Про вибори і... вибір

МЗС ФРН не бачить відхилень від офіційної позиції Берліна у висловлюваннях німецького послав в Україні Ернста Райхеля про можливість проведення виборів в Донбасі до виведення російських військ. Заява Райхеля викликала гостру реакцію в українському суспільстві і політикумі. Група народних депутатів на чолі з головою комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганною Гопко різко засудили позицію Райхеля і навіть закликали бойкотувати прийом у посла з нагоди 25-річчя дипломатичних відносин. Частина ж експертного середовища і політиків навпаки — нічого дивного в словах німецького посла не побачила, мовляв він сказав не більше того, що написано в Мінських угодах. «Проведення виборів на окупованій території за присутності окупаційних іноземних військ є твердо та абсолютно неможливим», — це вже реакція Президента України Петра Порошенка. Що думає з приводу ситуації, яка склалася, політолог Вікторія ПОДГОРНА? З цього запитання почалася розмова з експертом:

— Нещодавно я прочитала інтерв’ю німецького журналіста Бориса Райтшустера, який 16 років працював в Росії, але з політичних міркувань залишив цю країну в 2011-му і повернувся до Німеччини. Він дуже чітко описав сучасну німецьку політику щодо Росії. Не секрет, що зараз іде «гібридна війна», яка зокрема ведеться Росією проти Європи на інформаційному фронті, і в рамках цієї «війни» існує своєрідна співпраця, а насправді є банальним підкупом з боку Кремля. І от цей журналіст розповідає, що в Німеччині в цьому плані складна ситуація, тому що німецькі еліти не до кінця розуміють, що проти них ведеться «гібридна війна». Відповідно вони не бачать ситуацію в України нашими очима, здебільше вони дивляться на неї російськими очима.  

Отже, з одного боку, заява німецького посла свідчить про «гібридну війну» Кремля проти Євросоюзу, зокрема Німеччини. А з іншого — про відсутність стратегічного бачення у нашої влади, зокрема дипломатії. Ми досі не можемо запропонувати жорстку і чітку позицію, яка б була одностайно сприйнята в Європі. Так, немало людей на Заході сьогодні визнають право Росії на свої інтереси, але українська дипломатія має працювати над тим, щоб визнавали і українські права на інтереси. Наприклад, мало хто працює над тим, щоб проводити паралелі між сучасним путінським режимом і нацистської Німеччиною Гітлера. Той же німецький журналіст каже, що він намагається пояснити місцевій еліти, що вони поводять себе по відношенню до Росії як діти. Тих, хто говорить про паралелі Путіна з Гітлером — там одиниці.    

Заява німецького посла — це або повне нерозуміння ситуації, або намагання врахувати різні інтереси — вони це називають Realpolitik. Тобто вони намагаються знайти для Росії місце в міжнародній політиці. Хоча Кремль своїми діями фактично вже зламав усталені правила, які відповідають міжнародному праву. На жаль, у нас немає консолідованої проактвиної позиції еліт, немає стратегічного бачення — як вирішувати питання Донбасу і Криму. Звучать лише окремі фахові думки, як наприклад Євгена Марчука, але влада не вміє їх чути і консолідувати.  

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

— Чи не є заява німецького послав своєрідною перевіркою ґрунту з подальшим спонуканням до виконання Україною Мінських домовленостей?

— На жаль, так виглядає, що Росія завдяки своїх послідовній і жорсткій позиції, хоча ми розуміємо що це агресор і злочинець, добивається своєї мети. Вона фактично змушує Захід рахуватися з собою. Нинішню владу в Україні неодноразово попереджали, що нас будуть заганяти в такі формати, в яких ми не будемо активними гравцями. Так і сталося. Що таке «мінський формат»? Це просто формат, а насичення там є досить гнучким, тобто так чи інакше, нам можуть всунути ту ж федералізацію. Якщо ми будемо чекати, що хтось за нас буде вирішувати питання, то ми програємо.  

— Існують різні думки з приводу стратегії щодо Криму і Донбасу. Хтось витупає за Мінські домовленості, хтось за так звану блокаду і відгородження від цих територій, а хтось за визнання захоплених територій тимчасово окупованими. Якою є ваша думка?

— Мені складно давати рекомендації, тому що цим потрібно займатися постійно і глибоко. Я можу висловити свою особисту позицію. На жаль, ми втратили дуже багато часу (25 років), щоб якимось чином інтегрувати ці регіони. В кінці 1990-х — початку 2000-х вони фактично відійшли під повний контроль Партії регіонів і місцевих кланів. Латентний сепаратизм існував і тоді, але на це мало хто звертав увагу. Той же Ющенко нічого не зробив для вирішення цієї проблеми. Зараз же, через 25 років, вирішувати питання повернення цих територій дуже складно. У мене в 2014 році навіть була ідея, щоб провести референдум і мирно вирішити цю проблему: або разом ідемо в Європу, або розходимося. На сьогоднішній день, я думаю, що нам потрібен перехідний період, тобто назвати війну — війною і визнати ці території тимчасово окупованими. Ми повинні бути не різкими і непередбачуваними, а наполегливими і послідовними.

Чому ще нам буде складно інтегрувати тимчасово окуповані території? Тому що нам потрібно буде проводити там реформи, а нинішня влада неспроможна їх реалізувати навіть на вільній території. Як ми можемо переконати там людей, які по-суті є патерналістами, що у нас тут краще, якщо ми знаходимося в економічній кризі і не проводимо реформи. Якщо ми не будемо змінюватися самі, плюс інтегруємо захоплені території, це буде лише додатковий козир в руках Росії.

— Повертаючись до нашої зовнішньої політики. В якому взагалі стані знаходиться сьогодні українська школа дипломатії?

— З точки зору політолога, можу сказати, що стан нашої дипломатії виглядає як свідчення слабкості української державності. Певні свої функції вона виконує, але стратегічних перемог ми не спостерігаємо. Звичайно, є окремі сильні дипломати, проте потрібна системна політика в цьому напрямку. Сильна дипломатія нам сьогодні дуже потрібна. Звичайно, ще з радянських часів Київ мав свою школу дипломатії, але вона не була самостійною і знаходилася під контролем Москви. Здібних і найкращих забирали туди. Якщо армію, ми більш-менш відновили і рухаємося в напрямку покращення, то з дипломатією великі проблеми. Дипломат потребує дуже серйозного рівня підготовки. До речі, дипломатія ж може бути не лише на рівні політики, вона може бути експертною, культурною... І з цим теж проблеми. У нас виглядає так, що держава сама по собі — ізольована від суспільства. Держава адміністративно настільки погано побудована, що найкращі люди ніяк не використовуються і не залучаються.

— До речі, нещодавно ми спостерігали як десятки українських політиків брали участь в інаугурації новообраного американського президента Трампа, а потім і в молитовному сніданку, який проходив у Вашингтоні. Про що це свідчить? Це їм якось допомагає?

— У мене виникає питання — вони їздили в такій кількості в якості туристів чи для налагодження контактів? Просто приїхати на інаугурацію чи сніданок — ще нічого не означає. Щоб твою думку почули, потрібно роками налагоджувати контакти. Тим більше, США — це світова супердержава, куди на подібні заходи приїжджають сотні політиків з десятків країн. Якщо туди їхати, то в цьому має бути сенс, інакше це просто популізм і політичний туризм. Який результат їхньої поїздки, яку позицію вони донесли? Я думаю, що американська адміністрація могла навіть і не помітити, що з України приїхав такий десант. З нашого боку — це просто якась «дитяча політика».

Також ситуація свідчить про те, що у нас партії — представляють собою політичні клуби для обслуговування окремих політиків. У партії має бути ідеологія і професіоналізм у роботі. Це також свідчить про те, що існує серйозний дефіцит реальних експертів, ідей і рішень, натомість політична реклама і піар у нас заполонили все. І навіть якщо існують окремі оази системних експертів, на них не звертають уваги. Хоча в нормальних країнах на цьому будується якісна політика.

— Нещодавно прочитав інтерв’ю політичного консультанта Сергія Гайдая, де він з певною легкістю розповідає про роботу з різними партіями і політиками. Подібні розповіді доводилося чути і від інших політтехнологів. Але у мене завжди виникало питання — чи мають ці люди нести відповідальність за тих, з кого вони «ліплять» політиків і «роблять» для них рейтинги? Адже саме ці політики і партії фактично довели країну до війни.

— Звичайно, така відповідальність має бути. Наприклад, в Європі та Америці існують спеціальні документи, які підписуються людьми, які хочуть працювати на консалтинговому ринку. В цих документах йдеться про соціальну відповідальність за ті поради, які вони дають політикам. В західних країнах є практика регулювання професійної діяльності політичних консультантів. Хоча останні події під час виборчої кампанії Трампа, і те, що зараз відбувається в Європі, свідчать, що йде ерозія принципів. Відповідно і на Заході сьогодні стоїть питання — як боротися із популізмом, постправдою, маніпуляціями... У нас же взагалі таких документів немає. Були спроби створити професійні спільноти, але вони не були домінуючими. Завжди знаходилися люди, які працювали поза спільнотами і продавали себе тим чи іншим політичним силам.

До речі, на Заході також існує така річ як прихильник тих чи інших поглядів. Важко уявити собі людей в США, які б працювали в Демократичній чи Республіканській партіях, але не поділяли їх поглядів. У Європі так само. Переходити туди-сюди можуть якісь рекламісти, але не люди, які готують програми і прописують принципи. У нас же політичні консультанти просто шукають швидкі результати для клієнта. В цілому це пов’язано з станом політичної системи в Україні. У нас немає справжніх партій, але своїми діями політконсультанти роблять все, щоб вони і не з’явилися.

У мене велика практика в цій сфері. Я завжди йшла з роботи, якщо розуміла, що мої рекомендації не знаходили розуміння. Я ніколи не працювала з політичними силами, які не відповідали моїм принципам. Але таких людей на нашому ринку, на жаль, не так багато. Відповідно питання — як встановити принципи соціальної відповідальності політконсультантів в Україні (перед клієнтами, перед суспільством), досі відкрите. Журналісти мають постійно піднімати ці питання.  

— Час від часу у нас піднімається питання про дострокові вибори. Чи реально це в найближчому майбутньому?

— Я поки не бачу реальних ознак, щоб у нас були дострокові парламентські вибори. Хоча в цьому зацікавлено немало політичних сил. І це було б непогано, якби ми не мали війну на Донбасі і складну ситуацію на міжнародній арені. Ротація політичних еліт на часі, а вибори це один з інструментів.

На сьогоднішній день існуюча коаліція є достатньо зцементованою взаємними інтересами. Відповідно ні БПП, ні тим більше «Народний фронт», у якого нульові рейтинги, не зацікавлені в дострокових виборах. А бажання і можливості Тимошенко, у якої зростають рейтинги, а отже є зацікавленість в виборах, для цього недостатні. Тільки геополітичні чинники можуть посприяти достроковим виборам, якщо Порошенко піде на якісь вимоги ззовні. А так він консолідував владу в своїх руках. Йому це вдалося навіть краще ніж Януковичу, який викликав масові протести. Але консолідація влади — це небезпечна політика, тим більше якщо вона використовується не для захисту національних інтересів. Таким чином відбувається ізоляція суспільства, апатія якого зростає. У нас дуже велика еміграція з країни, причому розумних людей. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Еміграція — це реакція людей на ту політику, яку проводить нинішня влада. Порошенко будує політику на основі контролю, а потрібно бувати її на основі впливу.