Російські адмірали поступилися принципами
Главкома ВМС РФ Володимира Куроєдова, екс-командувача ЧФ, а нині начальника Головного штабу ВМС Віктора Кравченка та четвертого командувача ЧФ в його новітній історії Володимира Комоєдова в Києві зустріли з розкритими обіймами. Міністр оборони України Олександр Кузьмук навіть сказав, що подібні зустрічі є «зразком цивілізованої співпраці». А сама зустріч, ясна річ, мала засвідчити, що надалі між флотами пануватиме спокій, злагода та взаєморозуміння. Тож морський Главком Росії запевнив Україну, що на кораблях ЧФ ядерна зброя розміщуватися не буде — «у нас же немає там стратегічних підводних човнів», і підтвердив намір ЧФ приєднатися до маневрів «Сі бриз-98», котрі організовує Україна і які так роздратували Москву минулого року. Двосторонні навчання між флотами на кшталт «Фарватеру миру-97» мають стати новою традицією, як і спільні збори-походи акваторією Чорного моря — бо так дешевше. А те, що Україна та Росія базові угоди щодо ЧФ не ратифікували й досі, тим паче, що українські парламентарії їх іще не бачили зовсім — то це не проблема. «Практичні дії військових моряків значно випереджають дії парламентів», — упевнено заявив Олександр Кузьмук.
Сам же 48-річний Володимир Комоєдов, який із посади заступника найпотужнішого флоту Росії — Північного — став командувачем найбільш політичним російським флотом, у Києві більше слухав, аніж говорив. Хіба що з приводу рішення України відкрити Севастополь для відвідин іноземними кораблями, чого за часів СРСР і уявити не можна було, сказав лише, що «це рішення буде глибоко вивчене і , напевно, підтримане». Обережність — це те, що найбільш було помітно як у його поведінці, так і в поведінці його українських колег із ВМСУ, які, до речі, одразу телеграмою привітали Кравченка з підвищенням. Проте утримались від подібних дій у бік Комоєдова: «от приїде, попрацює трохи — тоді й будемо робити перші висновки» — пояснювали таку неквапливість у штабі ВМСУ, де ніхто особисто за часів СРСР службовими дорогами з Комоєдовим, як виявилось, разом не крокував. На відміну від того ж Кравченка.
Проте особисті стосунки на Чорному морі, здається, річ не принципова. Так, адмірала Ігоря Касатонова, який керував ЧФ із 1991 по 1992 рік, прозвали «героєм оборони Севастополя від націонал-українських загарбників». Він вкрай брутально і непримиренно поводився з офіцерами, яких знав особисто, і які, однак, виявили бажання служити Україні. Далі захисник Севастополя став першим заступником Главкома ВМС РФ. Його наступник — адмірал Едуард Балтін — так само не сприймав ідеї існування самостійного українського флоту. Віктору Кравченку, на відміну від попередників, не було особливої потреби ставати політиком у погонах. Адже після завершення розподілу ЧФ СРСР і укладення базових угод щодо перебування російських військ в Україні минуле протистояння трохи вщухло. Назавжди?
Чи то ускладнення навколо ратифікації угод щодо ЧФ, чи то ревнощі Москви до обіймів України з НАТО, чи одвічні боргові зобов’язання Києва перед Білокам’яною, чи суто флотські проблеми — все це, як уже не раз бувало, може викликати охолодження у стосунках між сусідніми країнами, а адміралів ЧФ знову перетворити на бійців за великонаціональні інтереси, заяви яких лунатимуть на тлі військової потуги. І тут уже не матиме жодного значення, де народився Володимир Комоєдов і хто він за національністю. А твердження генералів, що військові на Чорному морі випереджають політиків, самими політиками будуть швидко витлумачені як мінус, а не як плюс.
