Приречені на перемогу

«Кампанія відверто нудна, і добре, що вона підходить до кінця», — цитує одна з провідних польських газет «Трибуна» слова Олександри Якубовської, кандидата від СЛД—СП, тобто звитяжного блоку Союз лівих демократів — Союз праці (вважається лівоцентристською, соціал-демократичною силою). На цьому сходиться вся польська преса, тема виборів в обидві палати парламенту (Сейм та Сенат) була далеко не головною. Теракти у США відтіснили її на другий план. Питання полягало лише у тому, чи вистачить СЛД—СП мандатів для самостійного формування уряду, а також хто з тих, які стоять на межі (5% для партії та 8% для коаліції) цю межу подолає. Не дивно, що тільки близько 40% найбільш політично стурбованих поляків з’явилися на дільниці для голосування.

Невеликою була зацікавленість також i української та російської преси. На відсутність інтриги накладалася й інша мотивація. Російський політичний оглядач Вадим Дубнов пише у журналі «Новое время»: «Росії нецікаві польські вибори. Вибори у Польщі — це вибори у невеликій благополучній європейській країні, які не змінять світ та які цікаві тільки її жителям. Це нормальні вибори у тому світі, який від нас вже (одночасно ще) нескінченно далекий, тому й нецікавий».

Проте за зовні «невиразною грою» частенько криється внутрішня напруженість та непростий зміст. По-друге, у філіппіці шановного В.Дубнова явно проскакує баламутство. Зацікавленість до того, що відбувається у Польщі, зберігається на «пострадянському» просторі. Хоч би тому, що для Росії це найбільший транзитний партнер — як мінімум. Для України ж Польща залишається головним геополітичним лобістом на шляху до Європи та найбільшим об’єктом човникової торгівлі та «заробітчанства». Польща значною мірою є проекцією майбутнього України в політичних та соціально-економічних відносинах. Доводиться визнати, що Україна сильно відстала від динамічного сусіда з тих недалеких часів, коли поляки скуповували все, що ворушилося на полицях українських магазинів, та ешелонами везли рідному споживачеві.

ВIДОМИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Отже, передбачувана перемога соціал-демократів: СЛД— СП — 41% голосів. Друге місце у право-ліберального блоку «Громадська платформа» з результатом 11,8%. Риторика «Самооборони», спрямована на «захист прав знедоленого селянства» принесла їй 9,9%. Цікаво, що буде з цією політичною силою, коли в Польщі не залишиться бідних селян. Практично з тими ж лозунгами пройшла у парламент і Польська народна партія (ПНП), яка, на відміну від «Самооборони», вже давно торгує цим ходовим політичним товаром на польському електоральному ринку. «Право й справедливість» — 8,7%. Проводячи аналогії з Україною, уявляєш собі: раптом Григорій Омельченко отримав би статус відставного міністра юстиції, поважну зовнішність, красномовство та енергійного брата. На всьому цьому й засновано успіх партії братів Качиньських. Право-клерикальна «Ліга польських сімей», набравши 6,5% голосів, також увійшла в Сейм. За бортом парламентського корабля залишилися коаліція «Солідарність», що правила досі (4,4%), найстаріша у Польщі ліберальна партія Унія Вольності (УВ) (3,3%).

СИСТЕМНА НЕСПОДIВАНКА

Дійсно, пахне несподіванкою. Адже у «Солідарності» чотири роки тому було більш тридцяти відсотків. Та й Унія Вольності стояла міцно, а нині їй не допомогли ні гучні імена Тадеуша Мазовецького, Броніслава Геремека, Бальцеровича, ні реноме оплоту ринкових реформ, ні агітація з боку популярного політика та журналіста, головного редактора «Газеты Выборчей» Адама Міхника.

Безумовно, найпростіше звично пояснити невдачу правих деяким погіршенням економічної кон’юнктури в Польщі, тим, що політики взагалі мають властивість періодично набридати народу і т.д., і т.п. Однак є й інші рівні аналізу. Уявляється, зокрема, що головний гріх польської правиці — невміння уловити суспільні очікування.

Ліберали (Акція виборча «Солідарність», Унія Вольності) явно не відчули момент. Їх базові лозунги — «закінчення ринкових реформ», перебудова економічної структури, масова зміна професій (її не хочуть, згідно з опитуваннями, 77% поляків). Слогани ці відображають необхідні для розвитку країни речі, але вони ж і заважають її громадянам жити нормально і «без напрягу». Тим часом, СЛД—СП дуже точно розрахувала свої лозунги. Один з основних — «З нами буде нормально!» Лешек Міллер говорив у своїх передвиборних статтях про те, що гріє серце «середнього поляка»: «Наша мета — це справедлива Польща, суспільство тривалого й урівноваженого розвитку. Країна, де діти й молодь мають рівні шанси на освіту та життя, а всі громадяни мають забезпечений доступ до охорони здоров’я. Ми хочемо суспільство, у якому робота не є привілеєм, де немає людей знедолених та непотрібних, де кожен скривджений долею може розраховувати на найшвидшу допомогу».

Дійсно, хто ж не хоче суспільства без безробітних, знедолених, де люди отримують допомогу згідно з потребами, а не абстрактні «широкі можливості»? (Почувши «веління часу», кандидатка від СЛД-СП Олександра Сапежанська без лукавства говорила виборцям: «Мій передвиборчий лозунг — «За тверезе життя». І це природно: адже я директор витверезника у Варшаві».

«Правиця» позбавилася безлічі політичних очок, намагаючись зайняти суспільство абсолютно чужими для нього проблемами. Аборти, роль костелу в політичному житті, конкордат, викладання релігії в школах, поширення порнографії — всі ці теми так і залишилися «фіолетовими», незважаючи на всі спроби «правої» влади організувати дискусії в суспільстві. Суспільству добре-таки набридли спроби регламентувати його погляди та поведінку. Як тут не пригадати наших «місіонерів» націонал-демократичного напряму.

У свою чергу, Міллер на зустрічі з молодіжною аудиторією сказав: «Ми не будемо говорити, як вам одягатися, яку музику слухати, з ким і як займатися коханням. Все це — ваш вибір».

Поганий жарт зіграли з правими також неможливість домовитися та зблокуватися (наприклад, навколо «Солідарності»). Крім того, дуже вже злобною була їх контрпропаганда. Чого коштував, зокрема, кліп з червоними черв’яками, що гризуть нещасну Польщу. Крім того, на думку оглядачів, та ж «Солідарність» вимушена була більше відбиватися від атак на уряд та прем’єра Єжи Бузека, ніж займатися креативом своєї виборчої кампанії. Тому й кампанія ця вийшла зовсім уже невиразною.

«Громадська платформа», єдина право-ліберальна партія, що добилася успіху, застосовувала динамічні західні технології. Наприклад, виборцям роздавали барвисті комікси, у яких три лідери об’єднання виступали у ролі трьох мушкетерів. Були й мегабіллборди, і рекламні платформи, і пасочки для піску, за допомогою яких «вироби» мали форму логотипа…

«ЯК ВИ СТАВИТЕСЯ ДО ПРЕДСТАВНИКIВ СЕКСУАЛЬНИХ МЕНШИН»?

Спокійний характер кампанії відбився і на арсеналі виборчих технологій. Сила-силенна кандидатів понаписували книги найрізноманітніших жанрів. Єжи Кропивницький з «Солідарності» — спогади про паломництво святими місцями, Міхал Каміньський з ПіС опублікував збірник оповідань та поезії. Про багатий життєвий шлях Лешека Міллера написали одразу дві товстих книги. «Уніоністи» у погоні за виборцем здали у Вроцлаві кров на донорському пункті. Щоб перебити ексклюзив, варшавські молоді СЛДовці повторили це благородне діяння. Петро Гадзіновський, відомий електоральний «провокатор» з СЛД, на цих виборах наважився тільки на роздачу виборцям презервативів з написом «Не лінуйся!» Майбутнього прем’єра Лешека Міллера всюди супроводжувала дівчина Доротка з ранцем, символ СЛД-СП, яка була присутньою також і на рекламних плакатах об’єднання.

Ось, власне, і все «ноу-хау». Якщо не звертати увагу на «родзинку» лідера Польської народної партії, відомого популіста Ярослава Каліновського — пропозицію скасувати все політологічні шукання при визначенні лівих, правих або центристських частин політичного спектру та ділити партії й політиків на «тих, хто добре служить суспільству» і «тих, хто погано». Треба вважати, найкраще служить ПНП.

Найвідоміший «прикол» кампанії:

Питання виборця: «Як ви ставитеся до представників сексуальних меншин?»

Л.Міллер: До лесбіянок ставлюся добре.

«Жечпосполита» довго підбирала приклади кандидатів, що мають проблеми з етикою, а то й із законом. Все це виглядало, як за нашими мірками, невинно. Хтось виставив біллборди за пару днів до початку кампанії, інший привіз з собою в містечко команду нетверезих клакерів, третій не зовсім коректно коментував теракт у США. Найбільш тяжкий гріх — у кандидата від «Унії Вольность» Марцина Швецицького, якого прокуратура звинуватила в «невиконанні обов’язку піклуватися про міське майно» коли останній був мером Варшави. Кандидат від СЛД, актор з Кракова Броніслав Чешляк потрапив у ДТП, тікав від поліції, а потім не хотів здавати кров на аналіз. Ще одного «лівого» Єжи Янковського позбавили за плагіат докторського ступеня. Читаєш і хочеться вигукнути: Яка, одначе, дурниця, добродії! А цілий банк загальнонаціонального масштабу розвалити слабо? Або обікрасти остарбайтерів на десятки мільйонів марок? Уже не кажучи про каліфорнійські в’язниці...

УРОКИ «ВЕЛИКОЇ ПОЛЬСЬКОЇ НУДЬГИ»

І все ж вищенаведені пояснення в основному тактичного характеру. На думку автора, тут є і стратегічна причина, пов’язана із загальноєвропейським політичним і геополітичним контекстом. Чи випадково у влади ледве чи не у всіх провідних країнах Євросоюзу нині знаходяться соціал-демократи? Якщо розбирати «по кісточках», як вони прийшли там до політичного домінування (це тема окремої та дуже чималої роботи), то у цій картинці виявляться при всій різноманітності спільні риси.

А саме: небажання європейських товариств працювати на накопичення ВВП, на що їх десятиліттями націлювали ліберали, прагнення «потішити» себе нарешті споживанням того, що нагромаджується; асоціювання лібералів-консерваторів з усією чарівністю глобалізму — нового світопорядку, який несе у собі колосальний конфліктний потенціал (перехідний вже з латентної фази в активну); неприйняття прогресивною частиною суспільства гіперконсервативних соціально-політичних поглядів і цінностей. Згідно із законом маятника, європейський політикум гойднувся ліворуч. Хоч і лівими у нашому розумінні цього слова європейських соціал-демократів назвати важко. Просто вони вчаться — і досить успішно — органічно поєднувати ринковість економіки з її соціальною орієнтованістю.

Україна вже пережила чарівність повільних ліберальних експериментів в економіці. Множинний шок при повільному відрізанні шматочків хвоста та повна відсутність результатів у стилі Бальцеровича. Саме на схожих принципах (але в інтерпретації В.Пинзеника) будувалася і діяльність попереднього уряду (В.Ющенко тричі намагався знову посадити Пинзеника у крісло віце- прем’єра). Результат: зростання обсягу промислової продукції та зменшення реальних прибутків населення. Це лібералізм?

Так що Польща, йдучи у загальноєвропейському руслі політичного розвитку, може послужити для України своєрідним наочним учбовим посібником. Нині в Україні деяке концептуально-політичне лихоліття. Такі періоди відсутності стратегічних принципів та цілей ніколи не приносили суспільству нічого доброго. Не зайво нагадати, що Європа, до якої ми так прагнемо, живе нині у соціал-демократичній парадигмі. Хитання ліворуч чи праворуч від цього визначального вектора можуть коштувати Україні як мінімум декількох років стагнації.

КОМЕНТАР

Сергій ТОЛСТОВ , директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:

— Політичний процес у країнах не тільки Східної, але й Західної Європи розвивається хвилеподібно. Це можна розглядати як універсальну закономірність: радикальні сили особливо правого напрямку приходять до влади, як правило, створюють умови для якісного ривка у розвитку суспільства, займаються брудною роботою, пов’язаною з соціальними витратами. Як правило, їх політика приносить значний економічний ефект, однак викликає значне соціальне невдоволення. Це сприяє приходу до влади більш стриманих урядів, які сприяють гармонізації дисбалансів, що виникли. Там, де радикальні реформи не було проведено попередніми урядами або вони не увінчалися успіхом, умов для приходу до влади помірних, соціально орієнтованих партій значно менше.

У країнах Заходу відбулася трансформація суспільства від індустріально-технологічного способу організації виробництва до інформаційно-технологічного. Її здійснили праві реформатори — Маргарет Тетчер, Гельмут Коль. Це створило умови для приходу до влади, як правило, коаліційних, реформістсько-соціалістичних урядів. У половині країн Західної Європи соціал-демократи перебувають при владі не монопольно, а у складі коаліційних кабінетів. Успіх соціал-демократів багато у чому залежить від здатності вловлювати необхідні та можливі інновації. Адже стара соціалістична ідеологія має певні канони, що устоялися, які стримують її розвиток. Ідея гармонізації соціальних інтересів багато в чому стримувала розвиток соціалістичної ідеології, якій сьогодні необхідно використовувати методи більш рішучого реформізму (чого не спостерігалося багато років).