"Пролонгаційний капкан" для довірливих
Важко не повірити в щирість заяви Леоніда Кучми про те, що він "не мав і гадки розпустити парламент", оскільки коли б таку ухвалу не було б прийнято, то за шістдесят днів (стаття 77 Конституції України), себто до позачергових виборів до Верховної Ради, істотно ані в державі, ані в суспільстві нічого не зміниш. Зарплатню бюджетникам за минулі місяці не виплатиш, а про виробничу сферу годі й говорити. І який сенс наближувати вибори на якісь два місяці, коли стратегічне завдання полягає у тому, щоб їх хоча б на рік відтягнути. Адже не готова ще виконавча влада до парламентських виборів.
Президент Кучма Л.Д. добре знає, що готове, а що ні. І звісно ж, таке "вицвінькування" головою адміністрації змісту внутрішніх апаратних нарад спрацювало проти інтересів Президента. Тепер вже й народні депутати, котрі погодилися з думкою про подовження повноважень парламенту на рік повинні будуть зрозуміти, що носії ідеї "вивчення можливого розпуску Верховної Ради" чекатимуть лише слушної нагоди.
І не тільки коли парламент знову проявить свою норовливість, але коли буде завершено процес "освоєння" ЗМІ, коли з місць підуть доповіді про "освоєння" виборчого механізму, коли все стане "зрозуміло" з виборчкомами, коли вдасться вирівняти взаємини з американцями й росіянами, врахувавши їхні інтереси, коли жупел "червоної загрози" остаточно персоналізується в одній чи двох особистостях... "Таких "коли" багато й у дуже делікатних сферах і не в менш делікатних формах.
Ось тоді фахівці "з вивчення питання" і розкажуть народові, що Верховна Рада сама прийняла ганебну ухвалу про подовження собі ж повноважень на рік, розкриють усю політичну аморальність такої ухвали і вже народ, а не Президент поставить питання про розпуск. Президент лише прислухається до його голосу, ба, навіть, вимоги.
Як підтвердження цього є активно впроваджувана народові адміністрацією Президента ідея про те, що, мовляв, перед виборами парламент у цілому працюватиме неефективно, парламентарі будуть зайняті передвиборними справами. З цього випливає, що рівно за рік, себто десь улітку 1998 року, можна буде заявити, що цей парламент, котрий і так ганебно засидівся, практично припинив роботу й почав займатися виборами. Тобто, застосовуючи логіку нинішніх днів, "вивчати питання про розпуск парламенту", вже не буде необхідності. Воно постане саме собою.
У дійсності ж Парламент і перед виборами працюватиме. Як і працює нині. Для цього буде чимало причин. Це окрема розмова. Річ у тім, що представникам адміністрації президента добре видно, чим і скільки їм самим доведеться займатися перед парламентськими виборами. Та й урядові також. Він же якраз розуміє, що йому доведеться робити і як далеко це буде від нинішніх економічних проблем. Той гігантський передвиборний механізм, котрий нині вибудовується, не буде готовий до березня 1998 року, і апаратові дійсно доведеться застосовувати метод комсомольської будови... Розраховувати на перемогу буде ризиковано. До того ж і "свої партії" на той час не оперяться, а то й дивись розколються.
Тому Президент має рацію, коли каже, що парламентарям своєю долею не варто перейматися. До березня 1998 року розпускати парламент невигідно.
Ось тільки залишається питання, чи не стане парламент даного скликання парламентом з подовженими повноваженнями, достроково розпущеним Президентом при загальному, щирому схваленні та підтримці народу. І тоді буде потрібно народним обранцям попереживати "за свою долю", оскільки з тавром "простроченого парламентаря" достроково розпущеної Верховної Ради сунутися чи то в мажоритарний округ, чи то в партійний список буде просто небезпечно. Але не для життя, а для фізіономії та одягу...
Але є й інший, важливіший бік питання. Заманюючи народних депутатів у пастку подовження повноважень, фахівці з "вивчення питання" не можуть не розуміти, що цим вони зупиняють політичне структурування суспільства, і, власне, гальмують його демократизацію. Уповільнення темпу кристалізації й збільшення політичних партій, а отже, і посилення їхнього впливу на суспільно-політичне життя, вигідне для нинішньої виконавчої влади. Відомо, що зростання та конкурування партій забезпечує жорсткий контроль за діями влади на всіх рівнях. А це особливо необхідно у нас і саме сьогодні, коли наявні всі ознаки прагнення узурпації влади одним угрупуванням.
Немає ані найменшого сумніву в тому, що вже за 5-10 років історики нової незалежної України однозначно оцінять спробу подовження на рік повноважень Верховної Ради, як серйозну помилку нинішнього українського керівництва, зокрема й парламенту, якщо він піде на це. Час гостро висвітить і покаже, що заради тактичних хитрощів одного політичного угрупування, що прорвалося до політичної влади, було сповільнено процес демократичної трансформації всієї України.
З того часу буде дуже добре видно, що парламентські вибори треба було проводити в березні 1998 року за змішаною системою, а можливо й на пропорційній основі. Буде також видно, що політичні сили в суспільстві й у парламенті, які могли зазирнути в перспективу, повинні були б об'єднатися й не допустити ніякого подовження повноважень.
Чи стане сьогодні цього бачення, чи навіть уяви в більшості народних обранців? Чи бодай розуміння того, а що коли це будуть ліві?
Найближчим часом ми дістанемо на це відповідь.
А ініціаторам подовження повноважень, притрушеного перцем можливого розпуску Верховної Ради, не слід лякати людей загостренням політичної боротьби в період виборів. Це нормальний стан суспільства, що трансформується. Побоювання це - від ментальності колишніх часів, коли будь-яка політична боротьба кваліфікувалася як антидержавна діяльність. Гостра політична боротьба оздоровить суспільство, очистить його громадську свідомість від нашарувань минулого.
Очевидно, справді настав час, аби адміністрація Президента усвідомила, що ані залякуваннями загрозою розпуску, ані калачем подовження повноважень, ані заманюваннями в меморандуми цей парламент їй не подолати. Потенціали нерівні... Хіба замало просто показових поразок адміністрації в протиборстві з парламентом. Конституція, що її ухвалила Верховна Рада, не "та" і не так, як планували адміністрація й сам Президент, дві нищівні поразки у спробах усунення Олександра Мороза, програші з законами про Кабмін, про місцеві держадміністрації та багато чого іншого.
І ось, нарешті, спроба продемонструвати бажання спільно працювати з Верховною Радою в питаннях створення економічних і, насамперед, податкових законів. Але саме цього й хотів парламент під час бюджетної епопеї 1997 року від уряду й Президента. Щось не пригадую жодного випадку, аби когось з адміністрації Президента чи уряду не допустили на засідання якогось комітету Верховної Ради. Ну, а після призначення голови бюджетного комітету парламенту М.Азарова керівником головного податкового відомства України проблема співпраці між парламентом і урядом з питання бюджету та створення податкових законів повинна була, власне, зникнути зовсім. Не будемо вже говорити про депутатів-сумісників з виконавчої влади. Якщо бажати, то з них адміністрація могла створити будь-яку структуру для організації справжньої співпраці з Верховною Радою. Парламент не раз пропонував спільно працювати. Та й зараз не заперечує проти цього. Парламентарі - народ довірливий, повірять іще раз. Особливо після призначення В.І.Суслова міністром економіки. Але за умови, що це буде справжня співпраця, а не нав'язування лише своїх варіантів законопроектів. І головне, коли попервах кожний робитиме свою частину роботи, а співпраця починатиметься тоді, коли це передбачено регламентом Верховної Ради.
Пам'ятаючи про колишні поразки, адміністрації Президента зараз не варто знову намагатися взяти реванш і не слід прагнути створити інфраструктури для прихованого керівництва Верховною Радою. Бо на тлі нещодавніх пропозицій про подовження повноважень та вивчення питання про можливий розпуск Верховної Ради, та ще публічних дорікань Президента всім без винятку народним депутатам, що вони пішли у відпустку, навряд чи з'явиться віра в те, що прагнення до співпраці - це надовго. Чи не зруйнує 28 серпня цю кришталево-крихку мрію?
Очевидно, що й нам, парламентарям, слід підійти до цієї дати заздалегідь підготувавшись. Активний вето-процес останніх тижнів свідчить про те, що сезон залякувань ще не закінчився.
Парламент має приступити до активної сесійної роботи до 28 серпня. І що раніше, то краще.
