБРІВСЬКИМ.

«ДУЖЕ БАГАТО ДОВОДИТЬСЯ РОБИТИ В РУЧНОМУ РЕЖИМІ»

— Пане Павле, минуло вже півроку відколи вас призначили керувати Військово-цивільною адміністрацією Донеччини. Якби вам запропонували цю посаду зараз, ви б не відмовилися?

— Ні. Знаєте, я колись ще Ющенку казав, що не треба підлаштовуватися під місцеву еліту на Донбасі, а треба призначати людину, яка би насправді просувала тут національні інтереси. Робота на Донбасі — це, безумовно, виклик. Тут дуже нелегко з кадрами, непросто з комунікаціями з Києвом, це досить специфічна частина України, яка вимагає великих зусиль.

— Що дається найважче?

— Сформувати команду... Мені дуже багато докоряють, що я не звільнив деяких керівників департаментів і директорів шкіл, які там, скажімо, опосередковано або якось в інший спосіб брали участь у сепаратистському референдумі. Звільнити, звісно, можна, зрештою половина керівників департаментів — це так звані виконуючі обов’язки. Але хто готовий сьогодні приїхати й працювати тут? Чи знайдеш класного менеджера на зарплату 5 тис. грн.? Дехто з тих, що приїхали сюди з Донецька, не мають де жити. Деякі з наших співробітників живуть по три-чотири людини в одній кімнатці у Святогірську, що неподалік. І вони працюють ефективніше, аніж чиновники з мирних областей. Але це ентузіасти. Дуже багато доводиться робити в ручному режимі.

— У вас уже, напевно, сформувалася своя візія щодо того, якими мають бути звільнені території українського сходу. Що би ви хотіли тут бачити через, скажімо, три роки?

— Економічну потугу. На території Донбасу, контрольованій Україною, постане 38 громад. Ми хочемо зробити кожну з них економічно самодостатньою. Там, де була індустріальна традиція, треба створювати індустріальні парки і кардинально демонополізовувати місцеву економіку.

Три речі треба зробити якнайшвидше. Перше — сформувати дорожню карту щодо відбудови інфраструктури Донбасу. Я також хочу, щоб кожне місто мало свою візитівку. Тут міста колись формувалися довкола заводів і фабрик, і люди в них жили, щоб працювати, а не навпаки. Це треба змінити.

Друге — нам потрібно показати інвесторам, що тут є команда, яка не хоче красти, яка знає, що робити, і вміє це робити. Ми працюємо над створенням агенції регіонального розвитку і хочемо залучити до неї якомога більше донорів та інвесторів. Ми хочемо, щоб вони самі контролювали як використовуються їхні гроші.

І третє наше завдання — це великий інвестиційний проект. На форумі прозвучало кілька ідей від бізнесменів. Серед найбільш значущих — це розширення Дружківського заводу газової апаратури, побудова заводу «Норд» у Краматорську, замість захоплених потужностей в Донецьку, будівництво заводу з переробки відходів, який здійснюватиме німецький бізнес, та інші.

Ми переймаємося малим і середнім бізнесом. Ми вперше в Україні надаємо в бюджеті 100 млн гривень компенсації на відсотки за кредитами для невеликих компаній.

— Що здивувало вас тут найбільше в позитивному сенсі?

— Знаєте, я ніколи раніше не замислювався, що патерналізм має свої плюси й мінуси. Звісно ж, він тут наносний, відповідно, український генотип треба пробуджувати в донеччанах. Я переконаний що вони — не менші патріоти, аніж львів’яни, якщо зняти з них цей патерналістський шар. А тим часом, їхній патерналізм дуже зручний для управлінської роботи. Є команда — робіть. З донеччанами легко працюється...

«НА ЦЕЙ МОМЕНТ НЕ ПРОВЕДЕНІ ВИБОРИ В ТРЬОХ КЛЮЧОВИХ МІСТАХ: ДЗЕРЖИНСЬК, АРТЕМІВСЬК, КОСТЯНТИНІВКА»

— А як бути з тими чиновниками, які явно саботують просування на Донбасі національних інтересів? Вас доволі критикують за те, що деякі найодіозніші керівники районів залишаються на своїх посадах, як от в Артемівську, Дзержинську...

— У Дзержинську є проблеми, і ми працюємо над ними.

Давайте я вам розкажу про Артемівськ. Мер міста Олексій Рева має понад 70 відсотків підтримки жителів Артемівська згідно з останньою соціологією. Нещодавно в Артемівську був економічний форум, після якого відбувся концерт, про який наші колеги зі Львова говорили, що на такий концентрований за українським духом захід навіть вони б не спромоглися. Можна мати претензії до багатьох. А до тих, хто в Києві сприяв цим неподобством, у нас претензій немає?

Коли я прийшов на цю посаду, то сказав своїм підлеглим: хто готовий виконувати мою програму, ви мій партнер. Я не буду згадувати ваше минуле. Мені однаково, в якій партії ви були. Хто не хоче, відійдіть вбік, противитися безперспективно. 25 років Донбас був особливим регіоном. Членство в Партії регіонів було обов’язковим для усякого кар’єрного росту чи володіння серйозним бізнесом. Тому з колишніми керівниками тут треба знаходити спільну мову і шукати серед них союзників. На мою думку, найбільше спричинилися до того, що тут сталося, — місцеві міліція, прокуратура, СБУ, які зрадили народ України, не цивільні керівники, хоч і серед них були зрадники...

Колись ще Скоропадський любив говорити — бережіть розумних людей. Їх дуже мало.

У мене досі немає заступника керівника апарату. Я запропонував колишнього секретаря міськради з Алчевська. Зчинився ґвалт. Ця людина балотувалася колись за списками Наталії Вітренко, хоч на п’ятий день після цього Вітренко виключила її з партії. Пригадали що на 9 травня, ще до війни з Росією, її бачили з георгіївською стрічкою. Затлумили. Кого ти призначив? — питають. І байдуже, що людина була ефективним менеджером і взагалі аполітичною. Що ж, позиція досі залишається вакантною. Зате всі задоволені.

— А наскільки ваші повноваження дозволяють вам впливати на кадрові рішення щодо керівників міст, які не поділяють вашого бачення?

— Ніяк. У нас на цей момент не проведені вибори в трьох ключових великих містах — Дзержинськ, Артемівськ, Костянтинівка. Я написав листа в Адміністрацію Президента з пропозицією створити в них військово-цивільні адміністрації. Та наші закони дозволяють вводити такі адміністрації, лише коли міська рада двічі не збирається на засідання. Іншого не передбачено. Зізнаюся відверто, є керівники, які мені зовсім не імпонують, але є конституційні обмеження. Багато хто помилково вважає, що якщо ти голова військово-цивільної адміністрації, то ти можеш усе. Насправді ж, єдине додаткове повноваження надане мені — це розпоряджатися фондами і майном без огляду на обласну раду.

Дуже часто, проблема щодо якої критикують, просто не має легкого і простого рішення. Наведу приклад. На території Донецької області відкрито вже чотири КПВВ. Без жодної бюджетної копійки. Вони добре облаштовані, і чим краще КПВВ, тим більше людей перетинає лінію розмежування через них. Але черги подовжуються, люди годинами мучаться. Мені пишуть листи — чим ти там займаєшся? Я власне і займаюся тим, що входить у мої обов’язки. Я не можу просто відкрити лінію розмежування. Найбільше навантаження припадає на КПВВ «Зайцеве». Люди там ночують. Там 40% людей з Луганської області, бо на Луганщині діє тільки один пішохідний перехід. Біля Зайцевого більше ніде поставити КПВВ, і критики, і ті, хто довго стоять в чергах, повинні про це знати...

«Я СВІДОМИЙ ТОГО, ЩО ЗАТРИМУЄМО МИ ЛИШЕ МАЛЕНЬКУ ЧАСТИНУ КОНТРАБАНДИСТІВ. АЛЕ...»

— Про лінію розмежування ходять легенди щодо нелегального бізнесу, який тут процвітає. Стільки кримінальних схем: від хабарів з незаконного переміщення товарів до торгівлі металобрухтом. Деякі силовики з нетерпінням чекають ротації на схід, хоча б на місяць, або скористатися схемами...

— Схеми є. Щодо металобрухту   — я вже «катую» силовиків, щоб вони позакривали пункти прийому металу. Щодо нелегального переміщення товарів. Донецьк — це ж українська територія, правда? Яким законодавчим актом переміщення товару по українській території заборонена? Зараз багато затримують вантажів, які переміщуються через лінію розмежування, а судді таких водіїв відпускають. Я питаю в них — навіщо? А вони мені — а на базі якого законодавчого акту ми повинні такого водія затримувати? Потрібні зміни в законах.

— Але ж є розпорядження виконавчої влади, які забороняють переміщення товарів поза пунктами пропуску...

— Ось тому і є мобільні групи, що борються з контрабандою. Суддя ж працює в межах кодексів. Найбільше так званої контрабанди проходить по стежинах. У нас же немає суцільної лінії розмежування. Якби була добре облаштована контрольна полоса, тоді було б все зрозуміло.

В цих схемах беруть участь різні структури. Колись ще мій комбат говорив, що йому за провіз однієї машини пропонували 150 тис. гривень. Багато хто спокушається, і це правда. Звичайно, я свідомий того, що затримуємо ми лише маленьку частину. Все решта проходить, як крізь сито. І це велика проблема. На прибутки з цих товарів вбивають наших солдат і мирних жителів. Мене тішить лише те, що тільки невелика частина силовиків спокушається на такі схеми, 95% силовиків чесно виконують свої обов’язки...

— Як ви це знаєте — що переважна більшість не займається схемами?

— Я не є кабінетний голова — з багатьма з них спілкуюся. Я особисто знаю комбатів, комбригів. Вони достойні й порядні люди.

— Є так багато оповідей про тих військових, які щойно повернулися в мирне життя, і раптом — дочка «Мерседес» купила, син — квартиру в місті придбав...

— Так, звичайно, є такі. Але їх не так багато, повірте. У моєму батальйоні такий був. Але після нашої переконливої розмови з ним він дуже швидко залишив цю справу. На увесь батальйон, може, двоє чи троє таким займалися. Це я вам зі свого власного досвіду перебування в Збройних силах кажу.

Від посадки одних корупціонерів їх кількість не зменшується. Вони множаться. І так званих патріотів серед них також чимало. Таке моє спостереження ще з часів роботи в Генпрокуратурі. Ключове питання — прибрати можливість корупції. От як, наприклад, за допомогою системи електронних торгів чи центрів надання адміністративних послуг, де люди спілкуються з оператором, а не чиновником.