Що повинен знати п’ятий Президент, або Про настрої серед військових

Дивним та трагічним чином події складаються так, що авторові цих рядків доводиться бувати в зоні АТО, власне, тоді, коли українські військовики зазнають болючих втрат, — попереднього разу було збито військовий гелікоптер, на борту якого перебував легендарний генерал Кульчицький, якого нацгвардійці називали «батьком». Цього разу українське військо зазнало мало не найбільших втрат за весь час проведення АТО, коли під Луганськом було збито український транспортний літак із нашими десантниками. Військові експерти вже висловили свою думку про ці події, Департамент військової контррозвідки нарешті звернув увагу на Генштаб Збройних сил України, а військові в зоні АТО почали планувати акції відплати.

ПРЕЗИДЕНТСЬКЕ СЛОВО

Порошенко звернувся до українців відразу ж після луганської трагедії. Військових його виступ не дуже вразив і не дуже зачепив за душу. У приватних розмовах нацгвардійці та десантники кажуть, що вони очікували від п’ятого Президента введення воєнного стану в Луганській та Донецькій областях. Військові чекали на зрозуміліші та чіткіші накази. Слова Президента про те, що армія, мовляв, переходить у контрнаступ, викликали в декого з них щирий подив. Не менший, аніж його обіцянка закінчити АТО до кінця минулого тижня — втім, війна не закінчилася, а літак під Луганськом збили саме тоді, коли спливав dead-line президентської обіцянки. Щоправда, Президент де-факто визнав, що ми ведемо не АТО, а повномасштабні воєнні дії, але наказів про контрнаступ так і не послідувало після цих президентських слів. Батальйони територіальної оборони зачистили два важливі міста — «Азов» вибив сепаратистів із Маріуполя, а «Айдар» — із міста Щастя на Луганщині, але батальйони територіальної оборони не підпорядковуються надто сильно МОУ та МВС і дуже часто діють на свій розсуд — саме через це батальйону «Донбас» не поспішали надавати підтримку, коли цей батальйон потрапив у засідку.

CОЛДАТСЬКЕ СЛОВО

Воно є солоним, жорстким і геть нецензурним. На трасі Харків — Ростов, яка на відрізку від Ізюма до Слов’янська прострілюються та рясніє підступними диверсантським засідками, на блокпостах довкола майже повністю знелюдненого та випотрошеного Слов’янська, у де-юре тиловому Ізюмі, в якому, втім, важко не відчути близькість війни, це слово лунає повсюдно. Солдати не скаржаться. Не ті люди. Радше вони здивовані. У них є запитання, які можна підсумувати таким чином :

— Де воєнний стан, який Порошенко обіцяв ввести, коли стане президентом?

— Слов’янськ можна зачистити за два дні, де наказ?

— Навіщо Порошенко хоче припинити вогонь?

— Якого біса вести перемовини з Росією, якщо ми з нею вже фактично воюємо?

— Як будувати стіну на кордоні, якщо на кордоні вже стоять росіяни?

— Чому через мирне населення на Донбасі, яке топтало наші прапори та захоплювало держбудівлі, має загинути Україна?

Останнє запитання, яке автор цитує дослівно, поставив йому нацгвардієць, який був на Майдані від самісінького початку і якого в ніч листопадової зачистки ледь не розмазав «Беркут» по київській бруківці. Аналогічне запитання автор почув від офіцера спецпідрозділу МВС дорогою від Слов’янська до Ізюма, коли автоколону обстрілювали із так званої зельонки. У цього офіцера алергія на Євромайдан, на Грушевського в нього жбурляли «коктейлем Молотова» ті, з ким він зараз воює пліч-о-пліч.

Офіційні ЗМІ говорять про те, що на Донбасі місцеве населення починає розчаровуватися в сепаратистах і російських найманцях. Це не зовсім так. Прибічники єдиної України та євромайданівці вже виїхали. Лишилися або цілком байдужі люди, або ті, хто ненавидить Україну лютою, майже протиприродною, ненавистю — за їхній рахунок збільшуються лави армії ДНР. Не лише за рахунок де-факто прорваного кордону та професійних російських військовиків. Хоч як сумно це визнавати...

ХТО Є ХТО НА ФРОНТІ?

Упродовж 23 років існування незалежної України армію методично вбивали, посадивши на довгий «голодний» ланцюг. Та війна, яка почалася після перемоги Євромайдану, зробила цікаву, але небезпечну для української влади річ. Війна уможливила злуку професіоналів зі спецслужб і радикалів із тих політичних спільнот, які політкоректно можна назвати або ультраправими, або ж консервативно-революційними спільнотами.

Ті, що вбивали одні одних під час лютневих кривавих подій на Печерську, наразі стоять на одних блокпостах і гинуть від куль та мін одного і того ж ворога. Їх зраджують в тилу, їм дають незрозумілі накази, хтось в тому ж таки тилу робить незлецькі гроші, розкрадаючи військове спорядження, — і цей невидимий хтось починає вперто асоціюватися і для колишніх майданівців, і для бійців «Омеги» із теперішньою владою.

Про такі реалії на Донбасі повинен знати п’ятий Президент України. Це допоможе йому розібратися із ситуацією в силових відомствах та зробити правильні кадрові висновки.