Реформаторський оптимізм як мотив для песимізму
КАБМІН НЕ В НОГУ?
1 вересня прем’єр-міністр Віктор Ющенко оптимістично завірив журналістів, що «формування запасів вугілля, а також закупівля, доставка ядерного палива і заправляння ним реакторів атомних станцій проводяться у відповідності з раніше встановленими урядом графіками». Об’єми накопиченого палива, по запевненню прем’єра, перевищили на початок вересня запаси торішнього періоду.
Рапорт глави уряду різко дисонував з більш, ніж песимістичними оцінками готовності української енергетики до зими, що прозвучали в кінці серпня з вуст Президента Кучми і міністра палива і енергетики Сергія Ермілова. Одним із найбільш гострих підсумків Кучми відносно енергетичних проблем стала різка критика розподільних рахунків обленерго, через які «вимиваються оборотні кошти підприємств». Єрмілов дав протилежну «прем’єрській», незадовільну оцінку стану паливних запасів на електростанціях.
Дійсно, показники роботи електроенергетичної галузі свідчать про посилювання «паливної недостатності» генерації в переддень зими, що наближається.
Енергокомпанії, схоже, не здатні сплатити навіть поточне постачання палива. Так що все реальніше стає перспектива масових веєрних відключень споживачів від енергоживлення з початком опалювального сезону.
За даними агентства «Інтерфакс-Україна», запас вугілля на складах теплових електростанцій на 1 вересня становив 1577,3 тис. тонн — всього 46% запланованого урядом об’єму на цю дату. Більше того, у порівнянні з початком вересня минулого року, показник знизився на 1093,3 тис. тонн. Темпи збільшення запасів вугілля на ТЕС вражають уяву: протягом серпня, наприклад, його накопичено на два (!) дні роботи енергокомплексу в зимовий час. Можна легко розлучитися з енергооптимізмом, якщо пригадати, що до 1 жовтня енергетики повинні мати в своєму розпорядженні чотири мільйони тонн для благополучної зимівлі.
Не більш райдужна ситуація з газом. Енергокомпанії в літні місяці отримали 2344,6 млн. кубометрів цього палива, замість запланованих 3544,6 млн. кубометрів. Вони так і не налагодили своєчасні і повні розрахунки з «Ітерою». І вже зовсім погано з мазутом, запаси якого скоротилися влітку на 3,7 тис. тонн при плані накопичення 118,5 тис. тонн, склавши на 1 вересня 151,6 тис. тонн (54% до відповідного торішнього періоду).
Палива, що поставлялося в серпні на електростанції, виявилося досить тільки для підтримки роботи енергосистеми на критичній частоті 49,2 Гц. Довелося діяти НКРЕ: у кінці місяця на період позапланової зупинки енергоблоку Рівненської АЕС був введений надзвичайний стан на енергоринку.
Дивно, але повна невдача кампанії накопичення палива влітку відбулася на фоні постійного декларування урядом зростання грошових платежів за електрику. У серпні на енергоринку зафіксований черговий рекорд сплати електроенергії «живими грошима»: на єдиний розподільний рахунок від енергопостачальників надійшло 716,4 млн. гривень, тобто майже 63% вартості електроенергії.
Якщо додати до цієї цифри ще 25 мільйонів гривень, прямо перерахованих Держказначейством на спеціальний рахунок Мінпаливенерго, то отриманих енергетикам в серпні грошей повинно було з лихвою вистачати для 100% оплати необхідного (згідно з кабмінівськими графіками) вугілля, газу, мазуту. І навіть частково ядерного палива.
Однак уряду не вдалося в останній місяць літа налагодити стерпні розрахунки ні за один із видів палива, а єдиною панацеєю хронічного паливного голоду державні менеджери вважають банківські кредити. Що означає парадоксальну невідповідність заяв про збільшення грошових розрахунків за електроенергію і рівня оплати палива генкомпаніями? Який процент щирості в звітах уряду про «грошові» досягнення?
АЛХІМІЯ ГРОШЕЙ
Відповідь можна знайти, якщо відвернутися від заворожливих монологів про рух засобу на розподільному рахунку і розглянути проблему розрахунків за електроенергію в більш широкому контексті.
Дані про них народжують наполегливе припущення: «революція» у зборі грошей здійснилася, головним чином, за рахунок перенаправляння грошових потоків в галузі. Плюс завдяки штучній імітації грошових розрахунків прихованими взаємозаліками.
Першим поштовхом до перенаправляння грошових потоків на рахунок енергоринку послужило введення урядом з 1 червня 100% грошової передоплати за електроенергію на оптовому ринку. Нововведення торкалося кредиторів ОРЕ в особі незалежних постачальників. Між іншим, самими великими серед них були саме генеруючі компанії.
У результаті, незалежні постачальники залишили енергоринок. Їх колишні платоспроможні споживачі, що використовують 30—40% української електроенергії, стали перераховувати гроші за електроенергію на розподільні рахунки обленерго. Звідти кошти йшли на рахунок енергоринку. Так генкомпанії були позбавлені можливості самостійно отримувати кошти і розраховуватися прямо з кредиторами. Крім того, вони виявилися у ще більшій залежності від суб’єктивних рішень урядових осіб.
Наступним етапом боротьби чиновників за збільшення «електричних» грошових розрахунків стало впровадження в ази індустріальних областей завуальованих механізмів так званого прогону грошей. Вперше механізм такого «прогону» був затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) № 700 від 22 червня. Згідно з ним, всі гроші, що надходять на рахунок енергоринку від ВАТ «Луганськобленерго», повинні перераховуватися вугільним підприємствам Луганської області. Постанова передбачала тимчасову дію схеми — до переліку Луганським вуглярам 100 млн. грн. Однак згодом за наполяганням уряду НКГЕ продовжила встановлений порядок розрахунків на невизначений термін.
Аналогічний механізм енергетичні управлінці запустили в Дніпропетровській і Донецькій областях, адміністрації яких ніби торпедували НКРЕ відповідними проханнями. Спочатку комісія постановою № 807 від 2 серпня наказала перелічувати ГХК «Павлоградвугілля» 25% коштів, що отримуються енергоринком від ВАТ «Дніпрообленерго». Потім рішенням від 15 серпня ідентичний механізм розрахунків встановили і в Донецькій області: всі гроші, перераховані в енергоринок ВАТ «Донецькобленерго», повинні йти вугільним об’єднанням Донецького регіону.
Представники НКРЕ затверджували, що встановлений для енергетичних підприємств вугледобувних областей особливий порядок розрахунків буде сприяти збільшенню грошової оплати електроенергії і вугілля. Вуглярі, ніби будуть морально давити на енергопостачальників, вимагаючи від них максимальних розрахунків за електроенергію з оптовим ринком.
Проте для експертів пояснення НКРЕ виглядало малопереконливим. Відомо, що вугільні підприємства не тільки самі великі споживачі електроенергії в областях, але і найбільш великі боржники. А цілеспрямовано перераховувати вуглярам гроші, зібрані обленерго, ті генеруючі компанії могли б і без впровадження урядом спецрежиму. Грошей в енергетиків від цього не додасться, а якщо генкомпанії більше платять за вугілля, то автоматично менше — за газ і ядерне паливо.
Значення витівки розгадується просто, якщо простежити ланцюжок розрахунків за межами ПЕКу і пригадати, що вугільні підприємства мають безліч кредиторів.
У Донецькій, Дніпропетровській і Луганській областях «особливість» розрахунків може полягати в наступному: кредитори шахт перераховують за договорами поручительства замість вуглярів гроші за електроенергію на розподільчі рахунки обленерго, які після проходження через рахунок енергоринку, рахунки генеруючих компаній і рахунки вугільних підприємств благополучно повертаються їхнім власникам. При цьому комерційні структури як головний циркуляційний насос можуть продовжувати й далі постачати на шахти обладнання і матеріали за завищеними цінами. Зате уряд отримує додаткових очок у гонитві за показниками і поширюється про збільшення грошових надходжень на рахунок енергоринку.
Є й інше джерело імітації збільшення грошового збору за електроенергію — бюджетні кошти. Спочатку Державне казначейство за дорученням прем’єр-міністра №13420/96 від 31 липня направляє кошти енергопостачальним компаніям у рахунок погашення заборгованості бюджетних організацій за електроенергію, які потім надходять на рахунок енергоринку. Бюджетні гроші підіймають рівень розрахунків деяких обленерго вище за позначку 100%, а державні управлінці використовують ці цифри як повчальний приклад для всіх — мовляв, так можна і треба збирати гроші за електроенергію. «Енергогроші» — універсальна валюта. Вона зручна як аргумент у політичному торзі уряду з обладміністраціями.
Проте в економіці маса грошей від перетягання ковдри не збільшується, і перераховані енергокомпаніям бюджетні кошти означають еквівалентне недоотримання грошей шахтарями, вчителями й пенсіонерами, від платоспроможності яких залежить у кінцевому результаті робота самої енергогалузі. Підтвердження тому — факт блокування податковими органами в серпні рахунків генеруючих компаній, після чого вони справно перерахували до бюджету понад 100 млн. гривень податків. «Податкова» заборгованість енергокомпаній перед бюджетом складається в мільярдні суми. Чи не зручний це грунт для «прогонки» грошей через рахунки енергоринку на бюджетному рівні?
Не треба також забувати, що частина грошової оплати електроенергії в серпні була отримана за рахунок висновку ф’ючерсних контрактів зі споживачами, які сплатили електроенергію до кінця року з дисконтом 20%. Збитки від ф’ючерсних контрактів, до речі, цілком ляжуть на плечі «Енергоатому», згідно з постановою Кабміну №1174 від 26 липня.
Логічно передбачити, що уряд намагався завдяки описаним комбінаціям штучно наростити показники проходження коштів через розподільний рахунок енергоринку. Ймовірно, так можна продемонструвати свою здатність довести грошову оплату електроенергії до 100% і забезпечити фінансування потреб галузі? Щоправда, експерти схильні вважати, що рівень реальних грошових розрахунків за електроенергію навряд чи перевищує 40% загалом по Україні, а обнародуваний урядом обсяг грошових розрахунків — результат різних прихованих взаємозаліків, коли гроші, що перераховуються за електроенергію, повертаються платникам.
ЦІНА ОПТИМІЗМУ
Сумніви у «грошових» досягненнях уряду на енергоринку ще більше посилюються під акомпанемент прогнозів фахівців Мінпаливенерго щодо зниження грошової оплати електроенергії в осінні місяці. За словами експертів, восени енергоспоживання в Україні зросте в 1,5 рази, переважно за рахунок комунального господарства, населення та сільськогосподарських споживачів. А вони якраз високою платоспроможністю не відрізняються.
Навряд чи уряд зможе збалансувати своєчасну плату і постачання палива восени, не зумівши зробити це в сприятливому серпні за максимального надходження грошей на рахунок енергоринку і мінімального енергоспоживання.
По-перше, в гонитві за централізацією грошових потоків за будь-яку ціну були зруйновані старі і не випробувані альтернативні схеми залучення палива на електростанціях, тобто було втрачено час для його накопичення.
Залишившись без очікуваних 100% живих грошей, уряд намагається залатати паливні діри за рахунок нав’язування генкомпаніям кредитів з боку уповноваженого Ощадбанку вкупі з іншими комерційними банками, не припиняючи паралельно пошуку іноземного кредитора. Однак якщо Європейський банк реконструкції і розвитку надасть Україні обіцяні 100 млн. доларів кредиту на закупівлю палива генкомпаніями, своєчасно здійснити цю операцію до початку зими енергетики не зможуть фізично. Згідно з експертними оцінками фахівців Мінпаливенерго, генерації вдасться накопичити до 15 жовтня не більше 2,5 млн. тонн вугілля навіть за наявності достатньої кількості грошей.
Монополія «Ітери» на постачання газу українським енергокомпаніям має на увазі можливість різкого скорочення газозабезпечення електростанцій. Така перспектива при мізерному запасі вугілля здатна викликати катастрофу як енергосистеми країни, так і української економіки загалом.
По-друге, зростання кредиторської залежності енергокомпаній тягне за собою подальше погіршення їх фінансового становища, закладає грунт для поглиблення енергокризи в майбутньому і являє стратегічну небезпеку для України. Небезпека для енергетиків закладена й у затверджених урядом умовах надання українськими банками кредитів генкомпаніям. Останні повинні як заставу надати банкам власне майно.
Приклад можливих наслідків подібного кредитування цього літа продемонстрував донецький регіон. За повідомленням агентства Інтерфакс-Україна, у червні Вищий арбітражний суд постановив описати майно ВАТ «Донецькобленерго» у зв’язку з його заборгованістю держпідприємству «Донецький облавтодор» по дорожньому збору. Державна виконавча служба не стала зволікати з описанням і виставленням на аукціон частини електромереж компанії на суму 25 млн. гривень. Якщо врахувати, що автодорожне господарство — один із найдрібніших «кредиторів» енергокомпаній, то не важко передбачити наслідки подібних прецедентів для української енергетики. Розчленована обласна електромережа стане менш привабливою для інвесторів. У результаті в програші опиниться держава — вона позбавиться чималих грошей при продажу акцій компанії.
І по-третє, повна централізація фінансових потоків галузі в руках уряду завершилася ручним розподілом коштів, що набуває все більш суб’єктивного характеру. Незрозуміло, наприклад, з яких міркувань НКРЕ збільшила кошторис витрат для ДП «Енергоринок» у вересні, порівняно із серпнем, із 450 до 880 млн. гривень і навіщо розпоряднику коштів оптового ринку знадобилася така сума?
До довільного розподілу коштів додається пряме втручання чиновників із Грушевського в роботу енергокомпаній. Їхні керівники виявляються заручниками суб’єктивних вимог «із Центру» і втрачають комерційну зацікавленість у результатах діяльності компанії і свого господарювання. Кількість внесених НКРЕ під тиском Кабміну тільки в липні— серпні змін до алгоритму розподілу коштів між членами оптового ринку електроенергії знищує сенс існування самого алгоритму. Уряд дедалі частіше встановлює винятки із загальних правил гри для дедалі більшої кількості вибраних учасників.
Отже, крах енергетичної політики «уряду реформаторів», про який сьогодні все частіше кажуть на різних рівнях, уявляється цілком вірогідним — економіка не витримує методів «воєнного комунізму». Збільшення грошових надходжень на рахунок енергоринку такою ціною налаштовує на песимістичні ситуації остаточного виходу «енергетичних реформ» із настанням холодів.
