Сенсацій в антропології ще треба почекати
Посилаючись на науковий часопис "Саєнс", "День" у №96 повідомив про знахідку іспанських археологів, якій, вважають вони, 800 тисяч років - людські кістки, "найдавніше свідчення існування людини на території Європи". На підставі цього археологи виділили новий вид первісної людини ("гомо антесесор", тобто "попередній"). Згодом цей вид "розгалузився" на дві гілки: одна з них "стала дужим ширококостим неандертальцем, а друга еволюціонувала в делікатнішу форму сучасної людини".
Сенсації ваблять усіх, надто журналістів та науковців. Ще на початку своєї наукової діяльності я завів спеціальну течку для вирізок із популярних видань, повідомлень про відкриття моїх колеґ-антропологів, а також "суміжників" - археологів та етнографів. Є тут сенсаційні повідомлення про відкриття в печері Петралона поблизу грецького міста Салоніки кістяка найдавнішого європейця, якому аж 700 тисяч років. Ця цифра довго фігурувала в інформаціях провідних пресових аґентств, аж поки, після спеціальних досліджень, не зменшилася більше ніж удвоє - до 300 тисяч років. Чи не станеться того самого й зі знахідкою іспанських археологів?
За традицією, для вирішення спірних питань (а датування найдавніших палеоантропологічних знахідок завжди викликає суперечки) створюють міжнародні комісії, куди входять провідні фахівці. Отже, зачекаймо висновків такої комісії, відклавши поки що "зустріч" із найдавнішими європейцями.
Та припустімо, що вона таки відбулась. У повідомленні йдеться про наявність деяких сучасних рис у будові обличчя хлопчика 10-11 років, ніби про якусь сенсацію. Тимчасом майже всім відомим кістковим решткам європейських першолюдей (а вони, крім Іспанії, виявлені і на теренах Франції, Німеччини, Греції та Угорщини) властиве "мозаїчне" переплетіння архаїчних та модерних ознак будови. Згадуваний архантроп із Петралони, попри властиві всім першолюдям загальну масивність, спадистий лоб з дуже розвинутим надбрів'ям, скошене підборіддя, мав напрочуд велику місткість черепа, а отже, й об'єм мозку: 1230 куб. см. Це менше, ніж у сучасних людей (у середньому 1400-1450), але більше, ніж у його африканських та азійських родичів (близько 1000 куб. см.).
Таке ж химерне поєднання ознак було властиве й давнім мешканцям Східних Піренеїв, кісткові рештки одного з яких виявили в печері Араґо поблизу французького міста Тотавель. Вивчення знахідки дало підстави вважати, що цей двадцятирічний мисливець загинув наглою смертю приблизно 400 тисяч років тому. Зовні, як свідчить реконструкція відомого московського антрополога Галини Лебединської, він був схожим на типового архантропа. Але вивчення ендокрану (зліпку внутрішньої порожнини черепа) показало, що в мозку людини з Араґо вже відбулися важливі структурні зміни, пов'язані з формуванням суто людських центрів. Той мозок і спричинив її загибель: на черепі збереглися сліди штучних надломів, які вказують на те, що його вміст видобули і з'їли люди. За стародавніми віруваннями (які, до речі, ще наприкінці минулого століття зберігали деякі культурно відсталі племена Південно-Східної Азії) у такий спосіб можна перебрати найкращі риси того, хто став жертвою канібалізму: розум, силу, відвагу тощо.
Властиве європейським архантропам переплетіння архаїчних і так званих "проґресивних" ознак спостерігалось і в ранніх неандертальців, що їх у фаховій літературі називають "пресапієнсами", тобто попередниками сучасних людей. І навіть якщо іспанським дослідникам вдалось знайти ще один череп із деякими "сапієнтними" рисами, це аж ніяк не змінить сучасних уявлень про родовід людства. Спроба виділити новий біологічний вид на підставі однієї знахідки навряд чи матиме якісь серйозні наслідки: в історії антропології таких спроб було безліч, та хто тепер пам'ятає про них? Хіба що історики науки. Міжнародна спільнота вчених майже одностайно визнає лише три види викопних та сучасних людей: "гомо хабіліс", який об'єднує найдавніших представників роду "гомо" на Землі; "гомо еректус", що до нього входять численні різновиди архантропів Старого світу (яванські і олдувайські пітекантропи, пекінські синантропи, європейські першолюди тощо); і "гомо сапієнс", який, між іншим, охоплює не лише сучасних людей, а й, здавалося б, таких далеких від них неандертальців. І для виділення нового виду потрібні дуже серйозні арґументи.
Повідомлення завершується таким висновком: "Якщо гіпотеза буде підтверджена наступними знахідками, то це радикально змінить родове дерево людини і, можливо, стане тією ланкою в еволюційному ланцюгу, якої досі так не вистачало теорії Дарвіна". Не змінить і не стане. Розмірковуючи свого часу про "відсутню ланку", Чарльз Дарвін мав на увазі гіпотетичного предка людини і людиноподібних мавп, який, мовляв, жив у "віддалену геологічну епоху". Послідовники великого англійця не раз намагалися її віднайти. Німецький біолог Ернест Геккель висловив припущення про існування в минулому так званої "мавполюдини", і саме цю істоту розглядав як ланку, якої бракувало для тріумфу еволюційного вчення. До речі, його гіпотеза блискуче підтвердилась після того, коли спочатку в Південній Африці, а згодом і в інших реґіонах "чорного континенту" виявили численні фраґменти скелетів австралопітеків - прямоступних мавп, що вже робили спроби виготовляти знаряддя праці.
В наших уявленнях про давнє історичне минуле людства, на жаль, залишається чимало інших прогалин. Чи не найбільше запитань викликають обставини появи неоантропів, або кроманьйонців, які 40-35 тисяч років тому швидко розповсюдились у Старому світі, винищивши або витіснивши у віддалені куточки ойкумени своїх попередників - неандертальців. Відповідей на них науковці сподіваються не так від нових палеоантропологічних знахідок, як від молекулярної біології. Є серйозні докази того, що перші неоантропи (спочатку зовсім невеличка група) з'явилися в Африці на південь від Сахари приблизно 200 тисяч років тому, звідкіля через 100 тисяч років розпочали свою переможну ходу Європою та Азією.
