Скажи, хто твій друг...
Поїздки політиків регіонами — цікавий аспект їх діяльності, який часто випускається з уваги столичних журналістів. Саме в регіонах — в середовищі незвичному телевізійним та фотокамерам можна побачити непомітні з Києва факти.
Візит Арсенія Яценюка до Житомира став сьомим в серії його регіональних поїздок з представленням очолюваної ним Всеукраїнської громадської організації «Фронт змін». Запрошені на зустріч почули декілька цікавих заяв екс-голови Верховної Ради. Зокрема, він прокоментував висловлювання Хав’єра Солани щодо бажання ЄС після «газової війни» переглянути відносини з Україною та Росією. «Маски були зірвані під час «газової війни». В тому числі й наших партнерів — як на Сході, так і на Заході. І, до речі, всередині України», — сказав Арсеній Яценюк. Говорилося і про інше: про дострокові вибори, яких, як переконаний Арсеній Петрович, не буде, і про вихід із фінансової кризи. Загалом, цікава зустріч, цікавий гість. Ось тільки декілька нюансів могли здалися дивними...
Організація зустрічі проходила вельми незвичайно — до актової зали обласної бібліотеки людей пропускали за заздалегідь складеними списками. Зауважимо в цьому зв’язку, що попередній відбір аудиторії для політиків, що наносили візити до міста, застосовувався не часто, і, зазвичай, коли приїжджали вищі посадові особи держави. Проте важливіше інше — чи не головними особами, які опинилися навколо Арсенія Петровича, стали люди з вельми одіозною репутацією. Їхні прізвища називати не будемо, оскільки справа не в них. Зазначимо лише, що були й колишні кандидати в мери Житомира, які по кілька разів балотувалися й програвали з досить значним відставанням від переможців. Хоча потім у судах безуспішно намагалися оскаржити результати виборів. Тобто житомиряни відмовили їм в довірі. І, мабуть, мали підстави, тому що під час перегонів неодноразово в пресі спливала інформація або про зв’язки когось із криміналом, або про сумнівні бізнесові оборудки іншого. На фото, яке обійшло інтернет, поруч з екс-спікером опинився й колишній депутат міськради, відомий схильністю до демагогії та затятою боротьбою проти демократичних сил. До речі, якщо хтось намірився взяти таких до своєї команди, то варто було б поцікавитись, чи не закінчив хтось, бува, школу для людей з вадами розумового розвитку. Бо така інформація в свій час ходила Житомиром. Удостоївся бути наближеним до екс-спікера журналіст, якому багато хто з місцевих колег гидує подати руку — він відомий тим, що готовий за гроші «мочити» будь-кого, і особливо відзначився цим під час президентської кампанії 2004 року, розміщуючи на сторінках видання, яке редагував, відверті пасквілі на Віктора Ющенка. Помітні фігуранти житомирської групи підтримки А.Яценюка мають в регіоні імідж людей без принципів і будь-яких стійких ідейних уподобань. Якщо він робить ставку на них, то можна впевнено спрогнозувати, що, потрапивши до органів влади, за спиною патрона, вони будуть переслідувати найперше свої власні інтереси, а не діяти на благо громадян. І «здадуть» лідера, якому зараз клянуться в прихильності, при перших невдалих поворотах його політичної долі або й раніше, коли їм запропонують хорошу винагороду. Подібних прикладів більш ніж достатньо як на рівні столиці, так і на Житомирщині. Тут питання до самого Арсенія Петровича — якщо він рекрутує подібних людей, то які принципи збирається відстоювати? Адже для боротьби за якісь високі суспільні цілі потрібні зусилля всієї команди.
Загалом, судячи з останніх колізій, як політологи, так і політики говорять про «нові проекти під нових лідерів». І практично ні слова про наріжні цінності й нові ідеї для їхнього відстоювання. Тобто персоналізація боротьби за владу залишається примітною ознакою нашої реальності. Певні лідери починають створювати команди здебільшого з людей, які змінили не один партквиток (у цьому зв’язку можна згадати й «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка). Це зайвий раз говорить як про обмеженість кола політиків, для яких щось важать ідеали, так і про вузькість підходів лідерів, які не переймаються пошуками гідних соратників. А ще про те, що столичні політики практично не знають, «who is who» в регіонах. І в цьому велика проблема, якщо не драма, української політики. Бо сподіватися, що ті, хто не мав сталих принципів, раптом почне самовіддано боротися за вищі суспільні цілі, — марна справа.
