Свято вдалося:

Провокація з червоними прапорами до Дня Перемоги явно вдалася.

Громадяни і просто провокатори б’ються за різнокольорові прапори. Решта з цікавістю спостерігає і мимоволі забуває про пенсії, про офшори, дорогі автомобілі, мільйонні вілли в Європі.

Про ветеранів, здається, забули на другий день.

Найправдивіше (і найцинічніше) ідею описав «диригент» Верховної Ради Михайло Чечетов («коли ветерани побачать червоні прапори, для них це буде кращою таблеткою, ніж, може, навіть і ліки»).

Тож подальша перспектива для донеччан і ветеранів вимальовується цілком ясно: їсти не дадуть, на пігулки не вистачить.

Влада свідомо протягом місяця розпалювала ситуацію з прапорами, свідомо дала можливість провести акції у Львові всупереч забороні суду. Соціологи виміряють, як після львівських бійок змінився рейтинг влади. Але вже зараз зрозуміло, що вбивча для влади інформація про результати її урядування відійшла на другий план.

А тим часом Микола Азаров заявив, що «нафтотрейдери» його не слухаються. Як каже народна мудрість, в Україні ціни на бензин ростуть тільки в трьох випадках: коли зростають ціни на нафту, коли ціни на нафту падають і коли ціни на нафту стоять на місці.

Комуністична ідеологія, підтримувана правлячим режимом, виглядає фіговим листком для клептоманії при владі. І цю мімікрію, поєднану з брехнею і особистим збагаченням, вже пора розпізнавати.

Взагалі-то під червоним прапором і німці теж воювали, у них теж червоний прапор був, щоправда, із трохи видозміненим серпом і молотом.

Коли 90% населення є нащадками ветеранів Другої світової війни, і ті ж таки 90% — нащадки жертв, замордованих під червоними прапорами, така технологія виглядає особливо цинічною.

Нещодавно Президент Віктор Янукович заявив, що «не можна так безбожно красти». А тим часом лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов привселюдно(!) заявив, що дозволяв підлеглим розкрадати лише 10% обласного бюджету.

Мовляв, красти таки можна, але не в таких масштабах, бо і самій владі скоро не буде чого красти.

Тим часом влада хоче ліквідувати прожитковий мінімум, щоб приховати реальний рівень бідності в країні.

А прем’єр-міністр Микола Азаров вбачає причину низького рівня життя в Україні у низькій продуктивності праці українців. «Корінь наших проблем, якщо говорити по суті, — в тому, що продуктивність праці в Україні в чотири-п’ять разів нижча, ніж у розвинених країнах Європи. Ми витрачаємо на виробництво одиниці продукції утричі більше енергії, наші заводи і сільгосппідприємства технологічно відсталі, а у багатьох випадках — і фізично зношені», — сказав він.

Але чомусь прем’єр-міністр не відзначив, що найнижча продуктивність праці — в уряді, Верховній Раді і державних установах всіх рівнів, які по десятку раз на рік змінюють одні й ті ж закони. Як нещодавно відзначив віце-прем’єр Сергій Тігіпко, для розробки ініціатив уряду залучена консалтингова компанія «Ernst&Young» (московський офіс). «Консалтингова компанія працює не за державні кошти, ця робота підприємців, які самі оплачують цю роботу», — повідомив він. Отже, уряд визнано нездатним написати елементарні законопроекти.

Як заявив Президент Янукович, «у нас усі говорять, а закони писати нікому». Тож держапарат, на який витрачаються десятки мільярдів, не може народити кілька адекватних папірців. А прем’єр-міністр тим часом говорить про низьку продуктивність праці українців...

«Реформами» в Україні чомусь називають три речі. Перше — спроби отримати позички, зокрема чергові транші від МВФ. При цьому кожний виклянчений кредит подається з таким пафосом, ніби ці гроші зароблено тяжкою працею.

Другий «напрям реформ» зводиться до обмеження соціальних видатків. По суті, це означає перекладення хиб державного управління та результатів корупції на населення.

Третій «напрям реформ» — викачування коштів з населення через монопольно встановлені ціни на житлово-комунальні послуги, харчі, пальне тощо. Замість запровадити ринкову конкуренцію влада «концентрує фінансові потоки».

Між тим, влада формує гори паперів, цілковито безвідносних до реалій. Президент презентував «проект реформ» на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Державну програму соціально-економічного розвитку тощо. Втім, чи може хтось згадати результати програми уряду Віктора Януковича «Відкритість, дієвість, результативність» від 17 квітня 2003 р.?

Де заплановані наслідки програми «Послідовність. Ефективність. Відповідальність» від 16 березня 2004 р.?

Яка доля «Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007—2011 роки» уряду Януковича 2006—2007 років?

Що зі «Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004—2015 роки»?

В Україні не стало більше ані дієвості, ані ефективності, ані результативності, не кажучи вже про відповідальність. А Україна досі йде «шляхом європейської інтеграції», тоді як навіть такі країни, як Болгарія з Румунією вже чотири роки як члени ЄС. Щойно цього року до ЄС запросили Чорногорію, яка в 1990-х рр. пережила участь у трьох війнах. Може, це тому, що нинішня українська влада гірша за війну?

Після чотирьох років Януковича на чолі уряду та серії виборчих кампаній у «регіоналів» не існувало ніякого плану реформ. Немає його й досі.

По суті, реформаторами сьогодні виступають ті, завдяки кому країна нині й перебуває там, де перебуває.

Влада явно сприяла скандальній фірмі, яка через безмитне ввезення нафти в Україну завдала збитків близько мільярда доларів безпосередньо державному бюджету. Без тендерних процедур розподіляються гроші на Євро-2012 та ще понад 20% усіх державних закупівель, відбуваються закупівлі електрики і газу органами державної влади.

Чого варте відстоювання Миколою Азаровим нинішніх схем уникнення оподаткування при використанні кіпрського офшору під сміховинним приводом, що «Україна — передбачуваний партнер», а «Кіпр — член ЄС».?!На цьому тлі заяви про боротьбу з корупцією з боку влади виглядають як відвертий «стьоб» над громадянами і над країною. З таким рівнем здирництва дивно, що в Україні взагалі ще щось виробляють.

Лише антикорупційна боротьба в умовах гігантської тіньової економіки в Україні дала б змогу швидко змінити ситуацію на краще для значних груп населення. Але, мусимо визнати, реальна боротьба нинішньої влади з корупцією менш імовірна, ніж те, що сюди прилетять інопланетяни і переможуть корупцію.

Найкращим подарунком ветеранам, і живим, і загиблим, було б припинення обкрадання їхньої землі, за яку вони віддали життя, їхніх дітей, онуків і правнуків. Справжній патріотизм влади міг би початися з того, щоб припинити жерти цю країну. Бо це саме робив і Гітлер. Але припинити красти — дуже дорого. Значно дешевше розвісити прапори.

Нині владі терміново потрібно «примазатися» до великого, знайти будь-який ѓрунт, щоб легітимізувати свої дії, корисливість яких — не секрет навіть для їхніх виборців. У країни щодня через корупцію крадеться майбутнє. Щоб приховати цей очевидний факт, людям підсовують бійки й шоу про прапори.

Найцинічніше в усьому цьому, що «страждальці» за червоний прапор, включно з комуністами, — всі на «мерседесах», відпочивають в «імперіалістичних» державах і т. д...

А в Україні тим часом ціни спадають вгору, а пенсії та зарплати ростуть вниз. Замість хліба, ліків і путівок ветеранам дали червоний прапор, і про портрет Сталіна не забули як головного «годувальника».

Хоча, локшина мала б бути в тарілці, а не на вухах.