Сватання «під газом»

Вчорашній день президенти України і Росії присвятили не лише пам’яті і наслідкам Чорнобильської трагедії. Після завершення заходів у Чорнобилі Віктор Янукович і Дмитро Медведєв провели робочу зустріч у Києві, на якій розглянули також питання торговельно-економічної співпраці, а серед них — взаємодію з урахуванням створення Митного союзу і формування договірно-правової бази Єдиного економічного простору Росії, Білорусі і Казахстану. За цією зустріччю доволі уважно стежили у Європі, оскільки напевно хочуть знати, наскільки щирою є Україна у своїх заявах про прагнення до Євросоюзу.

Звідси висновок, що Україна ще ніколи не мала такого реального шансу налагодити взаємовигідні відносини і на Заході, і на Сході. Схоже, сьогодні це головна «фішка» Президента Віктора Януковича. «Ми будуватимемо такі відносини, які задовольнили б і Європу, і Росію», — сказав він наприкінці минулого тижня і навіть запевнив, що наша країна стане «надійним мостом» між Європою та Росією. При цьому Президент запевнив, що «Україна йтиме тією дорогою, назва якої — захист національних інтересів», і відзначив, що європейська інтеграція для України — це можливість змінити обличчя країни. «Це спосіб, — сказав Янукович, — за рахунок якого ми реформуватимемо наше життя».

Віктор Федорович став говорити красиво, проте дещо туманно. Хто зрозумів, що насправді означає винайдена ним формула співпраці з Митним союзом Росії, Білорусі й Казахстану («3+1»)? Роль тлумача взяв на себе міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Виступаючи у Верховній Раді під час години запитань до уряду, він стверджував, що Україна має намір взаємодіяти з Митним союзом поза рамками формального членства в ньому і саме так слід розшифровувати формулу Януковича. Міністр підкреслив, що для України «вкрай важливо, щоб умови торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном не погіршились у зв’язку з формуванням Митного союзу, оскільки існує загроза, що діючі захисні заходи, застосовувані в торгівлі з однією країною, після ухвалення відповідного рішення комісією Митного союзу поширюватимуться на єдину територію Митного союзу».

При цьому Грищенко запевнив, що Україна готова попрацювати над угодою про зону вільної торгівлі між Україною і Митним союзом, яка повинна була б передбачати «обопільне скасування або поступове зменшення митних тарифів». «В ідеалі така угода повинна стати повною і всеохоплюючою», — відзначив він, а також повідомив, що у Митного союзу є наміри укласти угоду про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. «Цей намір свідчить про те, що наші зусилля на обох напрямах не є суперечливими», — запевнив міністр і тут же вкотре проголосив, що європейська інтеграція залишається головним пріоритетом для України, а про вступ до Митного союзу, сказав міністр, «ми не ведемо переговори».

Напередодні свою відданість європейській ідеї демонстрував і перший віце-прем’єр — міністр економічного розвитку і торгівлі України Андрій Клюєв. Він розповів, що Україна не просто пасивно чекає, коли її приймуть до Євросоюзу. Він повідомив, що наш уряд найближчим часом затвердить план першочергових заходів щодо інтеграції в ЄС на 2011 рік, а також підкреслив, що в Україні є чітка політична воля — завершити переговори про укладення Договору про асоціацію з ЄС до кінця 2011 року

Та одночасний помітний рух відбувається й на східному напрямі, про що перш за все свідчить чорнобильський візит Медведєва, абсолютно недвозначно підкріплений заявою глави російського «Газпрому» Олексія Міллера. За словами останнього, до кінця цього року ціна на російський газ за довгостроковими контрактами у Європі перевищить 500 дол. Для України ця новина на тлі сьогоднішніх переговорів звучить як загроза: мовляв, вступайте до Митного союзу, інакше замість «справедливої» формули розрахунку ціни на газ отримаєте нову, явно непідйомну для вас ціну. Можна не сумніватися, що про 500 дол. не забув згадати у Києві й Медведєв.

Куди ж урешті-решт прийде Україна? Відповідь на це запитання шукали на круглому столі «Економічна інтеграція України на Заході і Сході: пошук взаємосумісних моделей». Східний напрям тут доволі напористо відстоював відповідальний секретар комісії Митного союзу, академік Російської академії наук Сергій Глазьєв. Свій виступ він присвятив, здавалося б, аполітичним речам: як працює Митний союз і «як нам бачиться можливість участі України на цьому новому етапі нашої економічної інтеграції». При цьому митний функціонер назвав «гнітючою» непоінформованість українських урядовців про те, як влаштований Митний союз, і звинуватив їх «у вільній чи невільній дезинформації громадської думки» країни.

Зайнявся лікнепом і перерахувавши численні функції Митного союзу, він заявив, що вони жодним чином не зачіпають державного устрою і правових засад держав-членів. Але тут же почав розповідати про роль і функції комісії Митного союзу, що є наднаціональним органом, рішення якого (в межах його повноважень) обов’язкові на території всіх держав-членів. У спірних випадках у комісії, за словами Глазьєва, передбачена процедура зваженого або кваліфікованого голосування (2/3 голосів, причому у Росії 57%, у Казахстану і Білорусі — по 21,5%). Проте за 1,5 року роботи така процедура, за словами академіка, ще жодного разу не застосовувалася. Усі рішення приймаються консенсусом. Дивна якась процедура, якої ніхто не дотримується...

А якщо власник 57% вимагатиме? «Для конфліктних ситуацій, — сказав Глазьєв, — існує Міждержрада, де кожна країна має право вето, і всі рішення приймаються главами урядів тільки одностайно».

А ще секретар Митного союзу повідав про його митний «общак», у якому в Росії уже не 57%, а всі 88%, що відповідає її вазі в загальному імпорті (її було розраховано за середньозваженими ставками митних зборів за 2007 — 2008 роки). І при цьому, за словами Глазьєва, сьогодні Росія отримує мит більше, ніж залишає собі і є донором, щороку перерозподіляючи на користь Казахстану 50 мільйонів доларів...

Намалювавши цей справедливий устрій, академік перейшов до перспектив участі України в Митному союзі, пославшись на розрахунки, виконані в Інституті економіки і прогнозування НАНУ та Інституті народногосподарського прогнозування РАН. Вони показали, що завдяки усуненню митних та інших бар’єрів можна очікувати від 5 мільярдів дол.  до 9 мільярдів дол. на рік приросту експорту української продукції на ринок Митного союзу. Покращуються, за словами Глазьєва, й умови імпорту російської продукції в Україну. Але, згідно з правилами союзу, скасовуються всі експортні мита. Це дає для України, як стверджує академік, одномоментний ефект приблизно в 3,5 мільярда дол.

Перерахувавши всі можливі митні «пряники» для України, Глазьєв почав забивати ними клин між нами і Європою. Він вважає, що «головне завдання Брюсселя в переговорах про ЗВТ з Україною — це не спільний ринок товарів, якого Україна хоче, а, швидше, бар’єр, щоб Україна не змогла увійти до Митного союзу». Відповідальний секретар також не стримався, щоб не налякати Україну за неправильний вибір союзників. «За нашими оцінками, посилення адміністративних бар’єрів, які можуть виникнути на російсько-українському й українсько-білоруському кордонах, — галасував він, — може призвести до падіння експорту українських товарів приблизно на 2 мільярда дол., що погіршить і без того поганий стан українського торговельного балансу».

Спокійну, але аргументовану відповідь силовому митному сватанню дав заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Валерій П’ятницький. За його словами, в Україні комплексно проаналізовані всі плюси й мінуси руху до інтеграційної економічної моделі з Євросоюзом та із Митним союзом. Він побажав нашому уряду не припускатись більше таких помилок, які були допущені при підписанні договору «Флот в обмін на газ». «Поки Росія не вступить до СОТ, — сказав заступник міністра, звертаючись до Глазьєва, — розмова (про МС. — Авт.) з вами, на жаль, не складається». П’ятницький також спростував заяву візаві про бар’єр, який ставить Євросоюз для вступу України до Митного союзу. «Навпаки, — говорить він, — можливо, у когось виникло запитання, як загальмувати цю частину інтеграції?». Він також дав відповідь на запитання, яке часто звучить: «А чи можна бути і там, і там? Одночасно в двох інтеграційних об’єднаннях?..» За словами П’ятницького, наші дослідження (Центру ім. Разумкова за участі політиків Білорусі та Казахстану) показали, що ми повинні зробити вибір — не можна всидіти на двох стільцях. «І цей вибір зроблено, — говорить він, — Президент чітко декларує свою позицію — це європейська інтеграція, 56% населення також підтримує євроінтеграцію, всі політичні сили в парламенті за це». «Вибір зроблено, поїзд пішов, — резюмує П’ятницький. — Тепер поговорімо про зону вільної торгівлі, про виключення і вилучення. Про ціни на енергоносії. Я не бачу прямої залежності між цінами на газ і Митним союзом». Заступник міністра ще раз повертається до договору про флот і газ. «Яка знижка? — запитує він. — Якщо сьогодні Мінфін зараховує її як державний борг України...»