Сергій Тигiпко став «обличчям партії»

Понад триста делегатів із 23-х областей України реально представляли чи не всю партію, чого організатори, до їх честі, і не приховували. Для партії, як було не раз підкреслено, важливіше не наростити кількість за будь-яку ціну, а здобути вплив. Щодо останнього, то він, окрім стін парламенту, реально відчувається поки лише в Дніпропетровській та Луганській областях, рівень делегацій і гостей з яких різко контрастував із відверто випадковими людьми із не охоплених ще партією регіонів.

Ігор Шаров, який відкрив з’їзд, ще раз нагадав присутнім що являє собою партія, створена другою за кількістю депутатською групою у парламенті. Саме розміри цієї групи і масштаб більшості депутатів, які до неї увійшли, за словами Ігоря Шарова, вимагають від нього зосередитись на керівництві депутатами, віддавши першу посаду в партії іншій людині. Саме заради цієї людини, Сергія Тигiпка, власне і було проведено захід під назвою «Другий позачерговий з’їзд». Відносно молодий політик, який досі не втратив позитивного іміджу, колишній банкір, колишній міністр, а нині депутат Тигіпко має, за задумом надихачів створення партії «Трудова Україна», бути привабливим обличчям нової партії. Безперечно, що амбіційний та ініціативний Андрій Деркач був би не проти особисто керувати партією, але в такому випадку результат би не набагато перевершив досягненя громадського об’єднання «Центр», яке було не так давно створено тим самим Деркачем-молодшим і головою якого заочно обрали Леоніда Кучму (Деркача — заступником). Глава держави тоді ніяк не прореагував на досить зухвалу пропозицію і «громадське об’єднання» зникло з очей так само швидко, як і з’явилося. Безперечно, що Кучму у голови із задоволенням обрав би не один десяток партій, однак перспектива, що Президент погодиться з цією пропозицією, виглядає аж занадто примарною. Тому і довелось «трудовикам» обмежитись Сергієм Тигiпком, чи не єдиним молодим політиком такого масштабу, ще не залученим до партійних лав. Такій людині пропонувати вступити в партію не просто, якщо одразу не запропонувати першу роль. Недавній урядовець Тигiпко має досвід керівної роботи у комсомолі, а тому, давши згоду очолити «Трудову Україну», одразу виступив на з’їзді із програмною промовою. Новий голова партії переконливо говорив про союз труду і капіталу (виправдання назви партії), про необхідність реформ, про згоду (не плутати із злагодою) у суспільстві. Згадав навіть про «суспільний договір», яким понад двісті років тому марили натхненники французької революції. По-комсомольському виважену і обгрунтовану промову, хоч із дещо французьким акцентом, було слухати цікаво. Однак маючи уявлення про способи здобуття капіталів батьками- засновниками «Трудової України», всерйоз сприймати слова про цивілізовані ринкові стосунки європейського зразка, про розділення влади і бізнесу було непросто навіть від такої симпатичної людини, як Сергій Тигiпко. Коли ж у наступному виступі Андрій Деркач почав обгрунтовувати політичні цілі партії і ставити завдання партійного будівництва, нового голову «ТУ» стало трохи шкода.

Справді, говорити про десять відсотків голосів на виборах новоствореній партії можна лише тоді, коли вона спирається на підтримку влади на всіх рівнях. Коли ж на ті самі відсотки серед цих самих виборців націлилося ще кілька зовсім не слабих партійних утворень, які мають майже в кожній області керівником заступника голови облдержадміністрації. Коли з дня на день обіцяє виникнути міфічна поки «партія губернаторів» (яких насправді в Україні нема, просто слово дуже начальству подобається). Коли вплив на народ контрольованих провідниками «ТУ» газет і телеканалу є зовсім не таким, як того сподівалися. Коли є ще кілька подібних несприятливих факторів, хоч трохи вірити у накреслені А.Деркачем партійні перспективи можна хіба що після щедрого обіду. Враховуючи ж те, що делегатів годували окремо від президії, їхнє бачення перспектив із самого початку буде неоднаковим.

Навіщо ж було так поспішати із партбудівництвом, переконувати Сергія Тигiпка все це терміново очолити, коли успіх є дуже сумнівним? Більшості із депутатів-трудовиків, які мають добре освоєні округи, партійна пропаганда може на наступних виборах більше зашкодити, ніж допомогти. Вони і без партії здатні пройти до парламенту. Одне непокоїть потужну депутатську групу, і це занепокоєння прямим текстом озвучив на з’їзді тричі народний депутат Йоффе. Тривога ця пов’язана із реальною можливістю прийняття закону про вибори на пропорційній основі. Якщо це станеться, потужні депутати із «ТУ» муситимуть йти до вже існуючих партій і проситися до їхніх списків. Безумовно, проситись краще гуртом, тим більше таким потужним, яким є керівництво партії «Трудова Україна». Чи не для здобуття хоч якого місця у партійному житті і поспішають керівники молодої партії?

Широкі маси трудового народу навряд чи виявлять найближчим часом своє ставлення до зміцнення керівництва партії «Трудова Україна», про існування якої трудящі навряд чи здогадуються. Набагато важливішим для нової партії Тигіпка є сьогодні ставлення всенародно обраного цим народом керівника держави. Поки окрім стандартного привітання з’їзду Леонід Кучма ніяк не висловив свого ставлення до ще одної партії, яка його гаряче підтримуватиме. Вітання ж від керівників СДПУ(о), оголошене на з’їзді далеко не першою серед об’єднаних соціал- демократів людиною, було витримане у кращих дипломатичних традиціях. Взагалі із керівників парламентських партій лише голова НРУ Геннадій Удовенко знайшов потрібним особисто привітати «Трудову Україну». Знаючи дипломатичний хист головного рухівця, цей факт можна витлумачити як на користь Руху, так і навпаки. Теоретично маючи рухівський авторитет і ресурси «трудовиків», можна було б вважати успіх на виборах забезпеченим. На практиці ж кожен мусить багатіти тим, що має: Рух авторитетом, «Трудова Україна» ресурсами. До останніх партія може сміливо додавати особистість нового голови «ТУ». Наявність такого лідера, як Сергія Тигiпко, за будь-яких умов не нашкодить «Трудовій Україні».

P.S. В кулуарах з’їзду за кожним з чільних керівників «Трудової України» постійно ходив охоронець, а то й два. Лише за спиною Сергія Тигiпка не було видно жодної кремезної постаті. Що б це мало означати?

КОМЕНТАРI 

Дмитро ТАБАЧНИК:

— Що зміниться в партії після з’їзду?

— Режим керівництва депутатською групою буде більш оптимальним у зв’язку із зміцненям керівництва. Також будуть далі розроблятися теоретичні та ідеологічні засади діяльності партії, робота в регіонах отримає новий імпульс.

— Чи сприятиме цьому прихід на посаду голови партії Сергія Тигiпка?

— Я Сергія знаю дуже давно, ще з часів, коли він працював у Дніпропетровську, вважаю його своїм близьким товаришем. Прихід такого серйозного економіста, як Сергій Леонідович, дозволить партії сформувати розумну прораховану програму. Він має досвід роботи в уряді і є одним із наймолодших серйозних політичних діячів. Це, звичайно, позитив для партії.

Андрій ДЕРКАЧ:

— Яким чином партія працюватиме в регіонах?

— Ми проти демократичного централізму, головне аби люди підтримували наші ідеї. Робота в регіонах буде проводитись партійними штабами, які співпрацюватимуть із громадськими організаціями. Штучно нарощувати кількість членів партії нам не потрібно.

— Чи означає це, що в місцевих радах буде застосований такий самий механізм створення груп «Трудової України», як і в Верховній Раді, тобто із вже обраних депутатів?

— Ми це почнемо робити буквально з наступного тижня у тих регіонах, де у нас стабільне представництво і вплив — це схід та південь України. Технологія себе виправдала.

Геннадій УДОВЕНКО:

— Що спільного між Рухом і «Трудовою Україною»?

— Ми однаково прагнемо найшвидшого подолання економічної кризи піднесення добробуту народу. Для цього потрібно створити середній клас. Потенційно це 4—5 мільйонів українців. Про них говорив сьогодні і Тигiпко. Постулати ринкової економіки, на яких грунтується програма дій «Трудової України», співпадає із тими засадами, на яких стоїть Народний Рух України.

— Чи реальними є ті передвиборні завдання, які поставила перед собою «Трудова Україна»?

— Сам факт наявності у фракції «Трудової України» 34-х депутатів-мажоритарщиків свідчить про те, що у них потужні корені.

— Чи вдасться «Трудовій Україні» уникнути репутації «партії олігархів»?

— Якщо олігархи працюватимуть в ім’я України, для українського народу, то така партія матиме певну підтримку в суспільстві. Адже олігархи скрізь існують. Я говорив у своєму привітанні з’їзду про доцільність спрямувати зусилля «Трудової України» і в напрямку українського національного відродження.