Сергій Шалімов: Компетентність потребує політичної підтримки
— Яка динаміка онкологічних захворювань в Україні та які основні причини їх виникнення?
— За допомогою канцер- регістру, створеного на базі нашого Інституту, ми щороку складаємо довідник, де вказуємо, в якій області, районі виникли захворювання, намагаємося пов’язати їх появу з якими-небудь чинниками. Наприклад, ми активно вивчали вплив Чорнобиля на виникнення ракових захворювань. Чітко видно, що в Україні на даний момент спостерігається зростання онкологічних захворювань: щорічно реєструється біля 160 тисяч хворих. У подальші роки їх буде ще більше. Це пов’язане з багатьма чинниками — Чорнобиль, негативні емоції, різні хімічні викиди, отруєння солями важких металів і т. д. Сумна тенденція зростання кількості захворювань для нас зрозуміла, і її треба сприймати як факт.
— На фоні цієї невтішної статистики як ви оцінюєте стан вітчизняної онкології, рівень її фінансування?
— Онкологія у нас у всі часи фінансувалася за залишковим принципом. Завжди знаходилися інші види медицини, які вважалися більш престижними і, відповідно, краще фінансувалися. Наприклад, у Києві свого часу було побудовано та обладнано інститути хірургії, урології, педіатрії, кардіології і т. д., де створили умови для лікування хворих і наукових досліджень. Якщо говорити про онкологію, то вона завжди була в загороді. Це не дивлячись на те, що у цивілізованих країнах їй приділяється першочергова увага. У жодній нормальній країні світу немає такого правила, щоб хворий на рак платив зі своєї кишені за лікування, яке надто дорого коштує.
— А скільки у середньому коштує курс лікування?
— Деякі наші хворі, які мають кошти і можливості, їздять лікуватися до Німеччини, до США, до Ізраїлю. Мало хто за курс лікування та проведену там операцію платить менше ста тисяч доларів. Ми ж говоримо про те, що у нас все безкоштовно, і це так і є. Адже у наших хворих немає грошей, вони не в змозі говорити навіть про набагато менші суми. А якщо курс лікування на Заході коштує стільки, то у нас, запевняю вас, він не дешевший, адже ми купуємо всі медикаменти і апаратуру за кордоном. Зрештою, все це у нас виходить ще дорожче. Тому, без будь-якого сумніву, фінансування онкології у нас недостатнє. В онкологічних установах нашої країни не вистачає як сучасної діагностичної апаратури, так і сучасних хіміопрепаратів, за допомогою яких проводиться лікування ракових захворювань. Більш того, минулого року всім оголосили, що виділено 47 млн. грн. для закупівлі препаратів, що онкологи отримали гроші, що є безкоштовні препарати. Багато депутатів на своїх округах розповіли, як вони цього добилися... Словом, всі, крім онкологів, дізналися про те, що ми отримали гроші. Насправді ми не отримали ні копійки, жодного препарату. У результаті до нас приходять хворі і, природно, вимагають...
— Чи можна вже зараз говорити про відставання України в технологіях лікування онкологічних захворювань?
— З одного боку, ми, звичайно, не маємо великої кількості обладнання, яке є у багатьох західних клініках. З іншого — рівень наших хірургів відомий у всьому світі. У нашому Інституті онкології, в інших клініках працюють блискучі фахівці, яких немає в інших країнах світу. У цьому я переконаний. У наших хірургів блискуча техніка — ми оперуємо пальцями, руками, кожен сантиметр пухлини віддаляється під контролем. За кордоном роблять все простіше — за допомогою апаратів. Адже механічний шов не такий ретельний, як ручний. Однак там на це не звертають уваги, видаляють пухлину механічно. На Заході також вже почали практикувати лапороскопічну хірургію — видалення пухлин зондом, за допомогою декількох маленьких надрізів. Але знову ж, якщо при деяких захворюваннях ця операція непогана, як онколог я можу стверджувати, що при лапороскопічних операціях неможливий як огляд і видалення найближчих лімфатичних вузлів, у чому завжди є необхідність, та й більш розширене видалення пухлини. Лапороскопія має свої певні межі — це так звана мала хірургія. У нас же багато хто перейшов у малу хірургію, на збиток великій хірургії. Це пов’язане передусім з тим, що лапороскопом простіше працювати. З іншого боку, великі операції довше робляться, вони вимагають більш ретельної та тривалої підготовки, більшої кількості медикаментів. Крім того, будь-яка велика операція — це зусилля не одного хірурга, а зусилля всієї лікарні, всього персоналу, що працює узгоджено та кваліфіковано. І дуже образливо, що поступово велика хірургія у нас потроху гасне. Цього не повинно бути. Адже статистика свідчить, що якщо проводиться серйозне лікування комбінованими методами, добиваються зменшення пухлини, проводять операцію, то хворі після цього живуть дуже довго. Наш досвід переймають навіть британські й американські вчені.
— А чи є у нас кому цей досвід передавати? Чи не трапиться так, що ми втратимо його разом зі старшим поколінням лікарів?
— Так, небезпека така є. Молодь неохоче йде в онкологію. Якщо раніше був наплив бажаючих піти у хірургію, онкологію, гінекологію — найскладніші галузі, то зараз навпаки: молоді лікарі йдуть за вузькими спеціалізаціями. Це, як правило, лори, дерматологи, стоматологи. Навіть при великих клініках молодь намагається вибрати собі такий напрям, де практикується не велика хірургія, а однакові методи лікування, як, наприклад, та ж лапороскопія. Я не противник цього методу, але в хірургії не повинно бути стандартизації. У результаті у нас існує небезпека втрати досвіду. Ми, звичайно, намагаємося ростити фахівців, висуваємо їх на головні ролі... Я думаю, що в питанні кадрової спадкоємності у нас не все втрачено і перспектива того, що прийде молодь, яка буде гідно працювати, поки існує.
— В Україні існує як традиція аполітичності інтелігенції, так і приклади її невдалого ходіння у владу. Мені відомо, що ви збираєтеся спробувати себе у політиці. Не боїтеся «заблукати» у хащах передвиборної кампанії?
— Я думаю, що аполітичність нашої інтелігенції пов’язана з недоліком досвіду. Цим, до речі, пояснюється і те, що представники інтелігенції «губляться» у великій політиці. Я впевнений: чим більше різних фахівців — медиків, вчителів, вчених — буде у Верховній Раді, тим краще. Адже людина губиться, якщо у неї немає підтримки, немає ідеології, вона губиться у деяких моментах, які хоче довести до всіх — реформування чи вдосконалення різних систем, і охорони здоров’я у тому числі. Різні питання на рівні прийняття ефективних рішень вирішувати разом з партією набагато легше. Я отримав запрошення взяти участь у роботі Київської міської конференції СДПУ(о) (конференція повинна відбутися сьогодні — Авт .) і буду на конференції. Я вважаю, що якщо в парламенті буде не один вчений, а декілька, і буде підтримка політиків, то давно назріле питання — реформа охорони здоров’я — можна вирішити досить швидко. Тут, передусім, потрібно дати вiдповiдь — страхова медицина, спонсорство або бюджет. Це поки найголовніше.
