«Революція означає невдачу суверенітету України»

— Як стало сьогодні відомо, апеляційний суд Києва порушив кримінальну справу проти Президента України Леоніда Кучми за 11 статтями Кримінального кодексу країни. Це справді сенсація?

— Не думаю.

— Тоді що це таке, як ви це назвете?

— Це новий інформаційний привід, створений опозицією, яка, треба визнати, дуже винахідлива і наполеглива у їх створенні. Проблема опозиції в Україні в тому, що вона намагається перемогти не в парламенті, а на вулиці, а вулиця її не підтримує…

— А ви вважаєте, що вулиця не підтримує? Адже бачили ми мітинги, прямо скажемо, не один десяток тисяч чоловік, тільки у Києві.

— Так, але й не сто десятків, і навіть не п’ять десятків, як було обіцяно опозицією. Проблема в тому, що меншість хоче стати більшістю поза парламентом. Тобто це нормальне бажання, тільки треба працювати в парламенті. А головне, що воно грає з ідеєю революції, а це погана гра. Отримати владу через революцію в сучасній Україні не можна. Що станеться? А станеться просто те, що в кращому випадку, в кращому, очевидно, як вважає опозиція, якщо вони скинуть Кучму, вони опиняться один на один із могутнім комплексом влади, власності і адміністрації.

— Ви вважаєте, що голова гідри відрізається, вибачте, це я так образно зараз говорю, і все одно все залишається?

— Це навіть не голова гідри, тому що Кучма, власне кажучи, це символ контролю, в сутності, майже єдиний реальний символ державності в розколотому українському суспільстві. І якщо він йде чомусь, то ось цей комплекс — це, скажімо так, Годзілла, а її не так просто буде приручити. Симоненко, Ющенко в кращому випадку можуть розраховувати на статус Хаміда Карзая…

— А їх він не задовольнить, ви вважаєте?

— Їх-то, може, і задовольнить, але Росія не може опинитися поруч із некерованою Україною.

— З цього місця детальніше, будь ласка.

— Росія знаходиться занадто близько. Я думаю, що США не могли б дозволити Кубі, наприклад, активізуватися на території Канади. Напевно, Росія не може дозволити собі отримати поруч із собою країну, охоплену революційним хаосом, який рине до нас через відкриті кордони. Але найголовніше, я підкреслюю, що Україні не загрожує революція. При спробі подальшого тиску на центральну владу Україна просто розпадеться і до влади прийде, швидше за все, третя сила — або це будуть військові, або це буде група східних регіонів, що знову-таки спираються на силу. Вони, до речі, вже попередили центральну владу, що якщо вона буде йти на поступки перед меншістю, то вони будуть приймати власні рішення.

— А як ви вважаєте, яким буде ставлення Росії ось до цієї третьої сили?

— Очевидно, що це дуже поганий сценарій. Це означає, що посткомуністична держава не знайшла шляху до суверенітету. Будемо називати речі своїми іменами: це означає, що суверенітет України не вдався. Значить, все починається спочатку. Це важка ситуація для Росії і особливо для російських інвестицій.

— Що ж тоді Росія повинна робити, щоб не допустити «а» — революції, «б» — варіанту з приходом так званої третьої сили?

— Я думаю, треба взаємодіяти з усіма сторонами конфлікту, але все-таки наш партнер основний — це офіційний Президент України Кучма, якому реально два роки ще, по-моєму, до виборів, і ми повинні його підтримувати, хоч він робить помилки. Не можна було, звичайно, допускати американські інспекції на власній території, це дивна обставина. Зрозуміло, що Росія ні за яких обставин нічого подібного б не допустила і навіть Росії ніхто не насмілився б таке запропонувати. Це помилка. Не можна було, звичайно, допускати союзу олігархів з комуністами — у нас, навіть у момент крайньої гостроти наших внутрішніх конфліктів ми не можемо пригадати, щоб олігархи об’єднувалися з комуністами і купували суддів. Зрозуміло, що пані Тимошенко, це такий, я б сказав, Мірабо. Як відомо, Мірабо привели в революцію великі борги, приблизно та ж причина у пані Тимошенко і, як і Мірабо, вона грає відразу на декількох дошках, ведучи переговори і з владою, і з революціонерами, і з Заходом, і з усіма на світі. Ну, і ви бачили в Красноярську, що можна навіть крайвиборчком купити, а один суддя — це не так дорого.

— Але все ж таки українська опозиція добилася, на ваш погляд, феноменальних успіхів — у тому, що вони змогли об’єднатися. Зараз усі ці сили виступають, принаймні як це здається, єдиним фронтом. Ось чим ви це можете пояснити?

— Високими креативними здібностями української опозиції. Все-таки влада в Україні зробила те, чого тут влада не робила — вона заштовхнула велику частину інтелігенції в опозицію, практично потенційно всіх журналістів. Але не будемо забувати, що на іншій шальці терезів знаходиться економічне зростання більш значне, ніж навіть у Росії, більш того, він базується не на продажу сировини, а це реальне промислове зростання, пожвавлення торгівлі і зміцнення гривні. У нас все-таки ми не можемо поки похвалитися дефляцією рубля. Тому на цьому боці поки мовчазна і, власне кажучи, економічно задоволена в цілому більшість українського народу. Поки зберігається ця ситуація, Кучма може балансувати в центрі. Але це небезпечна, повторюю, ситуація і загалом політика українського центру дуже ризикована і дуже небезпечна.