«Свобода» вирішила покерувати Кабміном. У тіні

«Свобода» оприлюднила список тіньових міністрів та провела перше засідання «тіньового уряду». Жодних несподіванок не сталося. До складу опозиційного Кабміну увійшли здебільшого представники «Свободи» у Верховній Раді та працівники партійного апарату.

Варто зазначити, що більшість людей, представлений у списку, є «темними конячками». Знайти інформацію про їхню попередню діяльність досить складно. Одним із найбільш відомих, хоч і локально, діячів є голова новоутвореного уряду Олександр Сич. Тривалий час він працював у органах місцевого самоврядування Івано-Франківська і зажив собі слави найпомітнішого діяча Прикарпаття. Його політична діяльність розпочалася ще в 1990-х рр. Тоді Олександр Сич входив до складу Конгресу українських націоналістів. 2004 р. чинний «тіньовий прем’єр» був «польовим командиром» помаранчевої революції в Івано-Франківську, хоча не мав жодного відношення до «Нашої України». Тривалий час дотримувався безпартійної позиції й лиш нещодавно долучився до лав «Свободи». Депутатський мандат Сич отримав за результатами голосування по мажоритарному округу Івано-Франківська (№ 83).

Про майбутнє новоствореного опозиційного уряду «День» спілкувався з Олександром СИЧЕМ.

«НАВІЩО ТЯГНИБОКУ ВЧИТИСЯ БУТИ ГОЛОВОЮ УРЯДУ?..»

— Пане Олександре, на останньому з’їзді «Свободи» було оголошено про утворення уряду національної альтернативи. Основною метою є демонстрація того, що члени партії здатні конструктивно працювати у виконавчій владі. Чому саме зараз?

— Варто зазначити, що практика утворення опозиційних урядів не така вже й поширена. Найбільш відома застосуванням такого опозиційного інструменту Великобританія. Від 1937 р. у цій країні існує акт, який декларує існування «тіньового уряду» як елементу політичної системи. Навіть за регламентом розгляду законопроектів, окрім проекту від чинного уряду, в обов’язковому порядку розглядається альтернативний проект від «тіньового». Наскільки мені відомо, сьогодні альтернативні уряди існують також в Іспанії, Італії, Чехії — не так вже й багато.

Коли ми обмірковували питання створення цього уряду, то уникали слова «тіньовий» Натомість обрали назву «Уряд національної альтернативи». Адже кожен такий уряд, як, власне, й опозиція в цілому, зобов’язаний пропонувати альтернативу, а в разі чого — взяти на себе відповідальність за стан справ у країні й стати до керма виконавчої влади. Власні пропозиції ми будемо напрацьовувати через призму захисту національних інтересів.

Сьогодні ми вирішили не чекати наступних виборів, а вже готувати себе до участі в системі вищої виконавчої влади або ж до її переобрання. І це настане тоді, коли ми спільно з нашими політичними партнерами виграємо спочатку чергові президентські, а потім і парламентські вибори.

Що ж до основних завдань утвореного нами уряду національної альтернативи, то їх є три. Перше — базова аналітика існуючого стану в розрізі кожної галузі. На першому його засіданні, яке відбулося одразу після завершення партійного з’їзду, я дав доручення членам уряду розпочати підготовку відповідних тез для документа під умовною назвою «Програмні резолюції». В ньому окреслимо існуючий стан і шляхи виходу з нього. А вже на базі цього документа орієнтовно за рік напрацюємо широку програму — це вже друге завдання. Третє ж — поточний моніторинг чинного уряду через призму національних інтересів. При цьому нас цікавить як внутрішня, так і зовнішня політика. Зважаючи на катастрофічний стан соціального захисту, аналізуватимемо, які кроки робляться для його поліпшення й наскільки вони предметно покращують життя пересічної людини. Також оцінюватимемо урядові кроки через призму того, наскільки вони сприяють корупції й лобізму. І, насамкінець, відслідковуватимемо проблему нерівномірного розподілу коштів між регіонами й галузями.

— Ваш колега з опозиції Віталій Кличко зазначив, що діяльність «тіньового уряду» не може бути ефективною через закритість влади, що унеможливлює повноцінний контроль. Як збираєтеся діяти?

— Ми як до цього часу, так і надалі будемо домагатися вільного доступу народних депутатів до усіх засідань Кабміну. І не будемо зважати на те, що деякі урядовці вже мають алергію на народних обранців від опозиції й, зокрема, нашої партії. Вони аналізують інформацію й оприлюднюють для суспільного загалу невигідні для уряду дані. Свої методи ми будемо постійно напрацьовувати й удосконалювати, адже сформована нами структура буде гнучкою, а не статичною. Якщо сьогоднішній режим встановлює певні обмеження з метою самозбереження, то ми їх вперто будемо долати.

— Якщо відійти від метафоричних висловів, чи розглядали ви можливі інструменти?

— Щодо інструментів нашої дії. Очевидно, будемо проводити регулярні засідання, виносити на розгляд уряду національної альтернативи актуальні для суспільства проблеми й питання, доносити свою точку зору щодо нього, аналізувати урядові законопроекти, братимемо участь у засіданнях Кабміну й акцентуватимемо увагу на їх закритості. За великим рахунком, наші міністри будуть виконувати роль політичних спікерів. Зрозуміло, що для цього потрібно бути фахівцем у своїй галузі. Так, наприклад, міністром культури призначено Богдана Бенюка, який без сумніву є авторитетною людиною у цій сфері. Або ж міністром оборони є віце-адмірал Ігор Тенюх — людина, яка пройшла всі щаблі військової служби, адекватно оцінює ситуацію і його думка для військових людей є і буде авторитетною. Так само міністр закордонних справ — Віктор Гвоздь, який свого часу працював керівником розвідки. А окрім цього у нашому уряді буде сформована серйозна аналітично-експертна служба.

— Світова й українська традиції створення «тіньових» кабмінів демонструє, що найчастіше її очільниками стають опозиційні лідери з найбільшою підтримкою. Чому посаду голови уряду обійняв не Олег Тягнибок?

— Я вже говорив про три чинники партійного розвитку. І хтось же має стояти над ними. Якщо є партійна структура, фракція, альтернативний уряд — очолювати цю піраміду має голова партії. Навіщо Тягнибоку вчитися бути головою уряду? Йому на часі опановувати ремесло президента.

«РОЗЧИСТИТИ АВГІЄВІ КОНЮШНІ УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В БІЛИХ РУКАВИЧКАХ НЕ ВДАСТЬСЯ»

— Останній «тіньовий уряд» було створено 2010 року — на базі «Батьківщини», його очільником і досі вважається Сергій Соболєв. Уряд останнього провів лише кілька засідань і не збирався вже більше року. Чим ви будете відрізнятися?

— Постараємося відрізнятися ефективністю. У нас є більший стимул працювати, ніж у них. Адже партії, які ви навели для прикладу, вже на час створення своїх «тіньових урядів» мали серйозний електоральний запас і тривалий досвід присутності в законодавчій і виконавчій владі. Це їх у великій мірі «заколисувало». Ми ж зацікавлені в нарощуванні впливу на суспільство. Таким чином, сьогодні ми маємо три базові підпори діяльності партії: партійна структура, парламентська фракція та «тіньовий уряд». Якщо вони будуть діяти злагоджено та ефективно, успіх буде безсумнівний.

— Ви зазначили, що маєте на меті нарощування впливу на суспільство. Водночас експерти говорять про втрату рейтингу і саме з цим пов’язують такий крок, як створення уряду національної альтернативи.

— А ви хіба не знаєте, як «малюють» рейтинги? Пам’ятаєте, як під час останніх парламентських виборів різні соціологічні служби дискутували, чи зможе «Свобода» подолати прохідний бар’єр, а потім всі вони вмить замовкли, коли ми набрали майже 11% голосів. Така поведінка є цілком зрозумілою, адже всі вони належать тим чи іншим особам, і оприлюднені рейтинги треба оцінювати крізь призму інтересів їхніх власників. Це так само стосується і засобів масової інформації, які перетворилися на засоби масових технологій. Це вже стало закономірністю, що «Свободі» постійно маніпулятивно занижують рейтинги.

— Ви вже говорили про парламентський успіх, але «Свободу» досить часто критикують за те, що партія так і не змінила іміджу після проходження до ВР: були бійки в сесійній залі, вигуки. Останній приклад — припинення роботи через червоно-чорні прапори. Наскільки ефективними є такі кроки?

— Давайте почнемо аналіз ситуації в нинішньому парламенті з глобального й перейдемо до частковостей. Парламент цього скликання радикально змінився, якщо його порівняти із попередньою каденцією. І це сталося не в останню чергу в результаті застосування вказаних вами методів. Насправді блокування трибуни та міряння фізичними силами було своєрідним притиранням. Фракція Партії регіонів із самого початку хотіла продемонструвати, що має намір діяти звичними методами: правова вакханалія, порушення Конституції, Регламенту. Раніше так було — якщо опозиція виступала проти цього, то її депутатів банально били, й ті змушені були відступати. Ми ж, маючи досвід вуличної політики, продемонстрували, що з нами не можна говорити мовою сили. Даючи жорстку відсіч, «Свобода» вимагала, щоб парламент перевів свою роботу в конституційне русло.

І зараз вже є результати. Масове неособисте голосування та масове «тушкування» зникли, зокрема й через обструкцію, здійснену нашою партією. Розчистити «авгієві конюшні» українського парламентаризму в білих рукавичках не вдасться. Якщо влада застосовує незаконні методи, ми не можемо просто сидіти й по-толстовському читати їй моральні настанови. Ми зобов’язані захищати інтереси людей методами, що є адекватними ситуації.

Крім того, парламент і органи місцевого самоврядування стали зараз останніми форпостами демократії. Виконавча влада намагається домінувати, повністю підпорядкувавши судову гілку влади й намагаючись контролювати законодавчу. Це — класична риса авторитаризму. Як можна застосовувати інші методи до такого режиму? На всі дії існує адекватна відповідь і протидія.

А загалом зверніть увагу — хоч що б зробила «Свобода», опоненти все одно її критикують. Умовно кажучи, комуністи можуть занести до зали якусь свою символіку, «Батьківщина» може прийти з плакатами «Юлі — волю!», а ми не можемо занести банер напередодні святкування 71-ї річниці створення УПА, яка боролася за незалежну Українську державу. Це — парадокс: ті, що боролися за національну державу, — зневажені в ній, а їхні противники в ній же розкошують. Рано чи пізно, але в цих дискусіях історики розставлять свої акценти — правда вилікує українське суспільство.

— Влада часто використовує подібні дії «Свободи» у своїй антифашистській риториці, втягуючи партію в певні технології. Чи розуміють це у вашій партії?

— У нас є свої аналітичні служби й технології. Зрозуміло, що ми не можемо протистояти чинному режимові його засобами й методами — опонентам, які володіють регіональними чи загальноукраїнськими ЗМІ. А, як відомо, інформаційні технології відіграють зараз провідну роль у політичній боротьбі. У такому разі єдино можливий в таких умовах спосіб протидії — безпосередня робота з виборцями. Жодна партія не дійде сьогодні до кожного села та виборця так, як це робимо ми.

«МИ МАЄМО РОЗБІЖНОСТІ НЕ ЛИШЕ З ОПОНЕНТАМИ, А Й ІЗ КОЛЕГАМИ ПО ОПОЗИЦІЇ...»

— Протиставлення опонентам зрозуміле, а яка співпраця з вашими колегами по опозиції? Чи вели ви переговори щодо створення власної альтернативу Кабміну?

— Ми одразу задекларували, що готові до створення коаліційного опозиційного уряду. Але нічого страшного немає в тому, щоб кожна окрема впливова партія створювала власний альтернативний уряд. У кожної з них є своя ідеологія і своя політична програма. Оскільки «Свобода» є однією з небагатьох ідеологічних партій і базує свою діяльність на ідеології українського націоналізму, то, зважаючи на це, ми маємо розбіжності не тільки з опонентами, а й із колегами по опозиції. Нас єднають стратегічні інтереси: зміна ситуації в державі та в цілому зміна чинного режиму. Проте підходи, навіть щодо функціонування економіки, суттєво відрізняються. При цьому я не оперуватиму спеціальними термінами, адже не є економістом...

— Але голова уряду повинен глибоко розумітися на усіх галузях, включно з економікою. Чи не завадить вам брак досвіду?

— Існує стереотип, що керівником уряду повинен бути економіст, господарник, який нібито готовий закотити рукава й виконувати фізичну працю. А чому при цьому дискримінують представників гуманітарних галузей? Насправді ж у керівній діяльності головним є володіння організаторськими здібностями: які кадри ти набереш і чи зможеш з них створити команду. Можна бути чудовим економістом, але ніяким менеджером.

— Політологи прогнозували, що «Свобода» може зробити величезний крок уперед, якщо запросить у свою команду яскравих особистостей із необхідним досвідом. Більшість людей, які отримали портфелі «тіньових міністрів», є членами партапарату або наближені до партії. Чи може такий уряд претендувати на статус загальнонаціонального?

— Структура уряду, кадровий потенціал і методи будуть динамічними й гнучкими. На сьогодні ми обрали саме тих, кого обрали. Але є ще чимало спеціалістів, експертів, які, працюючи в певній галузі, не готові обіймати посади в нашому альтернативному уряді, тому що побоюються розправи, — наприклад, звільнення, переслідування тощо. Вони готові нас консультувати, робити все, що можуть, на місцях, де мають доступ до інформації та певних повноважень.

Народні депутати, що є нинішніми членами створеного альтернативного уряду, повідомлені про те, що обіймають свої посади тимчасово. Натомість ми сьогодні здійснюємо селекціонування кадрів як по вертикалі партійної структури, так і по горизонталі тих громадсько-політичних середовищ, що світоглядно є близькими до нас. Ми контактуємо зі значною кількістю більш-менш впливових націоналістичних об’єднань і пропонуємо їм долучатися до цієї справи. От, наприклад, звернулися навіть до тих структур, які генетично мають еміграційне коріння, — приміром, ОУН (б) та ОУН (м). Якщо в них залишилися професійні й впливові кадри за кордоном, ми готові запросити їх до співпраці. Свого часу такий експеримент робили балтійці: залучали до співпраці спеціалістів із еміграції, які потім ставали міністрами, президентами. Тож ми пробуємо різні варіанти, й головне, що нас стимулює, — ефективність.

— Український політикум часто поділяють на клани — «дніпропетровський», «донецький». Більшість членів уряду національної альтернативи — вихідці із Західної України. Вас можна вважати «галицьким» кланом?

— Ми набираємо людей, які поділяють наші погляди, сповідують наші цінності. У нашій парламентській фракції представлено фактично всю Україну: Галичину, Волинь, Одесу, Харків, Полтаву, Київ тощо. Ми не зважаємо на регіональні, гендерні чи якісь інші особливості. А отже, в наших діях немає жодних ознак клановості. Головне — дібрати адекватні кадри.

Щодо існуючих регіональних кланів, то «дніпропетровський» справді впливав колись на політику всього Совєтського Союзу. Зараз вже відіграється «донецький» клан, який успішно поквитався зі своїми вчорашніми суперниками. Але «галицький» клан не міг сформуватися по визначенню, адже в Радянському Союзі існувала жорстка заборона на залучення до вищих органів державної влади вихідців із Галичини.