Рятівне повітря свободи

Чергова річниця кривавих і трагічних подій в Одесі традиційно відзначилася низкою акцій. Цього тижня в центрі Одеси біля парку імені Шевченка сотні людей вийшли на «Марш українського порядку», організаторами якого виступили представники патріотичних організацій. Крім того, в той же день представники кількох конфесій провели спільний молебень в пам’ять про патріотів, які захищали цілісність країни як на сході України, так і 2 травня 2014 року в Одесі. Духовність високого рівня проявили священнослужителі УПЦ КП, греко-католики, римо-католики, представники Вірменської апостольської церкви і лютерани.

Нагадаємо, що тоді в ході масових заворушень загинуло 48 людей і понад 200 було поранено. Спалені тіла в одеському Будинку профспілок 2 травня 2014 року так вдало вписувалися в пропагандистську картинку російських окупантів про «кривавих бандерівців», що за полум’ям і смородом того дня далеко не всі вгледіли істинний стан справ. А дарма. Адже саме покрокове й похвилинне відтворення всього, що відбувалося в Одесі 2 травня чотири роки тому, дає можливість не лише зрозуміти, хто став причиною смерті десятків людей, а й стало до певної міри прикладом того, як мали б поводитися мешканці міст, у яких повним ходом розкручувався сепаратистський (а насправді окупаційний) сценарій.

Згадаймо. Ось свідчення одесита, який був безпосередньо в жерлі тих драматичних подій:

«Я бачив на власні очі, а не просто чув із чужих слів, як все починалося, із самого початку, — розповідає в коментарі «Дню» Євген Женін, — Разом із народним артистом України Андрієм Гончаром ми виходили з театру, який розташований на вулиці Грецькій, ріг Преображенської, тобто через дорогу від Соборної площі. Ми виходили в ті хвилини, коли на цій самій Соборній площі збирались футбольні фани, «ультрас». Більше того, я підійшов до трамвайної зупинки, недалеко від них. Це справді були хлопці, вдягнені по-дитячому, як типові юнаки — футбольні вболівальники з фанерними щитами, кричалками. Виглядало це по-доброму смішно, наївно, екстравагантно, але жодної загрози від них не відчувалося. Потім зненацька з боку Грецької площі з’явився несамовитий натовп, який координувався міліцією. Це було очевидно. Міліцією, нагадаю, тоді командував сумнозвісний Фучеджі. Тоді почалися провокації та сутички. Але провокації, підкреслюю, почалися з антимайданівського боку, а не «ультрас», які виглядали досить мирно, хоч і екстравагантно. Коли «ультрас» колоною прямували в бік стадіону через центр, це викликало добру посмішку, привертало до себе увагу, але не викликало загрози. З боку антимайданівців летіло каміння, з їхнього ж боку почалися постріли. Першим загиблим, наскільки я пам’ятаю, був Ігор Іванов із «Правого сектору», тобто з проукраїнськи налаштованих людей. Міліція при цьому розступалася, давала можливість стріляти в майданівців, потім ущільнювала свої лави і фактично обороняла антимайданівців. І ось тоді вже з протилежного боку — з Дерибасівської — почали підходити люди, які просто гуляли, випадково там опинилися, але побачили все, що відбувається. Вони почали виймати каміння з бруківки на Грецькій вулиці й кидати його в бік нападників. Але я повторюю: провокація від самого початку однозначно була з боку антимайданівців».

Минуло чотири роки. Дехто скаржиться на те, що й досі не отримали покарання ті, хто спровокував загибель людей в Одесі того дня. Хоч якщо говорити відверто, то ті, хто мав би нести за це відповідальність, здебільшого виїхали з України і зараз перебувають під опікою РФ. Зрозуміло одне — ті події були сплановані й вписувалися в канву відомого російського гасла «Наших бьют». На Донбасі такий сценарій закінчився не десятками, а тисячами жертв. З упевненістю можна сказати, що Одеса тоді вберегла себе від такого перебігу ситуації.

Символічно, що саме 2 травня цього року трапилась подія, яку важко було уявити до 2014 року. Кораблі Другої постійної військово-морської групи НАТО увійшли в Чорне море. Волелюбна Одеса, яку багато хто асоціював з проросійською орієнтацією, стала прикладом національної сталості, здатності захистити себе від імперських провокаторів і, зрештою, символом прозахідного майбутнього України.