«Сокира» позовiв, як і раніше, висить над ЗМI
Леонід КРАВЧУК, СДПУ(о):
— Наша фракція декілька разів обговорювала проблему обмеження позовів до ЗМІ. Ми всі підтримуємо цю вимогу. Лідер фракції, керівник комітету ВР з питань ЗМІ та свободи слова Олександр Зінченко сам брав участь у розробці одного з проектів закону про обмеження позовів до ЗМІ. Але зараз у парламенті вже відчуваються перші поштовхи перед виборами 2002 року. Депутати багато роблять такого, в чому немає жодного сенсу, немає справжньої потреби в України, але що є іміджевим з їхньої точки зору. Тобто є потреба загострити ситуацію. Саме так я розцінюю й відхилення поправок до закону про граничні позови до ЗМІ.
Віталій ШЕВЧЕНКО, член комітету ВР з питань ЗМІ та свободи слова:
— Проблема свободи слова в Україні та захисту журналістів набагато складніша, ніж лише обмеження позовів до ЗМІ. Треба внести зміни у весь масив законів, що стосуються журналістики. Можливо, при голосуванні 21 вересня внесло плутанину те, що було представлено аж вісім проектів змін. Цей факт відчутно розтяг голоси депутатів. Ліві фракції й окремі депутати свідомо провалюють голосування щодо цих поправок, але водночас усім зрозуміло, що настав час удосконалити стосунки влади, суспільства, журналістів і окремих громадян.
Концептуально спори звелися до двох основних питань: чи варто взагалі обмежувати позови до ЗМІ? І друге: може, цю проблему розв’язати шляхом удосконалення судової практики, шляхом роз’яснень Верховного суду. На мій погляд, в такий спосіб розв’язати проблему не вдасться. Вже вималювалася проблема в повному обсязі. Зрозуміло, що слід її розв’язувати не внесенням окремих поправок, а розробляти єдиний пакет змін до багатьох законів, пов’язаних з інформацією та конституційними гарантіями громадян.
Наталя ПЕТРОВА, юрист, що займається проблемами ЗМІ:
— Моя думка: добре, що ці поправки не було ухвалено. У запропонованих законопроектах не було логіки, деякі їхні положення суперечили Конституції України. Якщо комусь надаються привілеї, хай навіть у вигляді обмеження позовів до ЗМІ, то таким чином права інших громадян обмежуються. Переконана, що в законодавстві України вистачає правових норм, здатних захистити журналістів, якщо вони діють професіонально.
А щодо позовів до ЗМІ, то реальним і законним засобом обмеження непомірних апетитів деяких позивачів було б віднесення таких справ до категорії суперечок майнового характеру. Справи такого роду обкладаються держмитом, що становить певний відсоток від заявленої суми. Людина серйозно подумає, перш ніж вимагати позов на мільйон гривень, знаючи, що їй доведеться сплатити 50 тисяч держмита.
ДО РЕЧІ
Волинська обласна газета «Народна справа» опублікувала кореспонденцію, в якій є розповідь юної лучанки, котра потрапила у відділок місцевої міліції. За словами дівчини, один з міліцейських чинів прямо на очах у своїх підлеглих перебив їй щелепу. Дісталося вдосталь синців і її другові-студенту... Що й казати, протилежній стороні версія не сподобалася. Як наслідок — звернення до суду. В позовній заяві, підписаній начальником УМВС у Волинській області генералом В’ячеславом Ходирєвим, стверджується протилежне: жодних знущань у відділку над молодими людьми не було, все надруковане в газеті — неправда. А відтак, міліцейський начальник просить суд стягнути з газети та автора статті 300 тис. грн. — за моральні збитки.
Тим часом, Луцький міський суд уже має в провадженні подібну справу. За позовом керівництва Луцького підшипникового заводу до газети «Вільна думка» та її автора Володимира Ліщука, котрий опублікував свою точку зору на те, як Луцький державний підшипниковий завод було продано шведському підшипниковому концерну SKF. Директор підприємства Меркулов та його заступники Цибульський і Сивенко вимагають стягнути з газети та автора статті 600 тис. грн. шкоди, завданої публікацією підприємству, і ще 24 тис. грн. — їм особисто. Теж за моральні збитки.
При розгляді подібних справ усе вирішує суддя. Цивільний кодекс України підказує йому нижню межу відшкодувань за завдану моральну шкоду — 450 грн. Верхня межа —на його розсуд, на його здоровий глузд. Суддя луцького міського суду Михайло СМОКОВИЧ, котрий веде одну із згаданих справ, говорить: «Суми справді нерозумні. Це ж скільки газет потрібно продати з молотка, щоб виручити такі гроші! Журналісти, вимагаючи встановлення верхньої межі відшкодувань за моральні збитки, завдані публікаціями, правильно роблять. Якби така межа існувала в законодавстві, нам було б легше приймати рішення».
А народний депутат від Луцька Олександр СВИРИДА зауважив: «Судовий зашморг непомірних і дуже часто безпідставних позовів до творчих колективів і окремих журналістів нічим не ліпший від фізичних репресій та терору», повідомляє Олег ПОТУРАЙ , «День».
А нещодавні збори кримських журналістів у Сімферополі були дуже багатолюдними — прийшли й члени НСЖУ, й члени Асоціації вільних журналістів Криму, й студенти кримських вузів, що спеціалізуються на журналістиці. До порядку денного працівники ЗМІ винесли питання «Про загрозу свободі слова в Україні та журналістську солідарність». Обговоривши ситуацію зі зникненням Георгія Гонгадзе, який неодноразово бував у Криму і з яким співпрацювало багато наших колег, збори прийняли Звернення до Президента України Леоніда Кучми. В ньому журналісти наголосили, що, на їхню думку, «те, що сталося з Гонгадзе, — акція залякування, що спрямована проти всієї української журналістики, проти всього суспільства й підриває авторитет влади та Президента».
На зборах журналісти називали численні випадки обмеження свободи кримських засобів масової інформації — закриття телекомпанії «Черноморская» в передвиборний період через «технічні» причини, припинення випуску газети «Черноморская заря» в селищі Чорноморське, засудження журналіста Руслана Горевого «за наклеп», підозрілі випадки загибелі кримських журналістів. Журналісти вимагають об’єктивного розслідування правоохоронними органами справ про смерть телеоператора ГТРК «Крим» Віктора Романенка, оскільки мають місце обгрунтовані припущення про його вбивство, щодо обвинувачення Анатолія Хроля, чоловіка редактора «Черноморской зари», що закрилася, Ірини Хроль, про смерть журналіста газети «Крымская правда» Владислава Рябчикова, котрого збили автомобiлем особи, яких було знайдено, але не було покарано.
Звертаючись до Президента, кримські журналісти просили його довести, що «Україна — мирна, гуманна, цивілізована держава, а не країна, що веде війну з власними громадянами, які відстоюють свободу слова», повідомляє кореспондент Микита КАСЬЯНЕНКО .
