Система ООН з питань контролю за правами людини потребує посилення
12 вересня бразилець Сержіо Вієйра де Мелло, який протягом тривалого часу працював у дипломатичному корпусі ООН, повинен змінити Мері Робінсон на посту голови Комісії ООН з прав людини. Ця заміна буде делікатною справою, тому що уряди, які складають більшість комісії ООН з прав людини (КПЛ), все більш активно намагаються захистити себе і своїх союзників від будь-якої пильної уваги і критики.
Під час останньої щорічної сесії КПЛ, весною минулого року в Женеві, цей орган проголосував за те, щоб не звертати увагу на серйозні порушення прав людини в таких країнах, як Росія (Чечня), Зімбабве, Іран та Екваторіальна Гвінея. Стосовно деяких інших країн-порушників, — таких, як Китай, Алжир, Узбекистан, В’єтнам і Саудівська Аравія, — КПЛ навіть не змогла зібратися з духом, щоб винести розгляд їхніх зловживань на порядок денний. Вона також урізала можливості кількох інших методів індивідуального контролю за країнами, ставлячи тим самим під загрозу один із наймогутніших інструментів забезпечення прав людини — можливість оприлюднити порушення.
Частково це відбувається через ту причину, що країни, які мають відштовхуючу репутацію в сфері прав людини, — Алжир, Бурунді, Китай, Куба, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Кенія, Лівія, Малайзія, Саудівська Аравія, Судан, Сирія і В’єтнам, — заправляють могутнім блоком у КПЛ. Вони становлять майже більшість у цьому органі, що нараховує п’ятдесят три члени. У 2003 році до них приєднається Зімбабве і, якщо країни Африки не скасують колишнє рішення, протягом року в комісії головуватиме Лівія!
Такі країни докладають усіх зусиль, щоб забезпечити собі місце в комісії, а потім активно займаються організацією союзів зі згідливими урядами. Крім того, вони розробили ряд хитромудрих процедурних прийомів, спрямованих на підрив роботи комісії.
Їхній рішучий намір позбавити комісію будь-якого впливу не урівноважується протилежним імпульсом з боку країн Заходу, що традиційно виступають на підтримку прав людини. Певною мірою це зумовлене тим, що — незважаючи на будь-яку риторику — права людини займають досить низьку позицію в ієрархії цінностей цих урядів. Інтереси торгівлі нерідко беруть гору над правами людини, і уряди, особливо в Європі, часто не хочуть ризикувати вигідними контрактами, коли держави, які порушують права людини, мстять за критику на свою адресу. Ці тенденції останнім часом ще більше посилилися за рахунок війни з тероризмом. Західні демократії не хочуть дратувати важливих союзників з антитерористичної боротьби тільки на тій підставі, що ці країни, можливо, порушують права своїх власних громадян. Протягом минулого року, вперше в історії, США не були членом комісії (хоч вони знову отримають у ній місце в 2003 році). Можна було б вважати, що відсутність США сприяла тому сумному становищу, в якому знаходиться КПЛ, оскільки у минулому США часто принципово і відкрито виступали з деяких питань, зокрема стосовно певних країн-порушників.
Але думати так було б помилкою. Америка, що все більше переповнена турботами про майбутнє своїх громадян і тим, що деякі її дії можуть стати предметом міжнародної уваги, протягом останніх кількох років зробила свій внесок у сприяння загальному розкладанню системи контролю за правами людини. Вона непохитно чинила опір кільком важливим і багатообіцяючим новим ініціативам у сфері прав людини, з яких потрібно відзначити заснування Міжнародного карного суду (МКС) та новий механізм запобігання тортурам.
Що стосується протоколу про запобігання тортурам, США намагалися перешкодити створенню універсальної системи відвідування місць позбавлення волі в рамках додаткового протоколу до «Конвенції проти застосування тортур». І з цього погляду Америка опинилася в одній компанії з тими, в чиєму товаристві вона виглядає дивно і кого вона зазвичай засуджує за хронічне порушення прав людини, — з Кубою, Китаєм, Іраном, Лівією, Суданом, Зімбабве. Проте навіть без підтримки США цю ініціативу наприкінці липня прийнято Радою ООН з економічних і соціальних питань переважною більшістю голосів.
Звичайно, не все у сфері захисту прав людини в ООН так безнадійно. Міжнародний карний суд незабаром розпочне свою роботу, і через спроби Америки цьому перешкодити він користуватиметься ще більшою міжнародною підтримкою, ніж очікувалося. Просувається вперед справа і з універсальною системою відвідування місць позбавлення волі. Навіть в КПЛ останнім часом спостерігався якийсь прогрес, наприклад, стосовно визнання «зникнення людей» міжнародним злочином.
У цій комісії передові позиції в пропаганді прав людини і захисті принципів усе більше займають країни, в яких ще свіжа пам’ять про репресивні режими, — держави Латинської Америки і Східної Європи. (Зокрема, Латинська Америка вiдіграла провідну роль у всіх описаних вище ситуаціях). Проте через маніпуляцію з боку могутніх держав і країн, що вороже ставляться до прав людини, стан справ у КПЛ залишає бажати кращого. Вієйра де Мелло — чудовий дипломат, який зробив велику кар’єру в системі ООН, — повинен знайти в собі рішучість і сили для залучення як країн свого регіону, так і інших, до забезпечення гарантій того, що система захисту прав людини ООН служитиме жертвам, а не самим порушникам. Але крім того, він має підштовхнути Захід до більш активних дій щодо запобігання порушенням прав людини і, зокрема, переконати Сполучені Штати знову почати вiдiгравати конструктивну, а не деструктивну роль у цьому питанні.
Джоанна Вешлер, у минулому активіст польської Солідарності, сьогодні представляє в ООН організацію «Human Rights Watch».
