Ресурс кандидата
Час натяків і припущень щодо основних претендентів на посаду президента на виборах 31 жовтня, здається, спливає. Якщо кандидата від некомуністичної опозиції можна було безпомилково назвати ще три роки тому, то єдиний кандидат від влади викристалізовувався не так швидко. Цього кандидата й тепер офіційно не названо, однак 239 голосів, якими у вівторок Верховна Рада затвердила програму уряду Віктора Януковича, підтвердили те, що шанси прем’єра дуже високі.
Власне, програму уряду розглядати та коментувати немає сьогодні жодного сенсу. Майже всі колишні прем’єри сьогодні доводять, що саме їхні програми були найкращими, за що цих прем’єрів, треба думати, й звільнили. Сьогодні головне не в програмі, а в повноваженнях, які одержав нинішній керівник уряду на понад сім передвиборчих місяців. Америки ніхто не відкрив: президентську посаду в пострадянській Україні найзручніше атакувати саме з прем’єрського крісла. Причому це крісло може бути як займаним, так і залишеним. Прізвища політиків, які йшли на президента із прем’єрів, добре всім відомі. Вітчизняна традиція передбачає для переможця президентських перегонів лише одне місце, крім прем’єрського, власне президента. Оскільки нинішній глава держави у виборах участі не братиме, маємо нагоду спостерігати за суперництвом двох прем’єрів — нинішнього та колишнього.
Про переваги Віктора Ющенка сказано вже чимало. Бонуси, набрані ним на посаді керівника спочатку Нацбанку, а потім уряду, добре всім відомі й успішно експлуатуються вже понад три роки. Нічого нового до суспільних вражень про свої здобутки кінця дев’яностих років лідер «Нашої України» вже додати не зможе. Ющенко практично став другим Симоненком, так само експлуатуючи вічну тугу людей за «старими добрими часами». Тільки для стареньких симпатиків комуністів старі добрі часи пов’язуються з майже забутими часами Брежнєва, а прихильники Ющенка ностальгують за часами... Президента Кучми. Усі досягнення, які приписуються нинішньому лідеру опозиції, були здобуті за часів президентства Леоніда Кучми, хоч як би намагалися сьогодні довести щось інше.
Завдання у Віктора Януковича зовні нескладне — стати в очах виборців «новим Ющенком», зробивши найближчим часом на чолі уряду кілька помітних кроків, які відіб’ються у свідомості виборців і зроблять хоча б трохи товщими їхні гаманці. Мета не видається нездоланною: навесні 1999-го економіка була в набагато гіршому стані, ніж сьогодні, а заборгованість із зарплат та пенсій виглядала хоч і неприємним, але майже природним явищем на зразок дощу.
На противагу ющенківському рейтингу в понад двадцять відсотків чинний прем’єр має ті ж самі двадцять відсотків виборців, які голосують за владу завжди, хоч би якою вона була. Таким чином маємо практично однакові стартові можливості для обох кандидатів. А те, що за програму уряду проголосувало у вівторок лише 239 депутатів (символічне число для українського парламенту), є виявом не слабкості, а сили Віктора Януковича. Поки що політичні сили, які підтримали програму уряду, відрізняються від опозиції тим, що, один раз домовившись, ніколи не роблять згодом кон’юнктурних кроків. Члени опозиційної чи то «четвірки», чи то вже «трійки» більшість часу приділяють контролю за «союзниками», а не боротьбі з опонентами. У той же час «група 239», хоч під якими б прапорами вона виступала, завжди була зовні монолітною й надійною. Об’єднані спільною метою недопущення до перемоги опозиції, провладні сили навряд чи будуть перешкоджати спробам Януковича здобути на посаді прем’єр-міністра максимальні симпатії виборців.
Інша справа, що зробити це буде непросто. Потенціальний виборець нинішнього прем’єра є серед тих близько сорока відсотків українців, що мають право голосу, але розчарувалися в політиці і, як результат, не беруть участі у виборах. Цей величезний людський пласт не є однорідним, однак має одну спільну рису: примусити цих людей вийти на вибори можуть тільки реальні зрушення на краще в їхньому житті, які вони захочуть захистити за допомогою виборчого бюлетеня.
Чи є в програмі уряду заходи, які дозволять більшості українців повірити у свої перспективи саме за цього уряду, саме за цього прем’єра, обраного в президенти? Збереження економічної стабільності за нинішнього, вкрай низького рівня життя більшості українців навряд чи може бути переконливим аргументом, аби голосувати в жовтні за Януковича. Ніяка агітація кандидата не дасть ефекту без підтвердження реальними зрушеннями на краще в житті більшості людей.
Часу в прем’єр-міністра вже майже немає. Кожен жест влади в напрямку виборців буде сприйматися як передвиборний популізм. Сподіватися на помилки опозиції чи розкол в її лавах не доводиться: всі можливі помилки опозицією вже зроблені по кілька разів, а далі розколюватися нема куди. Чи є у Віктора Януковича вагома передвиборна заготовка, окрім усім добре відомих ресурсів?
Оприлюднена й ухвалена програма уряду відповіді на це запитання не дає й дати не може з добре відомих причин. Поточні проблеми, число яких має тенденцію до швидкого наростання, роблять програмні заяви й настанови декларативними ще в момент їхнього написання. Аби успішно керувати урядом і сподіватись на обрання президентом, український прем’єр-міністр має бути набагато більшим, ніж номінальний глава уряду. Аби пересвідчитись, чи здатний наш прем’єр виконати це завдання, незабаром з’явиться достатньо приводів.
