«Рука Польщі»

Мабуть, ще ніколи громадськість — і вітчизняна, і міжнародна, — з такою увагою не стежила за першими кроками українського Президента. Дуже багато надій вклали в цю перемогу українці, багато поставили на карту й наші сусіди. Шквал оплесків, якими на інавгурації Віктора Ющенка в парламенті вітали президента Польщі Олександра Квасневського, — публічне визнання тієї ролі, яку в дні оранжевої революції відіграв глава Польської держави. Багато хто вірить, що саме початок переговорів з участю міжнародних лідерів, серед яких був і О. Квасневський, поклав край планам «силового варіанта».

За кілька днів до інавгурації В. Ющенко в Польщі на запрошення міністерства іноземних справ цієї країни побувала група українських журналістів. Кілька зустрічей з представниками владної еліти, а також польськими колегами дозволили на собі відчути змінене за останні місяці ставлення поляків до України, події в якій нагадали нашим сусідам їхню демократичну революцію 1989 року. «Насправді в Польщі небагато політиків займаються Україною, — розповіли нам у Центрі східних досліджень. — До революції це було нецікаво. І лише після Майдану всі метнулися робити українську політику».

ЯК «КОНВЕРТУВАТИ» РЕВОЛЮЦІЮ

До того, як стало відомо, де саме Віктор Ющенко проведе другий день свого президентства, польські ЗМІ не без задоволення писали про те, що, попри свою обіцянку насамперед відвідати Білокам’яну, через існуючий календар міжнародних подій і конференцій цілком може статися так, що український Президент свій перший візит здійснить до Польщі — для участі в заходах з нагоди 60-ї річниці визволення концтабору «Аушвіц-Біркенау». Проте пізніше до факту першої поїздки Ющенка до Москви поставилися з розумінням. Мовляв, з огляду на такий щільний графік поїздок до Європи та дану обіцянку, Ющенко і не міг вчинити інакше. Крім того, говорили польські дипломати, для України надто важливо мати хороші відносини з Росією, і поляки найменше зацікавлені в їх погіршенні. Експерти висловлювалися стосовно цього сміливіше: мовляв, на просторах Східної Європи вистачить одного русофоба — Польщі. Мабуть, найбільш переконливим і найменш пафосним аргументом спокійної польської позиції щодо швидкого московського візиту Ющенка було те, що український Президент мав би приїхати до Європи у всеозброєнні, з ясним баченням і презентацією відносин із Росією.

Утім, якщо й залишився в поляків невеликий осад унаслідок марних сподівань, то він цілком компенсувався зимовою негодою, що не дозволила Ющенку вилетіти з Кракова до Брюсселя. Унаслідок чого польський візит українського лідера став тривалішим і грунтовнішим, ніж планувалося. Ющенко зустрівся з Президентом Польщі О. Квасневським, головою Ради міністрів Польщі Мареком Бєлкою, а також провів низку зустрічей із лідерами іноземних держав. Заяви, які глава української держави зробив у ході цих зустрічей, цілком відповідали очікуванням польської сторони.

Так, відповідаючи на запитання українських журналістів про європейські перспективи України, польські дипломати та політики говорили, що для руху в цьому напрямі найважливіше — власне вибрати цей напрям. Наприклад, однозначно заявити про те, що наша мета — Євросоюз. Причому чим швидше, тим краще. Щоправда, так само однозначно відповісти на запитання, чи треба Україні супроводжувати євродекларації ще й заявкою на вступ до ЄС поляки не змогли. Тепер уже однозначно можна сказати, що перші заяви Ющенка про європейський вибір перевершили всі очікування наших західних партнерів, поставивши їх перед досить складним завданням: як захоплення оранжевою революцією конвертувати на реальну допомогу Україні? Щоб, з одного боку, дотриматися інтересів європейської спільноти, що поки не готова запропонувати дуже юній Україні «руку та серце», а з іншого — не втратити обличчя на тлі своїх же нещодавніх визнань, тим самим втративши й Україну. У руслі подібної риторики хотілося б навести слова відомого польського дипломата Станіслава Чосека про роль Польщі у відносинах України та ЄС: «Ми прослідкуємо, щоб Європа вклала шлюб з Україною, ми навіть доведемо вас до шлюбного ложа, але з вами не ночуватимемо». У розшифровці цей образ означає, що Польща буде союзником й адвокатом України, поки наша країна не стане членом ЄС, а потім набудуть чинності закони конкуренції. Цей самий дипломат, відповідаючи на запитання журналістів про візит Ющенка до Москви, висловив думку, що хорошим сигналом можна було б також вважати перший візит українського Президента до Брюсселя. «Утім, — виправився він, — зараз Брюссель першим повинен приїхати до України. Бо він має величезний борг перед вашою країною. Борг недовіри — мовляв, ви не зовсім Європа». Євросоюз, вважають поляки, повинен надати Україні конкретну перспективу вступу до ЄС. Як сказав журналістам Станіслав Чосек, радник глави польської держави з міжнародних питань, «Україна цього року склала другий історичний після 1991 року іспит й отримала другий квиток до Європи. І якби Європа захотіла дати сигнал Україні, вона знайшла б спосіб зробити це». Однак, вважає пан Чосек, отримавши цей сигнал, нашій країні доведеться здійснити величезну роботу. Бо за першим словом схвалення та привітання буде друге. У польському варіанті інтеграції воно звучало так: «Так, ми хочемо вас, але цивілізаційна дистанція між нами дуже велика». За цим почалися довгі роки реформ, кошти на втілення яких, за великим рахунком, треба було вишукувати самим полякам.

«Було б бажано, — каже колишній глава польського МЗС, а сьогодні голова Сейму Польщі Влодзимеж Цимошевич, — щоб весняна сесія Ради Європи зайняла рішучу позицію стосовно України. Як далеко вона піде в такій заяві, сказати важко. Польща наполягатиме на найрішучішому варіанті». Проте, наголошує В. Цимошевич, українцям треба враховувати той факт, що в травні минулого року відбулося наймасштабніше розширення ЄС, — прийняли 10 нових членів. І в Європі, особливо так званій старій, досі немає одностайності щодо успіху та вигоди цього кроку. Слід відзначити, що в неформальних розмовах представники польської еліти досить болісно реагували на зауваження журналістів про те, що європейська спільнота ще не встигла «перетравити» останнє розширення своїх просторів. На їхню думку, успіхи, принаймні в Польщі, очевидні. Зокрема, про них розповів голова польського Сейму. З його слів, минулий рік відзначився дуже високими темпами розвитку економіки, інвестицій, велика частина яких є результатом збільшеної довіри з боку іноземного капіталу. Адже це вже інвестиції в країну ЄС. У свою чергу економічні успіхи польські експерти пов’язують зі зростанням експорту на 30% — знову ж за рахунок розширення європейського ринку. Причому переважно на ринок вийшла продукція сільського господарства, що збільшило доходи її виробників — вперше за багато років — на 70%. Нагадаємо, що саме фермери ще рік тому були одними з найзапекліших противників євроінтеграції. А тепер вони поповнили лави прихильників членства, загальна кількість яких із часу референдуму зросла з 56% до 80%. Зі слів Цимошевича, безпідставними виявилися також побоювання щодо того, що Польща більше вкладатиме до загального бюджету ЄС, ніж черпатиме з нього. За перший рік членства цей баланс був позитивним — плюс 1,5 млрд. євро. Серед негативів — підвищення цін на деякі продукти (банани, рис, цукор й інші), а також вартості сигарет. Останнє — одна з умов членства.

НАФТА Й АНТИТЕРОР

Серед інших заяв Ющенка, озвучених у Кракові та, напевно, позитивно сприйнятих поляками, слід відзначити необхідність узгодженого з союзниками виведення українського контингенту з Іраку та пряме використання нафтопроводу «Одеса — Броди».

Зокрема, кажучи про бажані для Польщі принципи рішення нашої країни щодо виведення військ з Іраку, спікер Цимошевич зазначив: «Ми сподіваємось, що хвиля терористичних атак після виборів в Іраку знизиться. Це відкриє шлях для скорочення іноземного контингенту в цій країні. Це скорочення має здійснюватися поетапно, бути погодженим із союзниками й іракською владою. Було б парадоксом, якби після двох років миротворчої діяльності ми тепер своїми неузгодженими діями призвели до загострення ситуації в Іраку. Звичайно, уряди і Польщі, й України перебувають під тиском громадської думки, що не схвалювала і не схвалює нашої присутності в цій країні. На жаль, у політиці так буває: народ не аплодує непопулярним рішенням».

Позицію Польщі щодо нафтопроводу роз’яснив заступник прем’єр-міністра, міністр економіки та праці Єжи Гауснер. З його слів, українська влада має визначитися в питанні експлуатації української частини нафтопроводу. Поляки, звичайно ж, зацікавлені в транспортуванні нафти на захід, тобто в так званому прямому використанні нафтопроводу, що стає для них додатковим джерелом поставки «чорного золота». Проте, наголошує міністр, цей проект не можна розглядати як проект «проти Росії», — його просто неможливо реалізувати без договору з Росією, точніше тристороннього україно-польсько-російського договору, в якому поляки готові брати участь. Причини — суто прагматичні. Адже навіть якщо нафта буде не російська, а наприклад, каспійська, транспортувати її однаково доведеться російськими шляхами, зокрема, через російські порти. А тут — політика політикою, а економіка повинна бути економною.

Утім, крапку в питанні «реверс — аверс» ставити рано. Раніше в Москві Віктор Ющенко заявив, що нафтопровід «Одеса — Броди» (який із вересня минулого року використовується в реверсному напрямку) найближчим часом може запрацювати на повну потужність. А всі недоліки в функціонуванні нафтопроводу Ющенко відніс на рахунок «зайвої політизації проекту».

ЗА ДИПЛОМАТИЧНИМИ РЕВЕРАНСАМИ

Звичайно, не варто надто романтизувати сьогоднішнє ставлення Польщі до нашої країни. За її дипломатичними реверансами щодо «оранжевих подій» й активною лобістською позицією в Євросоюзі стоять і суто прагматичні міркування. По-перше, набагато спокійніше межувати з демократичною стабільною державою. По-друге, з вступом України в «унію» та зміщенням кордонів ЄС на Схід Польща перестане бути європейською провінцією й околицею. По-третє, лобіюючи інтереси України, Польща тим самим рухається до своєї наступної після членства мети — лідерству в регіоні Східної Європи та відповідальності за східну політику Євросоюзу.

Не треба також чекати, що на хвилі захоплення Україною поляки поступляться своїми позиціями в гуманітарних спорах (Кладовище Орлят у Львові, волинська трагедія, операція «Вісла»), що стали протягом останніх років найболіснішими моментами україно-польських взаємовідносин. Зі слів Влодзимежа Цимошевича, сьогоднішнє визнання Польщею українських успіхів і морально-історичні суперечки між нашими країнами — це речі, які не варто об’єднувати. «У нас є рахунки взаємних образ, — каже голова Сейму. — Є українці, які пам’ятають образи та зло, заподіяні поляками. І є поляки, які ображені на українців». Зокрема, Цимошевич повідомив, що багато членів його рідні загинули від рук українців. «Але який сенс має будівництво сьогодення та майбутнього з «каменем за пазухою»? — риторично запитує голова Сейму. — Будьмо хорошими сусідами. Історію ми змінити не в силах, а майбутнє змінити можемо».