Щось тут не так...

Днями одержала листа з Івано-Франківська, в якому було декілька агіток. Як на мій погляд, розклад сил навколо кандидатів уже вималювався, а тому зміст агітматеріалів прогнозований. Проте мені все одно цікаво було їх читати тому, що звикла читати між рядками. А нині — тим більше: всі шість програм мого телевізора показують лише одну особу, новини на них — як млинці зі сковороди, купа газет — не по кишені. Залишаються невеличкі листівочки, з яких і черпається інформація.

Ось і листівки з Івано-Франківська привернули увагу насамперед «шапкою» власників: Всеукраїнське братство ОУН-УПА ім. генерала Романа Шухевича — Тараса Чупринки, Головна булава і Братство ОУН-УПА карпатського краю, Крайова управа. Після того, що я дізналася про діяльність ОУН-УПА за останні роки, я з великою повагою і шаною ставлюся до цієї організації. З радянських часів ми твердо засвоїли негативний зміст слова «бандерівець». Як виявилося, мова йшла про полум'яних патріотів України, які поклали голови за її незалежність у карпатському краї, в радянських концтаборах.

Неоднозначне ставлення до подій визвольної боротьби ОУНівців і жорстокої розправи над ними компартійної тоталітарної системи і досі ятрить душі людей. Одна знайома росіянка винесла суворий вердикт бандерівцям, які забили її рідню — «советскую интеллигенцию» (батьки вчителювали в якомусь глухому селі). У той же час ветеран війни із заводу «Криворіжсталь» якось пояснив причину, чому про його подвиги не пишуть місцеві газети на 9 травня. Його розповідь була першим джерелом знання того, що відбувалося в Карпатах після війни.

— Та про мене й не напишуть, — усміхався він під час розмови (а відбулася вона десь наприкінці 70-х). — Адже я служив у СМЕРШі. (Хто не знає, поясню без претензії на юридичну точність: СМЕРШ — «смерть шпигунам». Ці загороджувальні загони Сталін створив під час війни задля того, аби припинити відступи частин. Смершівці йшли позаду наших бійців і розстрілювали тих, хто повертав назад. — Л.Ж. ).

— Воював я після 1945-го в Карпатах, — продовжував деталізувати свій бойовий шлях ветеран війни. — Завдання було не з легких: викоренити бандерівців, що там заховалися у схронах. Наказ був «не стріляти». Ми і не стріляли, а місили танками села й хутори, людей і худобу — все підряд у тому бандитському краї.

Подібну тактику російські вояки в Чечні називають «зачисткою території». А згодом з'ясувалося, що не бойовиків- бандитів вичавили танками, а гірські саклі мирного населення, як це мало місце в Карпатах у 1946 — 1947 роках. І тепер, майже через 20 років після тих одкровень ветерана, спадає на думку, що карпатці не підтримають комуністів, нащадків політруків, парторгів. І яке ж було моє здивування, коли прочитала в листівочці рішення карпатських ОУНівців і взагалі Всеукраїнського братства підтримати ... Кучму. Щось тут не так. Думаю, що це рішення прийняли в Києві, а вояки районів Братства ОУН-УПА карпатського краю, рядові члени організації, для яких Українська самостійна соборна держава (УССД) — понад усе, сном і духом не відають, хто ще змагається за гетьманську булаву. На такі висновки наводить інформаційна ізоляція навіть таких великих міст, як моє рідне Криворіжжя, а що казати про села Західної України. Мені якось випало бути у відрядженні в одному з районів Хмельницької області. Гарна природа, роботящі люди, але дивна річ: жодної асфальтової дороги немає, ані газет, ані радіо, ані телебачення.

Особисто я впевнена на 100 відсотків, що жоден із діючих політиків, зокрема, кандидатів на посаду президента, в тому числі Симоненко і Ткаченко, не віддасть москалям України: всі вже відчули смак статусу господаря у своєму домі. А бути не те що другим, а п'ятим номером (своїх біля російського трону товчеться достатньо) — це все одно, що заможному парубку йти у прийми. Отже, єдиний аргумент на користь нині чинного Президента, який висувають «західняки», — збереження статус-кво УССД, — з таким же успіхом можна використовувати і на користь інших кандидатів.

Уроки історії щодо стійкості держави свідчать: де йде розбрат, там втрачається незалежність, країну розтягують по шматках лихі сусіди. Отже, головне для нас тепер — єдність усіх державницьких сил. Віника не переламати, а кожну хворостину з нього — дуже легко. Один палець мало чого вартий, а зібрані пальці в кулак — сила, з якою вже рахуються.

Я вдячна секретареві Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА Дарії Децик за те, що вона надала можливість познайомитися з позицією глибоко шанованої мною організації. Бо, повторюю, брак інформації дуже шкодить свідомій участі у творенні сучасної історії. Слід, мабуть, не тільки констатувати: «...праві сили настільки розпорошені», а прагнути до єдності, збирати сили в кулак, аби звільнити Україну від бандо-олігархічної системи, яка міцно охо пила всі інституції влади.

Лія ЖУЛИНСЬКА, інженер
Кривий Ріг