Принади другої хвилі

Минулі парламентські вибори і кадрові перестановки, що відбулися після них, у регіональних адміністраціях остаточно зафіксували прихід капіталістів до влади в Україні. Власники і менеджери високоприбуткових компаній дружно кинулися у владу, і, застосувавши випробувані прийоми агресивного захоплення ринків (реклама, демпінг і тіньова приватизація), цю владу отримали. Адміністратори радянської закваски програли, їм на зміну приходить друга хвиля політиків — політиків-бізнесменів. Молоді енергійні підприємці зараз не без зусиль освоюють тонкощі вітчизняного політичного устрою, з невдоволенням зазначаючи, що тут все не зовсім так, як у бізнесі. Але це — поки що.

У парламентських кулуарах вже чути заклики організувати роботу законодавчого органу за простим і, головне, всім бізнесменам зрозумілим принципом акціонерного товариства. Згідно з цим принципом, власник контрольного пакета (51% голосів), дістає право формувати мережу реалізації продукції підприємства через свої дочірні фірми (міністерські пости), заробляючи не так на виробництві (прийнятті законів), як на посередництві (їхнiй реалізації урядом). Власник блокуючого пакета (опозиція, що має не менше аніж 25% голосів), згідно із законом, в акціонерному товаристві має право блокувати певні кадрові призначення, а також впливати на розподіл прибутку і виплату дивідендів.

На сьогодні, зайнявши місця у Верховній Раді, «одепутачені» бізнесмени зіткнулися з тим, що навіть ставши співвласником контрольного пакету акцій парламенту, вони навряд чи зможуть отримати від цього відповідні їхнiм амбіціям дивіденди. Принаймні якщо діяти відкрито й без хабарів. Як і в бізнесі, люди, які знають уторовані доріжки, тут завжди знайдуть шлях до успіху. Але цей варіант ведення бізнесу в Україні стає все менш популярним. Втомилися вже від бруду і свавілля. Навіть шефи напівкримінальних угруповань останнім часом намагаються максимально легалізувати свою діяльність — наприклад, рекетири реєструються як охоронні агенції. Так і в політиці. Хоча за підсумками нинішнього фінансового року найбільші дивіденди, очевидно, отримають все ж «пронози й хабарники», але загалом у політичному бізнесі- середовищі вже відчувається потреба прогнути «мінливий світ» під себе. Цьому, поки що, заважає тверезе розуміння: парламентське відкрите акціонерне товариство, своєю чергою, є частиною ще більшого СП. І контрольний пакет СП належить не Верховній Раді. Саме звідси з’явилися розмови про необхідність внести зміни до статуту політичного ВАТ, тобто до Конституції. Ось лишень набрати для цього 300 з 450 депутатських голосів поки що буде складно — акціонери пересварилися.

Лідер нині найчисленнішої й обділеної групи акціонерів парламенту «Наша Україна» Віктор Ющенко продовжує наполягати на необхідності підписання між головними політичними гравцями договору- декларації, згідно з яким формування влади за принципом ВАТ проголошувалося б єдино вірним. Частково підтримав цю ідею і спікер Верховної Ради Володимир Литвин (газета «Сегодня» від 19.06.2002). Причому він проти внесення змін до Конституції, але за Договір про відповідальність. Адже з Договору, зрештою, можна час від часу виходити. Але навіть під цією декларацією лідерам двох груп акціонерів політичного ВАТ об’єднатися не судилося. Немає команди згори. Найбільший прибуток від реалізації продукції ВАТ отримує виконавча влада, яка володіє контрольним пакетом акцій і мережею «фірм-посередників». Депутатів-бізнесменів багато, але вони маленькі, а Влада одна, але велика. Іноді вона відчуває, що невдоволення парламенту може загрожувати стабільності нинішньої системи розподілу влади, але це швидко вирішується передачею декому з незадоволених контролю над декількома «фірмами-посередниками». Заробляєш, і на ситий шлунок революційні думки стають якимись розпливчастими.

І все ж, уважно почитавши навіть нинішній статут ВАТ, кмітливі депутати-бізнесмени все чіткiше усвідомлюють, що дивіденди можна отримувати простiше. Заяви політиків, що стоять на чолі правоцентристських парламентських фракцій, вказують на практично повну одностайність щодо неадекватності нинішнього політичного механізму. Він не відповідає законам бізнесу. Це означає, що Україна найближчим часом приречена на серйозну політичну реформу. Станеться вона, скоріше за все, ближче до президентських виборів 2004-го року, коли в політичному ВАТ почнеться перерозподіл акцій.

Нинішня друга хвиля політиків, що захопили владу, безперечно більш прогресивна, ніж попередня — адміністративна. Але й у ній уже вгадуються больові точки, натискаючи на які, дуже легко приручати «одепутачених» бізнесменів. У кожного з них є своя компанія чи банк, і їхнiй успіх завжди залежатиме від уміння взаємодіяти з владними структурами. У політиці всім догодити неможливо, і першим об’єктом атаки на «новеньких» стане, звичайно ж, їхнiй бізнес. Головним лихом періоду керівництва країною «капіталістами», безперечно, стане корупція. Знову ж таки, факти сумнівних ухвал Кабінету Міністрів на користь того чи іншого підприємства зустрічаються все частіше.

Вже для нинішнього парламенту ця проблема стане вельми актуальною до 2004 року. Важко сказати, скільки часу піде на її вирішення, але зробити це, очевидно, зможе лише третя хвиля політиків — політиків, яких у сьогоднішньому складі Верховної Ради одиниці. Йдеться про політиків західноєвропейського зразка — вони не мають власного бізнесу, але послідовно відстоюють інтереси певних бізнес-груп. Вони актори, які грають роль прихильників «красивої» ідеології, і одержують гроші саме за свою акторську майстерність. Вони роблять із політики шоу, навмисно драматизуючи або згладжуючи ту чи іншу проблему. При цьому актори стають вельми незручними об’єктами для адміністративного тиску, оскільки втрачати їм, по суті, нічого. Система, при якій бізнесмени займаються своїми компаніями, а політики-актори майстерно лобіюють їхні інтереси (роблю солідну знижку на необхідність збереження репутації перед виборцями і збереження чистоти ідеології), схоже, є реалістичною для української демократії, що зароджується. Але час акторів ще не настав. А, поки що, гра йде грубо, і вже можна з нетерпінням чекати новин про депутатів, що перебігають із фракцію до фракції заради порятунку свого бізнесу, а також із насолодою зачитуватися статтями про підозри уряду в корупції. Принади «другої хвилі» вже накрили країну з головою.