Стратегія тиску

Нещодавно відбулися спільні військові навчання Росії, Білорусі та інших країн «Захід-2021», які стали наймасштабнішими за весь пострадянський період. Безумовно, незважаючи на те, що до них долучені багато країн Азії, участь останніх була скоріше формальною, першу скрипку все одно грали Росія та Білорусь. Для останньої ці навчання є черговим етапом поглинання Кремлем із без того несамостійного оборонного потенціалу. Білоруське політичне керівництво на чолі з Олександром Лукашенком, як відомо, знаходиться в дуже неоднозначній ситуації з купою проблем, як у зовнішніх відносинах, так і в питаннях своєї легітимності всередині країни. Звідти одна з головних інтриг: чи залишаться російські військові «гості» після навчань в Білорусі?

Нарощування присутності росіян в РБ є показовим для НАТО, членами якого є сусіди Білорусі. Це так би мовити ще одне нагадування про кордони впливу Брюсселя і Москви — двох полярних воєнно-політичних світових центрів. Але ці ж навчання є черговим сигналом і для України — про небезпеку, зокрема з півночі. Чи використає Росія свого васала Лукашенка для тиску на Україну і чи перетворить Білорусь на плацдарм для наступу на нас? Воєнне нависання з півночі є фактором для розпорошування українських сил, адже Росія давно має свої інтереси саме на південному сході нашої держави. Така «розтяжка» між південним сходом і північчю є способом тримати Київ у ще більшій напрузі, а отже послаблювати ефективний воєнний спротив у випадку розвитку російської інвазії.

З іншого боку, будь-які військові навчання є приводом пильно простежити за тенденціями в оборонній сфері Росії, варіаціями її можливих оборонних або наступальних стратегій з акцентами на тих чи інших видах озброєнь і родів військ та зрештою виявити можливі недоліки, слабкі місця агресора. Зрозуміло, що досягти паритету сил в протистоянні з Росією Україні неможливо. І, скоріше всього, прагнути цього не варто, враховуючи сучасні способи ведення війни, на які необхідно робити ставку в рамках асиметричного підходу. Але не треба забувати і про регулярне проведення власних навчань тактичного та стратегічного характеру, в тому числі спільно з нашими партнерами. Нагадаємо, що самі навчання — це не лише ревізія власних спроможностей та відпрацювання способів ведення війни, а й демонстрація готовності до постійного спротиву, що вкрай актуально в наших реаліях.

Цього тижня Центр оборонних стратегій провів онлайн захід, на якому обговорювалися навчання «Захід-2021». Серед тем: які сценарії відпрацьовують під час навчань Росія та Білорусь? Які можуть бути наслідки для України та інших країн? Які потрібно зробити висновки?

МАСШТАБ

Андрій ЗАГОРОДНЮК, голова правління Центру оборонних стратегій:

— Навчання «Захід-2021» були заплановані й є регулярними, тобто відбуваються кожні чотири роки. До них тривала підготовка вже з січня цього року. Звичайно, багато підготовчих дій було і в минулому році. Що цікавого і незвичайного відбулося цього разу? І наскільки це було очікувано?

Володимир ГАВРИЛОВ, генерал-майор запасу, екс-аташе з питань оборони України в США, Великобританії та Румунії:

— Ці навчання дійсно є плановими і фактично є одними з навчань, які проводяться «по колу» з 2012 року. Тому фахівці, які відстежують такого роду навчання, не очікували чогось надзвичайного. Були певні нюанси щодо проведення регіональних навчань. Безумовно, цікавий контекст Білорусі з її внутрішньою ситуацією. Але з точки зору масштабів, з точки зору якихось провокативних речей по відношенню до сусідів серед (підкреслюю) експертів не було. Такого роду навчання тягнуть за собою політичні дискусії, і кожен робить свої прогнози. На фоні цих навчань можуть бути якісь провокативні речі, в тому числі ескалація на сході України. Проте, на мою думку, вони пройшли в плановому режимі, й немає якоїсь специфічної речі, яка б перевищувала очікування експертів.

Андрій РИЖЕНКО, експерт Центру оборонних стратегій:

— Особисто мене стосовно цих навчань вразила цифра — 200 тисяч задіяних військових. Цю цифру багато військовопосадовців РФ дають відкрито. Необхідно зазначити, що існує регламентація максимальної кількості військовослужбовців Віденським документом ОБСЄ, яку можна залучати до військових навчань. Такі навчання дозволяються до проведення, і про них треба заздалегідь інформувати інші країни ОБСЄ. Крім того, вони мають проводитись один раз на три роки. Згадана ж цифра вже кілька років значно перевищує допустиму. І якщо минулого року росіяни пригадували цей Віденський документ, то тепер вони просто кажуть: 200 тисяч військових, дев’ять полігонів на території Росії, п’ять полігонів на території Білорусі. Росія дистанціюється від тих зобов’язань, яких має дотримуватися в межах зобов’язань в ОБСЄ. Знаємо, що вона також відмовилася продовжувати мандат ОБСЄ в «Гуково» і «Донецьку». Тобто це така явна тенденція.

Друге, це серйозна мобілізація резервістів. У 2018 році Росія сформувала корпус резерву. Це військовослужбовці запасу, які проходять службу, отримують грошове утримання. І ось зараз збори цих резервістів були проведені досить повномасштабно. Вперше така ситуація виникла в 2019 році, коли відмічалася масова мобілізація резервістів. Тобто Росія готується до того, щоб підсилити свої спроможності для ведення бойових дій. Важливо зазначити, що цього разу Україна була відпрацьована з території Білорусі як новий напрямок.

Навчання «Захід-2021» було підкреслено багатонаціональне. Зараз ми знаємо, що в заході брали участь сім країн. Воно називається не командно-штабне, а стратегічне навчання Росії та Білорусі. Але там також були такі країни, як Вірменія, Індія, Казахстан, Киргизстан і Монголія. Причому такі країни, як Індія, Казахстан і Білорусь, надавали свої сили. Зокрема, Білорусь надала сухопутний підрозділ, танки, десантників. Те ж саме стосується Індії та Казахстану. В самому навчанні були дві основні показові фази. Перша відбувалася на білоруському полігоні в Барановичах. Цей захід очолював сам президент Олександр Лукашенко. Максимально висока посадова особа, яка прибула з Росії, — це був заступник міністра оборони РФ. Президент Путін туди не прибув. Якщо подивитися на сценарій навчань, то вони є наступальними. Адже застосовувалися повітряно-десантні сили, ударні сили, авіація. Тобто оборона так не робиться. Так здійснюється наступ. Стосовно Барановичів, то там відпрацьовувалася типова радянська тактика на радянському озброєнні. Нового я там нічого не побачив. Але що стосується Муліне в Новгородській області, куди прибув президент Путін, то там було трошки по-іншому. Якраз там були сконцентровані новинки російського ВПК, а саме роботи, які керуються дистанційно. Всі ці новинки були протестовані й продемонстровані безпосередньо президенту Путіну. Спостерігачі вказують на демонстративність епізоду в Муліне, там була новітня техніка, і тактика виключно наступальна, в тому числі з веденням бойових дій у містах.

Микола БЄЛЄСКОВ, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень:

— Наголошу на тому, що самі навчання — це вже фінальний етап, до якого готуються протягом року. Цікаво, що не проводилася раптова перевірка військ західного військового округу. Якщо перед навчаннями «Кавказ-2019», «Центр-2019» та інших проводилася раптова перевірка, то цього разу такого не було. Були навчання по оперативному забезпеченню, пересування техніки до Білорусі, але без раптової перевірки.

Андрій ЗАГОРОДНЮК:

— Такі навчання поєднують різні цілі. Тут є як медійний ефект, так і безпосередньо підготовчий ефект. Казахів на «Захід-2021» було, наскільки мені відомо, 50 осіб. Індійців теж небагато. І ніхто з них не приїхав із технікою. Таким чином, з технікою на цих навчаннях були тільки росіяни і білоруси. Отже, можна говорити, що «Захід-2021» — це російсько-білоруські навчання. Причому більша частина їх була під командуванням виключно Росії. І лише окрема частина була під спільним командуванням Росії й Білорусі. Це такі два різних треки. Наскільки ми очікували, ці навчання будуть розбиті на окремі заходи для того, щоб не порушувати згаданий Віденський документ.

Володимир ГАВРИЛОВ:

— У Білорусі така суспільно-політична ситуація, що білоруси по-різному можуть поставитися до збільшення російських військових на своїй території. Але на навчаннях «Захід-2021» насправді не було 200 тисяч військовослужбовців, і не могло бути. Йдеться про пропагандистську складову таких навчань. Оцінки щодо боєготовності сухопутних військ Росії залишаються актуальними і сьогодні. З величезної кількості формальних цифр насправді тільки до 150 тисяч військових готові до якихось дій. Зауважу, що йдеться про всю територію Росії, аж до Курил. Ця цифра не збільшилася і не може збільшитися в силу різних причин, починаючи з бюджетних і закінчуючи демографічними. Тобто цифра 200 тисяч дійсно є натягнутою і включає все те, що є в паперах тих підрозділів, які формально залучалися до навчань.

БІЛОРУСЬ

Андрій ЗАГОРОДНЮК:

— У Білорусі нелегітимний режим, який не визнаний західними країнами і який постійно розкручує ідею загрози з НАТО, що завтра на них нападе Литва і Польща, наче їм немає що робити, як тільки нападати на Білорусь. При цьому ми розуміємо ступінь постійної інтеграції збройних сил Білорусі в Росії. Зараз взагалі єдина підтримка, яку має Лукашенко, — це російська. Як ці обставини вплинули на навчання і до чого все це йде?

Володимир ГАВРИЛОВ:

— Говорити про посилення інтеграції ЗС Білорусі в Росію досить важко, тому що військові РФ і Білорусі завжди були досить близько інтегровані. Це пов’язано з єдиною системою підготовки. Більшість керівного складу як збройних сил Білорусі, так і білоруського КДБ готувалися і готуються в Москві по єдиній навчальній методології з єдиним ідеологічним підґрунтям. Але є фактори, які обмежують Білорусь у більш глибокій інтеграції. Перше — це система призову. У них не контрактна армія. Відповідно армія набирається з населення. А воно в тому стані, що мотивації до дій за межами Білорусі немає. Все, що торкається взаємодії армії Білорусі й російської армії, впирається не в вищий склад, а в особовий склад регулярних підрозділів білоруської армії. Що стосується подальшої спільної інтеграції з точки зору спільних операцій, спільної підготовки, то тут немає сумнівів, що вона триватиме. Тому що це ОДКБ, де є свої програми, плани, система управління. Чи додали навчання «Захід-2021» чогось нового до існуючої системи, важко говорити. Мені здається, вони відпрацьовують те, що вже є. Але, повторюю, елемент внутрішньої нестабільності в самій Білорусі буде впливати і на боєздатність збройних сил, і на динаміку взаємодії з російськими збройними силами.

Існує думка про те, що Росія хоче постійної присутності на території Білорусі, а навчання — це добрий привід для того, щоб залишити там щось. Росія дійсно зацікавлена мати певний ресурс на тій території. Але є позиція режиму Лукашенка, і вони намагаються мати додатковий ресурс з боку Росії у вигляді правоохоронних органів. Це можуть бути елементи Національної гвардії, спеціальні підрозділи ФСБ, які будуть перевдягнені й не носитимуть уніформу. Тобто режим Лукашенка зацікавлений саме в такому варіанті підтримки з боку Росії. Військова присутність Росії там до цього багато не додасть, адже вони обмежені своїми можливостями по базам і полігонам.

Андрій РИЖЕНКО:

— Під час цього навчання було продемонстровано два показових VIP-шоу. Перше в Барановичах, друге в Муліне. І на шоу в Білорусі не прибув Путін, а на шоу в Росії не прибув Лукашенко. Мені здається, що це демонструє, що між ними не все гаразд. Можливо, Лукашенко не виправдовує тих очікувань, які мав Путін стосовно створення унітарної Союзної держави. А може, сам Лукашенко розраховував на якусь більшу підтримку з боку Путіна в плані своєї легітимізації з країнами Західної Європи. Зауважу, що навчання — це ще й політичний захід, і тут я побачив певну дистанцію.

Микола БЄЛЄСКОВ:

— Перше, що кидається в очі, це те місце навчань на території Білорусі. Якщо взяти матеріали чотирирічної давнини, то полігони, які обирались тоді, знаходились або в центральній, або східній частині Білорусі. Зараз це західна частина. Це і авіаційні, і наземні полігони. Тема згаданої інтеграції обговорюється давно, але, на мою думку, якщо Росія не буде бачити для себе певних загроз, вона не створюватиме наземного постійного угрупування на території Білорусі. За моєю оцінкою, на сьогоднішній момент між НАТО і Росією є певний неформальний консенсус. Вони утримуються від розгортання угрупувань біля кордонів один одного. Вони розуміють, що якщо хтось із них почне рухати свої угрупування, то розпочнеться класична дилема безпеки, і від цього почнуть програвати всі. Звичайно, ця ситуація відрізняється від того, що має Україна з Росією, яка навпаки, біля нас нарощує свої угрупування.

УКРАЇНА

Андрій ЗАГОРОДНЮК:

— Лукашенко заявив про загрозу з півдня, тобто від України. Це можна пояснити нашими євроінтеграційними планами або що тепер вони можуть нарощувати сили на кордоні з нами, пояснюючи це якимись потенційними загрозами.

Володимир ГАВРИЛОВ:

— Якщо виходити зі стратегії Росії щодо України, яка зосереджена більше на внутрішню дестабілізацію при певній провокаційній зовнішній діяльності, то вони мають бути зацікавлені тримати напругу на кордоні України з Білоруссю. Адже, повторюю, Росія нас намагається тримати постійно в збудженому стані щодо можливого нападу, при цьому інвестує у наші внутрішні проблеми. Це відволікало б наш ресурс, створювало б додаткові головні болі. Наскільки Білорусь готова до того, щоб Росія використовувала їхню територію для просування згаданого російського підходу до України, сказати важко. Лукашенко зараз реагує на ситуацію спазматично. Він більше зацікавлений у стабілізації ситуації в своїй країні.

Андрій РИЖЕНКО:

— Путін намагається зламати Лукашенка як командувача воєнними силами Білорусі й забрати в нього важелі командування. Заява про розташування С-400 на кордонах з Україною, на мою думку, є питанням політичним. У Білорусі є системи С-300, «Бук», яких, враховуючи потенційні загрози з території України, було б достатньо. З того, що Росія дає кредит в мільярд доларів, то тут звичайно є тиск з боку Москви щодо реалізації стратегії тиску на Україну. Тому установка системи С-400 — це більше психологічний тиск, ніж військовий.

Микола БЄЛЄСКОВ:

— Коли росіяни розгортали свої системи С-400, вони залучали ще й радари «Подльот». Це говорить про те, що росіяни планують боротись якщо не з крилатими ракетами, то точно з безпілотниками. Вони це вважають за загрозу, і у них є така необхідність. Щодо систем ППО чи ланки літаків 130СМ, то тут є певні питання. Те, що у випадку повномасштабного нападу на Україну, частина нашого повітряного простору буде перекрита цими системами, нічого хорошого для нас не несе. Але перш за все нам треба моніторити наземні угрупування. Взагалі треба аналізувати ситуацію на стратегічному рівні в тому плані, чи потрібна Росії повномасштабна агресія проти України, що вона їй дасть і чи можна цим розв’язати якісь завдання. Уявити, які завдання Росія могла б вирішити повномасштабним вторгненням, важко. Для Росії потрібен тиск. І навчання «Захід-2021» — це лише частина такої загальної стратегії.

ЯК РЕАГУВАТИ?

Володимир ГАВРИЛОВ:

— Ми не повинні заганяти себе в паніку. Треба уважно стежити за тим, що відбувається під час таких навчань і аналізувати відповідні спроможності сторін. Ці навчання якраз дають можливість дізнатися про якусь частину закритої військової складової. В Росії немає такого відкритого та регулярного обговорення деталей, що саме відбувається у них в підрозділах, як це робиться в нас у ЗМІ. Таким чином, згадані навчання дають нам певний зріз того, що там відбувається.

Андрій РИЖЕНКО:

— Росія досить швидко адаптує передові тактики, які зараз забезпечують успіх в останніх бойових діях. Це і мобільність, і перевага в інформаційному просторі, і радіоелектронна боротьба, і засоби ураження. На навчаннях «Захід-2021» вони продемонстрували, принаймні, що можуть це робити. На жаль, ми йдемо зараз позаду них. Тому нам треба ці моменти швидше втілювати. Так робили, до речі, в азербайджанській армії. Вони створювали мобільні, високо маневрені вогневі групи, які могли б швидко рухатись і отримувати інформацію по супротивнику та наносити ураження.

Микола БЄЛЄСКОВ:

— Психологічний тиск Росії — це частина її ширшої стратегії. Те, що у них є потенціал, ще не означає, що вони його використають. Нам у свою чергу потрібне раціональне розуміння військового інструментарію в російській широкій стратегії щодо України.