Рада — в руках антагоністів

Те, що не вдалося зробити в перший день роботи парламенту, «регіонали» зробили на другий. Вчора Рада таки проголосувала за спікера і його заступників, а також голову уряду. Як і прогнозувалося, очолив парламент представник Партії регіонів Володимир Рибак. Його заступниками стали — перший віце-спікер — комуніст Ігор Калєтнік, віце-спікер — «свободівець» Руслан Кошулинський. Прем’єр-міністром знову обрано Миколу Азарова.

Про кандидатуру останнього «День» вже писав в матеріалі «Система консервується...» («День», № 226, 11 грудня, 2012 р.). Що стосується інших осіб. Володимир Рибак — колишній голова Київської райради і райвиконкому КПУ міста Донецька, Донецький міський голова, віце-прем’єр-міністр — міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. Народний депутат багатьох скликань, один із засновників Партії регіонів. Звичайно, Рибак — це результат компромісу, в багатьох питаннях Володимир Васильович відома як безконфліктна людина, але в цілому, і це ми бачимо по біографії, це вже фігура іншого історичного часу.

Ще більше питань викликає кандидатура Ігоря Калєтника. Комуністи знову в президії. «Регіоналам», як і в попередньому складі парламенту, нічого не залишається як домовлятися (ділитися) з КПУ, інакше своїх людей на керівні посади їм не призначити — голосів не вистачає. Ігор Калєтнік — член фракції КПУ з 2007 р., тоді ж став вперше народним депутатом. До цього висувався від Блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція», але невдало. Звичайно, також він відомий як останній голова Державної митниці України — ця посада була умовою комуністів щодо співпраці в минулому скликанні.

До речі, під час голосування за Калєтніка, «регіоналка» Ганна Герман пригадала комуністу висловлювання його однопартійця Євгена Царькова в ефірі «Шустер live» у вересні цього року, коли той заявив, що НКВД «мало давило» націоналістів. «Я дуже шаную ваш професіоналізм, ваше почуття обов’язку і вашу громадську позицію, але на одному з прямих ефірів один з членів комуністичної партії, який не обраний до парламенту зробив дуже некоректну заяву», — сказала Герман. Вона попросила Калєтніка заявити про те, що він відмежовується від слів комуніста. «Для кожного народного депутата важливо дотримання прав і свобод громадян, саме наше спільне завдання — забезпечити, щоб кожен українець мав свободу слова...», — сказав Калєтнік, відповідаючи на питання Герман. А по суті, уникнувши відповіді, що зрештою не завадило Ганні Герман проголосувати за нього.

Руслан Кошулинський. Він — заступник голови «Свободи», з листопада 2010 року і до обрання народним депутатом був керівником фракції ВО «Свобода» у Львівській міській раді. Цікаво буде подивитися на представника «Свободи» в президії, тим більше, до цієї партії сьогодні стільки уваги. Можливо, якраз тому «свободівці» і вибороли собі цю посаду — це можливість краще себе показати. Хоча, перші ж дні у парламенті «Свободи» — це вже привід для новин численних ЗМІ. Вони хоч і в грубуватій формі, але змушують «регіоналів» хоч якось дотриматися регламенту, говорити державною мовою українською. Хоча, здавалося б, це і так зрозумілі речі. «Навіть якщо не вірити в саме хитромудре пояснення дій «Свободи», відсутність Президента в парламенті і присутність в ньому цієї партії — помітні відмінності нинішнього парламенту від минулих. Такої сили, в тому числі і фізичної, у Верховній Раді не було», — пише в своєму блозі на «Эхо Москвы» журналіст Сакен Аймурзаєв.

Те, що в цьому парламенті буде багато крайнощів, говорили одразу після парламентських виборів. Навіть в президії ми сьогодні спостерігаємо двох представників політичних сил «крайніх» таборів — лівого і правого. Це, зокрема, демонструє і стан нашого суспільства, яке обрало нову Раду.

Невивчені уроки новітньої історії призводять до того, що сьогодні ми маємо дуже низький рівень парламентаризму. Покинуті теми накопичуються. Непрозоре формування списків опозиції, про які ми писали вчора, призводить до повторення старих проблем у ВР — там знову з’явилися «тушки». Сьогодні це Табалови, а завтра можуть бути і інші.

КОМЕНТАРІ

«МИ БАЧИМО ДВА ОБЛИЧЧЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ — КОНФЛІКТНЕ І КОМПРОМІСНЕ»

Володимир ФЕСЕНКО, політолог:

— Ставка на Рибака — це консенсусне рішення. Рибак як і Азаров —рівновіддалені фігури, вони знаходяться поза межами конфліктів між різними бізнес-політичними групами в оточенні Президента і Партії регіонів. До Рибака, насправді, ставлення дуже непогане, навіть у багатьох представників опозиції, які працювали в попередніх парламентах. Його з повагою сприймають, тому що він людина неконфліктна, яка схильна до конструктивних взаємин, зокрема, з опозицією. Навіть його манера спілкування, така трохи флегматична, може бути корисною в нинішній Верховній Раді, яка занадто нервова, емоційна і достатньо агресивна. Потрібна врівноважена людина, яка б заспокоювала. У цьому сенсі, Рибак — непоганий вибір.

Але у всіх членів президії нової Ради є один загальний мінус. Це люди, які не мають практичного досвіду роботи в президії парламенту, їм ще доведеться адаптуватися до своїх посад і функцій, набувати необхідного досвіду. Обидва заступники Рибака — Калетнік та Кошулинський — це теж результат компромісу. Останні двоє навіть серйозного депутатського досвіду не мають. Їм всім ще треба вчитися. Ця адаптація потребує певного часу і може призвести до збоїв у роботі президії.

За ці два дві ми побачили два обличчя Верховної ради. Одне обличчя —конфліктне, напевно, вже відбулося стільки конфліктів, скільки не було за декілька останніх років минулого парламенту. І те, що нова Рада буде дуже конфліктною, ми можемо прогнозувати далі. Друге обличчя — компромісне. Коли потрібні наради групових, партійних, особистих інтересів, навіть такі радикали як «Свобода» будуть домовлятися, регіонали в тому числі. Те, що за Кошулинського проголосувало 126 регіоналів — дуже показово. Компроміс був потрібний — і Партії регіонів, і опозиції, зокрема, «Свободі», тому що в цьому компромісі кожен отримав своє. Судячи з усього нова Рада працюватиме в цих двох форматах: від певних періодів компромісної роботи до конфліктних ситуацій, де буде жорстке протистояння.

«ІЗ ПОГЛЯДУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ СКЛАД ПРЕЗИДІЇ ВР ВИГЛЯДАЄ АДЕКВАТНИМ»

Костянтин МАТВІЄНКО, політолог:

— Щодо того, що Азаров знову сяде у крісло прем’єра, ні в кого не було сумнівів. Що ж до Рибака. Звичайно, тут кандидатура Лавриновича була б найсприятливішою для всіх, зокрема і для регіоналів, але за нього комуністи ніколи б не проголосували. Рибак — це компроміс. Проте він (із його досвідом і віком) не є людиною, яка здатна на сучасні комунікації. Призначення Рибака остаточно зруйнує український парламентаризм. Азаров виглядав достатньо кумедним персонажем на чолі уряду, тепер із Рибаком влада додає собі кумедності.

Призначення Калетника... не думав, що влада схильна до елементів «грубої гри». Калетник — звичайно, балакучий, діловий. Він працюватиме по висхідній. Зрозуміло, що для комуністів він така ж вдала кандидатура, як і Мартинюк.

Призначення Кошулинського — це без перебільшення цікавий крок. Можна будувати багато версій, зокрема й конспіраційних. Європарламент, наприклад, уже закликав «не співпрацювати зі «Свободою», але це їхня справа. Для мене ж обрання Кошулинського є позитивним фактом.

Треба віддати належне КПУ і «Свободі»: вони мають ідеологічних виборців, які переконані в їхніх цінностях. Кошулинський, безумовно, буде яскравим представником опозиції. Ці дві крайнощі відображають суспільний розкол. З іншого боку, комуністи — фактично спільники Партії регіонів. Кошулинський є лише одним висуванцем, його підтримала вся опозиція. Із погляду європейського парламентаризму склад президії ВР виглядає адекватним. Я не кажу поки що про персоналії, а лише про ті політичні сили, які вони представляють.

«У КЕРІВНИЦТВІ ПАРЛАМЕНТУ — АНТАГОНІСТИ»

Олесь СТАРОВОЙТ, політичний експерт, Львів:

— Безумовно, обрання Кошулинського віце-спікером парламенту — це є закріплення успіхів «Свободи» на загальноукраїнському рівні на останніх виборах до Верховної Ради. Тобто це є дуже серйозна посада, на яку погодилися партнери по опозиції, а це означає, що вони визнають певне лідерство «Свободи» в цьому напрямі. З іншого боку, тут треба говорити про таку дуже важливу річ: фактично керівництво парламенту потрапляє до рук двох політичних сил — Партії регіонів і «Свободи»: двох, з одного боку, антагоністичних, з другого боку — сил, які більше спираються на авторитаризм і силу при прийнятті рішень. Наскільки комфортно буде працювати іншим політичним силам у парламенті під таким керівництвом, покаже час. А на цьому моменті часу доречно говорити про те, що це є абсолютно заслужений і виправданий крок «Свободи» й опозиції.