«Таких людей Бог дає людям поштучно...»
У Володимирському соборі в Києві відбулася поминальна служба по всесвітньо відомому правозахисникові, генералу Петрові Григоренку
Група кримських татар — ветеранів кримськотатарського руху, а також українських дисидентів та громадських діячів зібралася вчора у Володимирському соборі на панахиду по Петрові Григоренку (1907 — 1987) — людині, яка пройшла три війни, стала генералом Радянської армії, а потім виступила проти радянського режиму. У вчорашньому номері «Дня», у статті «Генерал, який рятував честь українців», описано нелегке, але самовіддане життя Петра Григоровича. Кримські татари нині доземно вклоняються пам’яті цієї сміливої людини, яка в 1960-х роках виступила на захист прав гнаного зі своєї землі народу. Священики православної церкви назвали Петра Григоренка віруючою й сильною духом людиною, яку Бог покликав заступитися за кримськотатарський народ. Як розповіли «Дню» представники кримських татар, про нього вони розказують у своїх сім’ях, а одна кримськотатарська вчителька навіть написала вірш, присвячений великому українцеві. «Він за наш народ віддав життя», — кажуть кримські татари. Помер Петро Григоренко 21 лютого 1987 року в США, поховали його на українському цвинтарі в Баунд-Бруці.
КОМЕНТАРI
Айдер ЗЕЙТУЛАЄВ, ветеран кримськотатарського руху:
— Я — один з учасників демонстрації 1969 року на захист Петра Григоровича... Це унікальна, дивовижна людина. Таких людей Бог відпускає людству поштучно. Нині другого Петра Григоровича ми не бачимо. Мабуть, для цього потрібен час. Він — учасник трьох воєн, мав дуже великі заслуги. Коли він зрозумів всю політику радянської держави, то повстав проти цього, за що був дуже жорстоко покараний радянською системою... Судити його не могли, тому що не було за що, — він був унікальним: високоосвіченим, високодуховним. Тому влада спробувала зробити його «дурним». На жаль, дуже довгий час він перебував у психлікарні. І коли вже західні країни повстали проти цієї несправедливості, то радянська влада була змушена випустити його. Дуже жорстоко до нього ставилися й після цього: усі лікарні були попереджені не надавати йому медичної допомоги. Кінець кінцем Петро Григорович зміг виїхати до Відня, а звідти — до Америки. Уже там татарська діаспора прийняла його дуже тепло і зрештою поховала, коли помер. Там йому поставили прекрасний пам’ятник.
Василь ОВСІЄНКО, колишній політв’язень, член Української Гельсінської групи, створеної з ініціативи Петра Григоренка й Миколи Руденка:
— Членом Гельсінської групи я став 1978 року, а коли повернувся із першого ув’язнення, то надіслав до Московської Гельсінської групи інформацію про те, що відбувається в радянських таборах. Мені Петро Григоренко відповів листом із Москви — українською мовою, із помилками, але — українською... Він подякував мені за інформацію. Особисто з ним я не зустрічався, але знаю ціну цієї особистості, тому що саме він був ініціатором організованого правозахисного руху. Юрій Орлов, голова Московської Гельсінської групи, казав, що «Петро Григоренко для нас є найважливішою особою». Це справді так, тому що цей чоловік мислив стратегічно, він розумів, що має справу з імперією зла. Він дозрів до критики комунізму й відкидання комунізму, а також допомагав людям позбутися комуністичної химери у своїх головах.
