Рейдерська атака... на УПЦ. По-християнськи!

Після погіршення здоров’я митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Української православної церкви Володимира в УПЦ почалися дивні речі. А точніше, на останніх двох засіданнях Синоду під головуванням митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела було зроблено спроби відсторонити Володимира від управління церквою. Втім, заплановане на вчора чергове засідання Священного Синоду УПЦ під головуванням Агафангела митрополит Володимир скасував. «Цим листом повідомляємо, що засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, призначене на 21 лютого 2012 року Преосвященним Агафангелом, митрополитом Одеським та Ізмаїльським, Нами скасовано», йдеться в листі предстоятеля УПЦ Володимира (повністю лист читайте на сайті — http://risu.org.ua). Разом із тим, керівник прес-служби УПЦ Василь Анісімов повідомив «Радіо Свобода», що збори архієреїв Церкви все одно відбудуться. Про ситуацію, що склалася в УПЦ, говоримо із доктором філософських наук, професором, завідувачем відділу проблем релігійних процесів в Україні Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Людмилою Филипович.

— Людмило Олександрівно, що наразі відбувається в УПЦ?

— Посилаючись на хворобу і недієздатність предстоятеля Української православної церкви митрополита Володимира, нещодавно було зроблено спробу відсторонити його від керівництва церкви. Дійсно, митрополит хворий, але не настільки, щоб не бути в курсі тих подій, які відбуваються в УПЦ, і не керувати процесами. Тим більше, що динаміка стану його здоров’я покращується. Ми бачимо, що він повертається до активного предстоятельського життя у своїй церкві. Днями в лікарні навіть відбулися зустрічі з дипломатичними діячами, представниками різних єпархій, громадських організацій. Без шуму, галасу, скандалу митрополит Володимир мудро вирішує питання в УПЦ, звертаючись із пастирськими листами до вірних і особливо до Синоду своєї церкви. Я гадаю, що порядок в УПЦ буде відновлено найближчим часом.

— З вашої точки зору, чим викликані намагання відсторонити митрополита Володимира?

— Ласий шматок, якою є Україна для православного світу, всіх спокушає. Прямо скажемо — рейдерська атака на УПЦ або певна духовна, організаційна агресія була вчинена з боку Московської церкви. Мені взагалі важко зрозуміти «братську» любов патріарха Кирила, який в такий складний час для українського православ’я, коли УПЦ вимушена певний час жити без покровительства і ефективної участі предстоятеля, ускладнює ситуацію всередині цієї церкви. Замість братньої допомоги ми бачимо зовсім не братній жест у бік УПЦ. На різні прояви небратського ставлення і бажання агресивно захопити або накинути свою владу митрополит Володимир дав мудру, спокійну відсіч.

Православний світ — це своєрідна конгломерація різноманітних православних церков. Центр ваги весь час коливається між Вселенським патріархом і тими церквами, які його підтримують, і Московським патріархом і тими церквами, що його підтримують. Українську церкву в даній ситуації просто вирішили використати для того, щоб посилити позиції одного крила і послабити інше крило. Гадаю, українська церква не може бути аргументом чи іграшкою в руках якихось геополітичних протистоянь, вона є абсолютно самодостатньою, з добрими, давніми традиціями. Українська церква має право на свою автономність, а потім, сподіваємося, і на самостійність, повну автокефалію.

— Чи присутні в цій геополітичній боротьбі українські інтереси?

— Здавна український народ є православним народом. Він завжди був присутній на релігійній карті світу. Просто наразі статус українського православ’я поки не такий, щоб бути «активним гравцем» на цій карті. Без повноважень або без якихось офіційних статусів люди або організація, тим більше церкви, часто мають значно більшу вагу, ніж ті, що наділені цими всіма зовнішніми атрибутами. На мою думку, митрополит Володимир, УПЦ користуються колосальним церковним, моральним авторитетом серед православних світу. Візит апостольського нунція до митрополита під час його хвороби в лікарню свідчить про те, що і католики його сприймають на дуже високому рівні.

— Наскільки реальний розкол УПЦ?

— Небезпека розколу існує. Я би назвала цей процес відколом. Може просто відійти частина ієрархів (ще невідомо, чи їх підтримують єпархії, де вони керують). Я маю на увазі частину православ’я на Півдні та Сході України. Але я категорично проти розколу. Те, що вдавалося митрополиту Володимиру утримати в рамках однієї структури людей із різними політичними орієнтаціями, — це його велика заслуга. Гадаю, він докладе максимум зусиль, щоб не відбулося нового розколу (він про це постійно говорить), тому що йти шляхом 1992—1993 рр., тобто двічі наступити на одні й ті ж граблі, абсолютно безперспективно. Якщо ж якась частина захоче відійти від УПЦ, немає сенсу їх тримати. В усьому православному світі є чудова форма — екзархатів для тих людей, які не приймають Української помісної церкви. Нехай би існували екзархати Московського патріархату, Вселенського патріархату. Тим більше, такі ідеї вже були присутні свого часу, але так і не реалізовані. Люди, які не сприймають Української церкви, можуть абсолютно спокійно бути парафіянами цих екзархатів.

— Чим може загрожувати ситуація в УПЦ для всього українського православ’я?

— Хочу всім нам побажати терпіння. Такі складні трансформації, які зараз переживає релігійна, духовна Україна, не відбуваються спонтанно, упродовж якихось десятка або двох десятків років. Для того щоб вони завершилися розумно, виросте ще не одне покоління. Ясно, що всі православні в Україні очікують об’єднання в одну православну церкву.