При комуністах контроль — тотальний, при Кучмі — поліцейський

Для того, щоб повести країну шляхом від тоталітарної держави до демократичної правової держави та відкритого суспільства, при владі мали опинитися люди з новим мисленням. На сором і нещастя України, біля керма влади опинилися зовсім інші люди. Хто ж вони, наші «сусаніни» на шляху до «світлого майбутнього», і чим вони схожі на своїх пращурів із цк-кпрс-ного заповідника?

І за комуністичного, й за сучасного режиму головна мета всіх зусиль влади зводиться до того, щоб притлумити будь- якими способами в людині бажання стати внутрішньо вільною. Вона дуже добре розуміє, що прагнення до внутрішньої свободи призведе до неконтрольованої самореалізації індивідів. А комуністичний і нинішній режими хочуть бачити слухняних виконавців, якими можна досить легко маніпулювати. Проти тих, хто насмілюється «не одобрямс», застосовуються залякування та репресії. У 70–80-х рр. режим не використовував масові чистки з десятками мільйонів жертв, він вів «безкровну» війну з інакодумцями. Сьогодні схожа ситуація: держава відкрито не вбиває за інакомислення, але бореться з ним, вдаючись до інших методів і засобів. Для збереження своєї влади ці режими використовують усі засоби, й насамперед спецслужби та міліцію. І комуністичний, і нинішній режими борються зі спробами створити громадянське суспільство. Для них інститути громадянського суспільства небезпечні тим, що, виступаючи окремо від держави, стимулюють розвиток вільної особистості. Тому й для комуністичного режиму, й для режиму Кучми розвиток інститутів громадянського суспільства є «подібним смерті».

Комуністичний режим здійснював тотальний контроль над усіма сферами життя суспільства. На сьогодні говорити про «друге видання» цього варіанту в Україні не доводиться. Однак за останні 2-3 роки Л.Кучма зробив справді титанічні зусилля для створення в Україні поліцейської держави з елементами диктатури. Й тому сьогодні можна говорити з певними обмеженнями про те, що існує український недооформлений варіант авторитарної держави. В принципі, саме прагненням поширити свій контроль на якомога більшу частину життя суспільства сучасний режим схожий на режим комуністичний.

Однак і комуністичне керівництво того часу, й сучасна влада виглядають абсолютними «політичними імпотентами» у спробах розв'язати завдання, що стоять перед країною. Бездіяльність, непрофесіоналізм, невміння визначити стратегічні напрямки розвитку країни та реалізувати їх — все це характеризує їх з гіршого боку.

І тут, і там бачимо при владі «недоторканних», які згуртувалися довкола ватажка й непокояться головним чином про те, як втримати владу у своїх руках. Вони намагаються створювати видимість дій, тоді як країна занурюється в безодню. Верхівка, що спирається на репресивний апарат, — ось те, що ми маємо і в одному, і в другому випадку.

Декілька слів про людей, які є втіленням комуністичного режиму 70-х — початку 80 – х років, і сучасну владу в Україні. Цікаво, що на чолі цих режимів перебувають не харизматичні лідери. Не будучи ватажками від природи, не маючи природженого дару переконувати людей і вести їх за собою, і Брежнєв, і Кучма були піднесені на вершину влади внаслідок компромісів між впливовими політичними силами. Збіги є навіть у тому, що обидва Леоніди спочатку не мали ні чіткої програми дій, ні своєї команди. Але вони зуміли перетворитися з пішаків на ферзів, при цьому, однак, не добившись успіху в єдиній сфері, яка могла б бути їхнім козирем, — у практичній діяльності.

За часів Брежнєва практично повне одержавлення економіки вже мало місце, Кучма прагне до нього. І той, і другий режими головний акцент в управлінні роблять на централізації. У радянській імперії це було обумовлено самим характером тоталітарної держави та загальним контролем. Кучмі це потрібно для того, щоб:

1) місцеві власті, не маючи фінансової самостійності, повністю залежали від «подачок» центру. Це забезпечить їхню «лояльність» до центральної влади. Мета режиму Кучми — створення жорстко централізованої держави з всевладдям центру та безвладдям на місцях;

2) мати можливість самостійно розпоряджатися чималими фінансовими надходженнями, вирішуючи на свій розсуд, куди їх спрямувати.

Таким чином, можна говорити про те, що комуністичний режим і нинішня влада мають дуже багато спільного. Опинившись в умовах проблемно-векторного дискомфорту, режим Кучми вибрав найгірший варіант відтворення в нових умовах деяких рис тоталітарного суспільства.

Андрій МІСЕЛЮК, журналіст
Харків