Приписки, некомпетентність, тіньовий обіг

Розмаїття прогнозів стосовно врожаю цього року як ніколи велике. Компанія «ПроАгро» (8 серпня) оцінила нинішній урожай зернових у 22,74 млн. тонн. Гідрометцентр України (5 серпня) — в 20 млн. тонн. Найоптимістичніші цифри в уряду: 28,3 — 30,8 млн. тонн (13 серпня). Експерти зазначають, що його мета прозора: вплинути на цінову ситуацію на зерновому ринку країни. Чи вдасться цього досягти? Того самого дня також став відомий зерновий баланс України, який склало міністерство сільського господарства США. Згідно з ним, виробництво зерна в Україні в 2003/2004 році буде на рівні 20,3 млн. тонн, у тому числі продовольчої пшениці — 5 млн. тонн. При цьому прогноз споживання зерна, на думку американських фахівців, становить 24,5 млн. тонн (включаючи 2,2 млн. тонн імпорту та 3,16 млн. тонн торішніх залишків). Дефіцит пшениці, як вважають фахівці, досягне 2,5 — 3 млн. тонн.

Тим часом уряд використовує адміністративний ресурс для прямого втручання в справи зернового ринку. З деяких областей надходять повідомлення не тільки про заборону на переміщення зерна всередині країни, а й навіть про цінові «установки зверху», призначені для аграрних бірж.

Одеська область минулого року була на першому місці із збирання хліба, цього року — поки що на останньому. Народний депутат України Ігор Рєзник (Одеса, фракція «Демократичний вибір») упевнений, що серед причин ситуації на зерновому ринку — дефіцит компетентності:

— Цього року ситуація дуже нагадує торішню. Але з точністю до навпаки. Тоді ми в стані ейфорії на весь світ оголосили про рекордний урожай, а керівники кількох областей причепили на лацкани своїх піджаків нові ордени. А нині неврожай створює для країни реальну загрозу. Тільки минулого року «в моді» були приписки, а тепер вигідно, розраховуючи на компенсації, усіляко занижувати дані. Проте той факт, що для компенсації дефіциту продовольства, знадобиться закупити 2,5 мільйона тонн продовольчого зерна.

Є загрози і для фуражного ринку. Минулого року на кормові цілі було витрачено 13,2 млн. тонн. Цього року з урахуванням торішніх залишків на тваринництво можна було б витратити приблизно стільки ж, хоча, згідно з прогнозом USAD, цю потребу буде «урізано» на 1,7 млн. тонн. Навіть у неврожайні 1999/2000 і 2000/2001 роки на корм використовувалося відповідно 1,9 і 1,7 млн. тонн пшениці (2002/2003 — 4 млн. тонн). З нового врожаю її буде використано на ці цілі всього 0,73 млн. тонн. Фахівці повідомляють, що худобі доведеться «затягувати паски»: пшениця кормової якості з нового урожаю піде значною мірою на продовольчі цілі. В процесі виготовлення борошна вона буде підмішуватися до імпортної пшениці. Чи наважиться в цих умовах наш уряд, постійно звинувачуваний у адміністративних заходах, на обмеження експорту кормового зерна?

Все це виглядає досить дивно. Чи можна було сподіватися, що щороку ми отримуватимемо високий урожай? Природно, це було безглуздо. І варто було, користуючись моментом, створювати, за біблійною порадою, запаси. Крім того, ще тоді, коли морози скували землю, не покриту снігом, всім керівникам — і губернаторам, і в уряді, — було зрозуміло, що рекордний урожай цього року нам «не загрожує». Незважаючи на це, ніхто не спробував навіть обмежити експорт.

— Сьогодні в країні є найрізноманітніші версії причин того, що сталося... Одні кажуть про змову, інші — що жодного монополізму на ринку зерна не спостерігається...

— На думку багатьох моїх колег, є три досить реальних варіанти. Перший — продекларованого минулого року високого врожаю практично не було. А його оголошені обсяги були вигадкою прохачів орденів. Другий варіант, що походить від уряду, виключає приписки, але звинувачує попередників у тому, що Держрезерв не було поповнено, а експортували дуже багато і дешево, через що залишили країну без зерна. Найкриміналізованішим виглядає третій варіант. Згідно з ним, зерно, проведене як експорт, насправді не продавали, а зберігали у країні, і тепер воно з’явиться на внутрішньому ринку як закуплене за імпортом і, природно, за цінами, що втроє перевищують ті, за якими його насправді купували. Але особисто я жодну з цих формул пошуку винних не сприймаю доти, доки відповідних висновків не зроблять правоохоронні органи, а ще краще — суди. Але й це не головне. Треба шукати, не стрілочників, чим у нас звичайно закінчуються подібні справи, а реальну причину зникнення зерна.

— Чим відрізняється ситуація в Одеській області?

— Минулого року ми вийшли на перше місце у країні за збором зерна — так, власне, і має бути, адже це південь України. Нашого губернатора за ці високі досягнення нагородили. Але вже цього року виявилося, що урожай загалом-то від нього мало залежить — набагато більше на нього впливає наявність вологи у грунті. І сьогодні одеський урожай найнижчий у країні. Це дуже прикро. І я ще раз хочу сказати, що висновки потрібно було робити відразу ж після зимових. січневих і лютневих погодних негараздів — загальмувати експорт зерна. Сьогодні губернатор робить усе, щоб ціни на зерно в області не зросли. Біда тут у нашій звичці коректувати ситуацію не раніше, а, як правило, після того, як вона стала життєвим фактом, здійснилася. Ми втратили дар передбачення, який повинен базуватися аж ніяк не на якихось надприродних явищах, а просто на досвіді предків, які тисячоліттями жили на цій землі. Наприклад, чи можуть керівники країни, у тому числі й парламентарії, сказати, якою буде ситуація наступного року? Адже тільки зважаючи на подібні прогнози, можна і треба будувати стратегію витрачання наявного зерна, розвитку тваринництва і навіть усіх галузей економіки. Так роблять у всіх країнах, але ми не маємо стабільного прогнозування і стабільної державної стратегії. У результаті нам доведеться закуповувати 2,5 мільйона тонн зерна за невигідними цінами. Адже на це так чи інакше витрачатимуть бюджетні гроші, які могли б витратити на соціальні програми...

— Чи була в Одесі змова стосовно хлібних цін?

— Припускати можна все що завгодно. Але я не схильний думати, що керівники нашого регіону могли піти на злочинну змову з трейдерами і вирішувати якісь проблеми. Але це в принципі і немає значення. Є правоохоронні органи, які зобов’язані у всьому розібратися. Адже є дані про зібраний урожай, є залишок зерна на складах, є підозри стосовно обсягів, яким «прилаштували ноги»... Але ось чи варто звинувачувати у всіх смертних гріхах якісь структури, котрі, на відміну від уряду, мали у своєму розпорядженні прогноз ситуації і зуміли на цьому заробити, я, чесно кажучи, не знаю. Чи вписується такий підхід у систему ринкових відносин? Разом із тим я, звісно, проти того, щоб таким чином ставили на коліна державу.

— Де, на вашу думку, виходи із цієї ситуації? Можна все вирішити адміністративними заходами, у чому сьогодні звинувачують уряд. І є другий погляд, який полягає у тому, що уряду пропонують повністю залишити цей ринок, надавши йому на підставі методів, властивих ринковій економіці, право вирішити всі питання і щодо наповнюваності ринку, і щодо цін. А ось роль держави вбачають у тому, щоб адресно підтримати незахищені верстви населення. Треті не уявляють собі цей ринок без регулюючої ролі держави, оскільки бояться, що суб’єкти ринку використають нинішню кризу в своїх інтересах. Ви у цій суперечці на чиєму боці?

— Країна навчилася працювати таким чином, що сьогодні немає жодного підприємства, байдуже, державне воно чи приватне, яке б не використовувало нарівні з так званими білими грошима, ще сірі та чорні. У результаті, на мою думку, ми недоотримуємо 60 — 70% податків, у тому числі й нарахування на зарплату, яку виплачують у конвертах. Якщо дати все на відкуп комерційним структурам, то на складній для країни ситуації обов’язково знайдуться охочі заробити. Тому я вважаю, що саме уряд, якому народ в особі парламенту довірився, схваливши його програму, повинен узяти на себе відповідальність, виступити гарантом і арбітром. Але він повинен розуміти, що радянська влада вже канула в минуле, країна живе у системі ринкових відносин. Поза їхніми рамками працювати не можна, це буде вже не творення, а руйнування. Проте прозору методику адміністративного контролю варто використовувати. Інша річ, що робота влади буде результативною тільки в тому випадку, якщо сам уряд стане досить відкритим. Але скажіть, як можна піти з ринку, закуповуючи цього року за міжурядовими угодами таку силу-силенну зерна? Зрозуміло, що при цьому стають можливими будь-які афери. Зокрема, у російської сторони, яка пообіцяла Україні продати велику кількість зерна, за моїми даними, існує побоювання, що зерно може бути реекспортоване. Без належної прозорості виконання міжурядових угод і контролю держави тут аж ніяк не обійтися. А роль ринкового регулятора повинні зіграти відкриті біржові торги, щоправда, лише у тому випадку, якщо держава не перейде від контролю до безпосереднього управління ціноутворенням. Це ми вже мали, засвоїли і повторення тут ні до чого.