Розбій
Про конфлікти навколо приватизації деяких крупних підприємств — «Криворіжсталь», НФЗ, Сєвєродонецький «Азот» — завдяки ЗМІ чула вся країна. Один із таких конфліктів навіть став, за власним зізнанням Президента Віктора Ющенка, «останньою краплею», після якої було відправлено у відставку попередній уряд. Про схожі процеси на маленьких підприємствах відомо мало кому. Проте це, звісно, не означає, що люди, які на них працюють (нехай йдеться навіть про півтора десятка чоловік!) не мають права на захист.
Усім відома схема — успішно працююче державне підприємство довести до банкрутства, працівників звільнити, через регіональне відділення Фонду державного майна виставити на аукціон і продати за копійки своїм компаньйонам.
З народом можна не рахуватись. Змовчать. А проти керівництва, якщо буде пручатись, замовити кримінальну справу, наприклад, про викрадення печатки.
Майже через три роки судових розглядів Шевченківський районний суд м. Києва зобов’язав Міністерство аграрної політики України негайно поновити Мельника В.Й. на посаді директора державного підприємства та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак нинішньому в.о. міністра аграрної політики України О.Баранівському рішення суду, обов’язкове до виконання всіма і керівниками і громадянами, мабуть, не указ.
«Кримінальний кодекс України. Стаття 187. Розбій.
1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років...
4. ... розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна».
Директор Броварського державного виробничо-торгового підприємства Мельник В.Й. упродовж майже п’яти років очолював роботу цього підприємства на підставі укладеного з Міністерством аграрної політики України контракту. Налагоджена робота зі зберігання плодоовочевої продукції та забезпечення дитячих і шкільних закладів, лікарень цією продукцією упродовж року засвідчила авторитет керівництва підприємства, надійність партнерських зв’язків та сплату податків до державного бюджету.
Підприємство було включене до плану приватизації, що фактично вивело директора з підпорядкування міністерства, а укладений контракт з Фондом державного майна України засвідчив про перехід управління майном і підприємством від Мінагрополітики до органу приватизації.
У відповідності до Закону України «Про приватизацію державного майна» та Указ Президента України «Про єдину систему органів приватизації в Україні» і був складений акт приймання-передавання функцій управління майном підприємства, який був підписаний всіма членами комісії, за винятком представника Мінагрополітики. Відмова одного з членів комісії підписати вказаний акт не могла бути перешкодою для переходу функцій управління майном та проведення подальшої приватизації Броварського державного виробничо-торгового підприємства. Але не так думали в міністерстві, коли, завдяки зусиллям держслужбовців Мінагрополітики В.Мартинюка і Н.Бочковської, які очолювали і спрямовували роботу ліквідаційної комісії при підтримці офіцерів СБУ та УБЕЗу, фактично заволоділи не належним їм майном.
У працівників були відібрані трудові книжки, замінена охорона, і жоден працівник не був розрахований встановленим порядком з підприємством і не був допущений до свого робочого місця.
06.11.2002р. директор БДВТГГ В.Мельник написав народному депутату України Г.Омельченку із проханням «отримати пояснення...», звернувшись з депутатським запитом до керівників задіяних відомств, добродіїв Радченка та Смирнова. Очевидно, що за цих обставин слід було звертатись і до суду, і до громадськості, і до парламентського комітету по боротьбі з корупцією.
Зважаючи на те, що підприємство мало велике соціальне значення для міста, адміністрація звернулася до громади м. Бровари з намаганням привернути увагу до того факту, що місто навіть не повідомлене про реорганізацію БДВТП і може втратити соціально значимий об’єкт. Зібрані підписи керівників дитячих дошкільних закладів та шкіл міста Бровари засвідчили небайдужість до вирішення проблем міста, однак сесія Броварської міської ради рішення не прийняла. Господарський суд першої і апеляційної інстанції України визнали наказ Міністерства аграрної політики України про реорганізацію підприємства шляхом ліквідації незаконним. Але Вищий Господарський суд України перекреслив рішення цих судів і залишив у силі наказ, який підлягав безумовному скасуванню, бо вже спричинив тяжкі наслідки для всього трудового колективу. Невже Вищий господарський суд не бачив очевидних порушень чинного законодавства з питань приватизації підприємств, дотримання прав працівників при звільненні з роботи та права профспілкових організацій узгоджувати дії з адміністрацією у разі виникнення конфліктних ситуацій?
Більш того, скасування державної реєстрації БДВТП порушило права працівників на участь у приватизації підприємства, безкоштовне отримання частини акцій ВАТ БДВТП та право на пільгове придбання акцій ВАТ БДВТП.
Під час нового розгляду суддя Броварського міськрайонного суду Київської області встановила, що в цій справі міститься спір про право, і за таких обставин залишила її без розгляду. Звернення до Броварського міськрайонного суду Київської області на загальних підставах засвідчило роль державних адміністрацій, які на догоду чиновникам міністерства погодились на незаконний акт про ліквідацію підприємства.
Керівництво підприємства оскаржило в суді рішення Броварської районної державної адміністрації, бо доказів законності дій цієї адміністрації не було жодних.
Майже одночасно з розглядом справи в господарських судах директор підприємства В.Мельник, як і всі працівники, звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовами про незаконне звільнення, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та поновлення на роботі. Суд і сьогодні задовольняє їхні позови! Цими рішеннями суд фактично визнає незаконність дій міністра агрополітики та його апарату! Та чи легше від цього колишнім працівникам підприємства, які упродовж майже 3 (!) років не мають роботи, і трудові книжки яких зберігаються в міністерстві?
Один із працівників, не дочекавшись рішення суду про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, вже помер.
Чи є виправдання цьому свавіллю державних чиновників? Розпочата 25листопада 2002 року з вини держави судова епопея триває і до сьогоднішнього дня!
Не один суддя вже переконався в тому, що наказ міністра агрополітики був виданий з порушенням Законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про підприємства», «Про власність», інших законодавчих та правових актів України.
З приходом нової влади В.Мельник звернувся до міністра О.Баранівського із заявою про факти корупції, зловживання владою чиновників міністерства та невиконання судових рішень. Натомість його заяву доручено розглянути саме тій особі, яка і підписала наказ Міністра аграрної політики України № 323 від 08.10.2002 року, тобто фактично зацікавлена в приховуванні наслідків виконання цього наказу.
Чи ознайомився сам міністр із цим зверненням та з рішенням суду, невідомо, однак постановою про відкриття виконавчого провадження Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України він був попереджений про виконання цього рішення в примусовому порядку та стягнення виконавчого збору в сумі 850 грн. Але і після цього нині виконуючий обов’язки міністра не виконав рішення суду, як, до речі, і в.о. міністра оборони А.Гриценко, який відмовляється виконати рішення судів про визнання незаконними його наказів щодо звільнення з посад посадових осіб Міноборони.
Очевидно для всіх: якщо міністри не виконують судові рішення, то на цей випадок є стаття Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від виконання рішення суду, що набрало законної сили. Скільки можуть витримати люди, домагаючись відновлення своїх прав?
