Топ-5 політичних подій 2013-го

Події останніх п’яти тижнів поточного року явно затьмарили весь рік у цілому, створивши відчуття якоїсь нової реальності, в якій ми житимемо як мінімум до весни 2015 року. Але, судячи з усього, багато рішень — насамперед Московські домовленості Януковича і Путіна — визначили курс України принаймні на середньострокову перспективу. При цьому, безумовно, 2013-й залишиться в історії нашої держави одним із переломних років: подібних змін політичного ландшафту не було з 2004 року.

За кілька останніх місяців і тижнів ми побачили і змогли оцінити ресурси, методи, цілі і мотиви практично всіх основних політичних гравців, які мають стосунок до України, — як внутрішніх, так і зовнішніх. Мало того — виходячи з реальності, що склалася на кінець року, можна прогнозувати розвиток подій на найближчий час: окреслилось політичне позиціонування і соціальне обличчя як провладних, так і антивладних сил.

Але події 2004 року за охопленням займали всю Україну і були більш масштабними за своїми підсумками. Нинішні можна розглядати лише як першу частину такої собі великої п’єси, яку може бути розіграно в 2014—2115 роках, — із потенціалом, що йде у більш віддалене майбутнє. Але вже зараз можна стверджувати: 2013 рік закрив одну повістку в історії країни і відкрив нову, хоча ця нова повістка поки що оформлена в старий «одяг», користується випробуваними у минулому методами і багато в чому сповідується і використовується тими самим гравцями, що й раніше.

Характерною для подій цього року є й така обставина: цей рік став часом викиду дуже великої кількості соціальної енергії, соціальної агресії і водночас роком входження в громадське життя нового покоління — покоління, народженого в 1990-х, першого покоління незалежної України. Саме зараз, 2013-го і в подальші роки, почав чітко вимальовуватися той самий розкол за віковою ознакою (який доповнює розкол за ознакою географічною), про яку так довго говорили соціологи й інші аналітики. На арену вперше вийшли молоді люди, які не мають навіть за фактом запису в паспорті стосунку до Радянського Союзу. 2013-й відкриває їхній час. Відкриває в дуже несприятливих обставинах і, мало того, загрожує одразу ж закрити, перебудувавши, переформатувавши сподівання цього покоління в матриці життя поколінь попередніх.

У зв’язку з вищесказаним підіб’ємо підсумки соціально-політичних явищ 2013 року, що найбільше запам’ятались.

1. КУРС НА ЄВРОПУ І ЙОГО ЗУПИНКА

Угода про асоціацію з ЄС, яка мала бути підписана 29 листопада, була кінцевим етапом програми «Східне партнерство», розпочатої ще 2009 року. За великим рахунком, це був технічний документ, поєднаний із декларацією про майбутні взаємини, хоча й пов’язаний із достатнім обсягом економічних зобов’язань. Першим каменем спотикання на шляху до підписання цієї угоди ще 2011 року стало ув’язнення Юлії Тимошенко. Проте вже до середини 2013 року курс на підписання угоди здавався цілком виразним. Торг із Європою тривав за чималим числом позицій, ЄС висловлював незадоволеність деякими рішеннями української сторони — наприклад, митом на автомобілі, що ввозяться до України, проте процес ні добре ні погано просувався, упираючись здебільшого у ту саму горезвісну «справу Тимошенко». Майже весь рік, аж до початку листопада, минав під дедалі наростаючим градусом єврокурсу. Але приблизно з липня цій події почали надавати й іншого характеру — вона перейшла в ранг суперечки про геополітичний вибір, про цивілізаційне майбутнє, і заразом — про майбутнє економічне.

Курс на Європу загострив суперечності всередині правлячого прошарку України, які існували й раніше, але в той момент стали особливо окресленими у сфері розпочатої Росією економічної війни проти України. Ця війна, що виражалась у закритті російських ринків збуту для продукції українських заводів, у створенні проблем на митному кордоні і в цілій системі погроз, яку Росія обрушила на Україну, поєднувалась і з масованою інформаційною атакою. Незважаючи на незграбний агітпроп російської телепропаганди і попервах доволі тривале ігнорування цієї пропаганди українською владою, суперечності щодо політико-економічного курсу країни зростали, переносячись на суспільство в цілому і політизуючи українських громадян. Свій внесок робила у кризу нашої економіко-політичної ідентичності і Європа, яка жорстко наполягала на звільненні Юлії Тимошенко і не бажала брати на себе фінансову підтримку проблемної української економіки, що перебуває на межі колапсу, прискореного діями Росії.

Торговельна війна виявила критичну залежність української економіки від російських ринків збуту й оголила головну проблему пострадянської економіки на території нашої країни. Економіка такого типу може нормально функціонувати лише у поєднанні із собі подібними, оскільки є залишковою і частково недієздатною моделлю радянської системи «виробничих ланцюжків», закладка яких почалася ще за Сталіна — і почалася саме з метою не допустити будь-коли створення самодостатніх економічних моделей у союзних республіках. Результатом стало форсоване згортання єврокурсу і відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС і створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом.

Загострилось питання про створення можливої суто проросійської політичної сили в Україні. Розгром одеської партії «Батьківщина», що стався у жовтні, позбавлення мандата й арешт її лідера Ігоря Маркова нібито поставили хрест на таких намірах і здавались вершинною точкою недовготривалого європейського дрейфу української влади. Все скінчилося 6 листопада після першої, таємної, зустрічі Віктора Януковича і Володимира Путіна в Сочі. За подальші кілька тижнів курс на асоціацію з ЄС було демонстративно згорнуто, перетворившись до 21 листопада, коли було ухвалено рішення про призупинення підготовчих робіт до підписання угоди, на «символ віри», на точку покладання надій як мінімум половини української нації, зокрема, майже всього молодого покоління України.

2. ЄВРОМАЙДАН

Розпочавшись у день, коли уряд оголосив про призупинення курсу на підписання Угоди з ЄС, Євромайдан триває донині і має всі шанси увійти в новий рік. Третій у новітній історії України, він уже став найтривалішим і поки що найрезультативнішим — якщо брати позитивні для його прихильників зміни.

Утім, Євромайдан — це дійство, яке творить історію на наших очах. Це символ і спосіб пробудження енергії молодого покоління. Це відпрацювання і відкидання на ходу методів, які виявляються безуспішними в боротьбі з владою. Це явище, яке вимагає від сторін максимально відкритих дій, без півтонів. Влада, яка на словах усе ще грає в залишкову демократію, остаточно втратила репутацію справедливого арбітра, який діє прозоро і намагається реально об’єднати ввірену їй країну. Вона змушена Євромайданом показувати своє справжнє обличчя, і що більше вона його показує, то більше загострюються суперечності в середовищі прихильників і противників уже не тільки європейського курсу України, на захист якого виступив перший Євромайдан, брутально розігнаний у ніч на 30 листопада. Суперечності загострюються вже щодо самої влади і перших осіб держави, тим більше, що майбутній 2014 рік — передвиборчий, і чинний Президент, і його потенційні суперники намагаються використати ситуацію, що склалася, на свою користь.

Грандіозний вихід енергії, що відбувся за місяць існування Евромайдану, поки що обмежений мирними рамками протесту і наростанням втоми від відсутності результатів. Проте парадигма Майдану вже задано, вона стала самодостатнім явищем, а озвучена ідея поширювати рух, розпочатий на центральній площі України, в регіони, стає цілком логічним продовженням ідеї і практики Євромайдану. Це розширення Євромайдану на всю Україну готує країну до нового періоду її політичної історії, за підсумками якого європейський курс буде або відкинутий на довгі роки, ставши чимось майже офіційно «забороненим», або все-таки стане якоюсь мірою реальністю.

3. МОСКОВСЬКІ УГОДИ

ФОТО PRESIDENT.GOV.UA

17 грудня у Москві Віктором Януковичем і Володимиром Путіним було підписано дуже важливі в економічній і політичній історії України угоди, які стали основою для курсу країни на той термін, упродовж якого Янукович перебуватиме при владі. Зниження цін на газ майже на третину і 15-мільярдний кредит (хоч і хитро оформлений) на порятунок української економки від колапсу (а про колапс заявив особисто прем’єр-міністр України) стали фактичною оплатою лояльності українського президента до євразійського проекту, плеканого Путіним.

Але, крім забезпечення політичного майбутнього чинного Президента України, в Московських угодах закладено ще кілька «бомб» під майбутнє всієї нашої держави. Фактично вони призупинили диверсифікацію джерел палива для українських підприємств, загальмували, якщо не заморозили, модернізацію цих підприємств, знову посадили вітчизняну промисловість на «газову голку». Вони стали способом постійного тиску Кремля на Україну, поставивши нашу країну в боргову кабалу і зробивши українських олігархів залежними від путінського курсу. Про фронду наших промисловців і проведення ними свого, нехай і також спірного, але все-таки достатньою мірою незалежного від Москви курсу на досягнення економічної самостійності України, поки що можна забути.

4. ВРАДІЇВСЬКІ ПОДІЇ ТА КРИТИКА ОРГАНІВ МВС

ФОТО NEWS.BIGMIR.NET

2013 рік запам’ятається і загостренням уваги до жорстокості, твореної працівниками органів внутрішніх справ. Як у провінції, так і в столиці, як рядовими дільничними міліціонерами, так і «Беркутом». Гучна справа про зґвалтування, що прогриміла влітку цього року в селищі Врадіївка Миколаївської області, стала причиною небаченої досі реакції населення, яке штурмувало райвідділ міліції і яке фактично змусило заарештувати винних у беззаконні міліціонерів, що декілька років тримали містечко в страху. Кричуща правда про жорстокість, що стала повсякденністю для української міліції, причому не лише в маленьких містечках і селах, а повсюдно в країні, сколихнула увагу і до інших подібних випадків і змусила пригадати численні злочини, скоєні міліційними працівниками в попередні роки. Щоправда, т.з. «Врадіївська хода», що відбулася дещо пізніше, виявилась багато в чому політизованим дійством, яке мало незначний стосунок до інтересів жителів Врадіївки, втім, вона не дала справі затихнути. У результаті працівників міліції, винних у врадіївському беззаконні, було засуджено.

Але й засудження не зменшило хвилю насильства і тортур в органах МВС. Часто-густо садисти і корупціонери в погонах продовжують уникати покарання або отримують його значно меншою мірою, ніж бажало суспільство. А роль підрозділів спецназу в розгоні Євромайдану 30 листопада і події 1 грудня на вулиці Банковій стали приводом для створення більш ніж негативного іміджу і цих структур в очах громадян. Оскільки міністр внутрішніх справ не пішов у відставку, нікого з «беркутівців», які били людей 30 листопада і 1 грудня, не було покарано, а навпаки — багатьом було вручено винагороди з нагоди Дня міліції, справедливо буде говорити про фактичне зміцнення в Україні поліцейської держави, за підсумками року. Судячи з усього, ця сумна тенденція стане реальністю найближчих років. Противагою їй може бути тільки максимальна увага і небайдужа позиція громадянського суспільства щодо жорстокості і неконтрольованих дій міліції. Що й намагаються демонструвати наразі активісти Євромайдану в Києві і регіонах.

5. ОПОЗИЦІЯ ЯК «ПРОВАЛ НАДІЙ» РОКУ

«РЕФЕРІ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Фактично весь рік не припинялись акції парламентської опозиції, що спочатку відбувались у вигляді акцій «Вставай, Україно!» (березень-травень). Сам факт об’єднання і доволі координованої співпраці трьох опозиційних парламентських партій можна вважати прогресивним явищем, так само як і об’єднання «Фронту Змін» і «Батьківщини», що відбулось у червні. Проте більшість акцій опозиції аж до Євромайдану не були успішними або резонансними. Винятком стали події 18 травня у Києві, коли під час Дня Європи сталося перше масштабне зіткнення опозиції з найнятими владою спортсменами. Саме з цього дня в Україні дізналися слово «тітушки» — похідне від прізвища Вадима Тітушка, який «засвітився» у побитті двох журналістів під час цього мітингу.

У парламентському житті перша половина року запам’яталася довготривалою блокадою Верховної Ради опозиційними партіями, внаслідок чого одного дня у квітні навіть було проведено виїзне засідання більшості Ради. У цілому блокування мало що дало опозиції. Мало того — упродовж року загострились усі проблеми опозиціонерів, починаючи з появи в їхніх рядах «тушок»-перебіжчиків і закінчуючи нездатністю мобілізувати людей на масові акції, тільки якщо вони самі того не захочуть (що показав Євромайдан). Опозицією фактично було провалено і призначення виборів мера Києва, і навіть перевибори в п’яти скандальних округах, які відбулися в розпал Євромайдану. Звинувачення на голови опозиційної трійки лідерів сиплються й у зв’язку з пасивною, як видається багатьом, їхньою позицією під час Євромайдану.

Можна сказати, що авторитет усіх трьох опозиційних політиків — Яценюка, Кличка і Тягнибока — окремо, як і опозиції в цілому, за підсумками року, значно впав, що полегшує переобрання чинного Президента 2015 року. З іншого боку, відсутність на даний момент інших лідерів робить опозиційне тріо неминучим учасником передвиборчого політичного процесу і консолідує довкола них ті поміркованих прихильників змін, які не схильні до радикальних дій зі скинення влади.

*  *  *

Як бачимо, підсумки 2013 року дуже невтішні для прихильників справжньої української незалежності, курсу на ЄС і прихильників національної ідеї. Протистояння з владою на даний момент програно, проте не повністю, оскільки опір не придушено, а навпаки, має потенціал до розширення — здебільшого завдяки повістці передвиборчого 2014 року. Найбільшою небезпекою є Московські угоди і можливість подальшого входження України до євразійських структур під егідою Росії. Проте в довгостроковій історичній перспективі події 2013-го можуть вважатися переломними, оскільки вони знаменують початок серйозних змін у нашому суспільстві. Ці зміни можуть завершитись або вибухом насильства тією чи іншою мірою, або «заморожуванням» ситуації і перетворенням України на авторитарну поліцейську державу з фактичним зовнішнім управлінням з боку Москви. 2013 рік залишає питання розвитку нашої країни відкритими, незважаючи на те, що на даному етапі багатьом усе здається вже вирішеним наперед...