Технологія обману

Те, що перед виборами- 2002 року вітчизняні та зарубіжні політичні маніпулятори гострять зброю ні у кого не викликає сумнівів. Основне побоювання українських політологів полягає у тому, що передвиборні технології будуть другого і третього гатунку, а отже, серйозного поштовху суспільства до подальшого розвитку не відбудеться. Адже саме цей поштовх і є кінцевою метою виборів, а не утримання влади чи прихід яких-небудь політичних сил, і тим більше не можливість добре заробити всіляким іміджмейкерам.

Проте багато політиків намагаються переконати народ, що вибори — це їх інтимна справа, що стосується тільки вузького кола людей, а іміджмейкери доводять політикам (особливо тим, хто багатший), що руки бруднити виборчим процесом, — «справа не царська». За цим надходять обіцянки й запевнення, що були б гроші, а вони, іміджмейкери, принесуть сильним світу цього покірний народ на тарілочці, та віддадуть депутатські повноваження «під ключ».

В ідеалі під час виборчої гонки створюються і випробовуються не стільки маніпулятивні технології, скільки нові цінності, а отже, створюється нова мораль, нові стереотипи поведінки. Але це в ідеалі. Років через 100 — 200, коли будуть вивчати історію сучасної України, цінність будуть представляти тільки ці трансформації, а не хто кому скільки дав і хто кого надув. Проте зараз питання «Хто?» і «Скільки?» мають вельми практичне значення. Більшість нинішніх працівників політичної кухні цікавить шматок, який вони отримають зараз, а не те, що про них будуть думати через 200 років.

Будь-який обман, а тим більше політичний, починається з обману самого себе. Самі політтехнологи кажуть, що перш ніж «гіпнотизувати» народ, вони «гіпнотизують» політиків. При цьому «купити» політика їм уявляється набагато важливішим, ніж натовп. Всі ті прийоми, які використовуються в боротьбі за голоси, використовуються спочатку в боротьбі за клієнта. Тут йде в хід і шпигунство, і підкуп, і вербування оточення, і підроблене інформування, і усунення конкурентів будь-якими засобами. Сьогодні з упевненістю можна сказати, що переділ української політичної еліти на вибори-2002 між іміджмейкерами відбувся. За багатьма офіційними (і не зовсім) даними, найбільш «хлібні» місця в пропрезидентських фракціях здобули росіяни. Однак апетити «москвичів» на цьому не закінчуються. Є дані, що російські іміджмейкери застовпили і найбільш грошові націонал-демократичні рухи. При цьому американці й визначні вітчизняні політологи грають роль весільних генералів, а всі інші витіснені у менш грошові сфери.

Можна сказати, що поділ вітчизняного передвиборного ринку стався майже блискавично. Цьому сприяли наступні умови. По-перше, пропозиція в десятки разів перевищила попит. Адже Росія, з її виборами у кожній губернії, перебуває в затяжній паузі. Тому звиклі до розкішного життя москвичі атакували Київ. По-друге, непомірні амбіції українських політиків могли задовольнитися тільки непомірними амбіціями московських (читай казанських, урюпінських і тагільських) іміджмейкерів. Вітчизняні політологи ставляться до нашої еліти більш скептично і, оскільки їх після виборів Урюпінськ не чекає, більш схильні говорити правду, а отже, пригноблювати бойовий дух і потрапити у немилість. Еліта завжди стає першою жертвою обману, а закодувати народ — це вже справа техніки.

Як правило, обробка VIP- персони починається з гри на слабостях, і можна не сумніватися, що в цьому випадку дана команда іміджмейкерів даного політика не посилить. Проте про посилення політика ніхто і не говорить. Для політика основною метою є мандат, а для технолога — гроші. Звідси і технології, якими пригощатимуть виборця. Для більшості політиків краще гучні, ніж ефективні технології. А тому Говерла не раз ще буде підкорена. Для політтехнологів кращі ті технології, фінансові витрати на проведення яких важко проконтролювати. А тому, згідно з неофіційними джерелами, цікаві такі прийоми роботи як концерти для молоді. «Ефект від них нульовий, — повідомив мені під великим секретом український політолог, — але поле для фінансових операцій величезне, на одних тільки гонорарах артистам та оренді концертних майданчиків можна добре розбагатіти».

Самообман — основа не тільки для маніпуляції VIP- персоною, але й електоратом. Методи дуже часто співпадають. Головне створити клієнту потрібний образ. Основою для створення такого образу служить наївність уявлень про реальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Цю наївність народу в особі вітчизняної журналістики підтримує наш інформаційний простір, а у сильних світу цього — різного роду лизоблюди.

Які саме слабості є благодатним грунтом для маніпуляції? По-перше, неуважність. Політики зовсім не пробують «на зуб» своє оточення, а електорат не аналізує реальні мотиви політиків. Адже досить уважно прочитати тільки назви партій, рухів і блоків і все одразу стане на свої місця. «Україна без Кучми» — все, що завгодно, тільки без Кучми? «Наша Україна», — «Україна» — це сумно відомий банк? «Фронт національного порятунку. Ю. Тимошенко» — організація з національного порятунку Тимошенко? «Батьківщина», — хто-хто батько? Список можна продовжувати. Адже є ще програми і «перли» лідерів. Ще приклад. «Треба підтримувати Тимошенко», — на початку року категорично заявив мені шахтар на Донбасі. Він був з коксової шахти і я точно знав, що схеми віце-прем’єра не принесуть йому жодної вигоди. «А чим вона тобі так подобається?». «Дуже подобається, красива вона... я б таку дружину мати хотів...», — відповів він. Я нагадав, що чоловік Тимошенко у той час перебував у в’язниці. Шахтар про це і раніше знав, але чомусь не зіставив одне з другим. А коли зіставив, то одружуватися на Юлії Володимирівні розхотів і до діяльності ідеалу поставився більш скептично.

Другим благодатним грунтом для маніпуляторів є те, що мовою психіатрії називається акцентуацією, а в народі «центропупією». Явище полягає у тому, що політик навіть не підозрює, що думка, що прийшла йому в голову може прийти ще кому-небудь. Саме це, а не підступи адміністрації Президента (як вважає, наприклад, Томенко) і є основною причиною виникнення партій-«двійників». Політики експлуатують нескладні ідеї, а розвинути їх не вистачає інтелекту. Тому в нашій політиці бійка під лампочкою спостерігається значно частіше, ніж виходить на сонячне світло.

Щодо електорату, то в Україні ми вже маємо випадки одиничної і масової самовідданої любові до деяких акцентованих політиків. Але одна річ, коли йде обожнювання поп-зірки (особиста справа кожного), а інша — коли обожнювання VIP-персони політично нав’язується всій країні. З медичного погляду інакше ніж поширенням масового психозу це назвати й не можна.

Однак найбільш благодатним грунтом були і залишаються ті темні сили, що приховані в кожній людині. Це заздрість, злість, жадність, боягузтво і т.ін. Кожна, навіть найгірша людина, намагається їх стримувати. Багато-хто з політтехнологів намагається звільнити цю енергію і направити її у потрібне русло. Діапазон інструментів надзвичайно широкий — від спокуси до прямого кодування. І коли хтось підтримує нападки на того чи іншого політика, то чи не варто йому спитати себе: «А які сили мною рухають? А чи не викликані мої дії заздрістю до чужого успіху, страхом перед чужим талантом, злістю за власні невдачі?». Відповідь може бути і не дуже приємною, але тільки чесно відповідаючи на поставлене запитання, можна знайти людське обличчя. Якщо це вдасться, то відновлення обличчя сміливо можна занести до особистих надбань у своєму житті, худоба, як відомо, живе тільки для пастуха.

P.S. Продовжуючи тему, «День» просить читачів пригадати випадки політичного обману, реальні механізми, якими користувалися політичні маніпулятори. Можливо, у читачів є свої рецепти боротьби з маніпуляторами і така інформація заслуговує того, щоб бути опублікованою. Редакція чекає ваших листів.