«Той, хто забуває минуле, приречений його повторювати»

У столиці України 21— 25 вересня 2007 року вперше на пострадянському просторі відбудеться генеральна асамблея Конференції європейських комісій «Справедливість і Мир». Учасники з 30-ти європейських країн обговорять шляхи загоєння ран минулого, що гальмують процес демократизації України, сприяють конфліктам та відсутності суспільного порозуміння.

Тема української зустрічі вибиралася у контексті програми, запропонованої німецькою комісією на час її головування у Конференції європейських комісій «Справедливість і Мир». Ця загальна програма («Пам’ять, Правда, Справедливість: виклики примирення») присвячена осмисленню європейської історії подолання насилля та пошуку шляхів розв’язання сучасних конфліктів. У рамках програми вже відбулося кілька зустрічей — у Берліні, де ще не так давно стояв видимий мур між Заходом і Сходом, у Белфасті, де все ще свіжі графіті на стінах змальовують сумнозвісні північно-ірландські «Troubles», та у Вердані, де на німецько- французькому прикордонні відбулася одна з найбільших битв Першої світової війни.

Українська комісія «Справедливість і Мир» УГКЦ з радістю відгукнулася на пропозицію провести наступну зустріч у Києві. Адже наша історія — не виняток із світової, і позначена насильством не менше. Невисловлені, непочуті поразки, образи, нерозкаяні і непрощенні злочини, як вибухівка сповільненої дії, лежать в основах нашого суспільства, роблячи злагоду хиткою та непевною. У темі зустрічі ми хотіли це підкреслити. Ми ще не примирилися і не порозумілися, ми на шляху до цього. Стабільність і демократія — різні речі. Сприйняття різноманітності українців, примирення їхніх різних історій, постійна праця над недискримінацією жодної особи чи групи у суспільстві, над виробленням усвідомленої толерантності — це єдина запорука розвитку.

Програма зустрічі спланована таким чином, щоб дозволити максимально охопити і розкрити тему. Зокрема, у суботу (22 вересня) учасники, об’єднані темою ранішньої сесії «Сказати Правду, або труднощі у подоланні замовчування та пропаганди», роз’їдуться невеликими групами, щоб побачити Биківню і Бабин Яр, почути історії тих, хто пережив трагедії ХХ ст., та тих, хто намагається зберегти про них пам’ять.

Почути інших та ділитися власним досвідом, щоб не повторювати і запобігти повторенню помилок минулого — таким чином учасники Конференції прагнуть сприяти процесу примирення у конкретний видимий спосіб.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ПРИМИРЕННЯ

Хоч українську історію й «не можна читати без брому», після незалежності Україні вдалося уникнути багатьох поділів і конфліктів, які очевидні, наприклад у Північній Ірландії, яка, як і Україна, намагається дати лад із колоніальним минулим. Тому, після подібної за концепцією зустрічі у Белфасті дуже хотілося показати, що в Україні є й інший досвід. Україні вдається зберігати цілісність та мир попри вражаючу релігійну, етнічну та світоглядну різноманітність.

Один з прикладів — українсько-польське примирення. У наших історіях багато болю — Волинь, акція «Вісла», Львів і Личаківський цвинтар, кордон врешті-решт. Але завдяки постійному зусиллю окремих осіб, різних груп та організацій, церков, представників державної влади багато міфів руйнується і реальна співпраця стає можливою. Згадаю тільки недавню акцію — концерт на кордоні! Очевидно, що процес примирення триває, однак якби не свідомі зусилля до порозуміння, навряд ми б зараз готувалися разом приймати Євро-2012.

Процес українсько-українського (чи загальноукраїнського) примирення набагато повільніший. Ініціативи щодо усвідомлення і осмислення власної історії — визнання Голодомору, дискусії щодо українського досвіду у Другій світовій війні, Бабиного Яру, депортації кримських татар, екуменічні ініціативи і міжрелігійна співпраця, — поступово, вони виявляються скрізь (у Харкові, Криму, Одесі, Києві, Полтаві, Донецьку, Львові).

Проблема у тому, що дуже часто наш мир — позірний, компромісний, ситуативний, поверховий. Від річниці до річниці. Ми звикли кидатися у крайнощі — або цнотливо мовчимо про наші конфлікти, або розпинаємося на всі заставки, як у нас зле. Регулярне осмислення посттоталітарного та постколоніального досвіду України все ще залишається прерогативою десятка інтелектуалів. Більшість з нас сприйняла Винниченкове спостереження буквально і, перепивши брому (ідеологічного, пропаганди чи міфів), перебуває в стані тихого блаженства.

ПРИМИРЕННЯ І ЦЕРКВА

Серед різних причин, що гальмують примирення в Україні, однією — мабуть, також наш пострадянський спадок — є суто світський підхід. Заідеологізованість, заполітизованість та корисливість часто зводять нанівець добрі ініціативи, та викликають зневіру.

Для віруючих примирення — це водночас дар і завдання. Примирення у суспільстві будується на примиренні людини з Богом, із самим собою, з іншим. Не може бути примирення без прощення, не може бути прощення без правди. У минулорічному посланні на День миру (першого січня) Папа Бенедикт XVI зазначив: «аби бути справжнім і постійним, мир повинен бути збудований на камені правди про Бога і людину». Можливо, примирення в Україні буксує саме через нерозкаяний явний минулий атеїзм та прихований теперішній?

Церква може прийти на допомогу у гоєнні ран минулого. Це, зрештою одне з її завдань. Але допомогти Церква може тільки тоді, коли визнає відкрито свою відповідальність за помилки минулого і попросить прощення, як сміливо подав приклад Іван Павло II. Тому окрема сесія зустрічі буде присвячена Церкві у радянському минулому та викликам, що стоять перед нею у пострадянському суспільстві.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Порозуміння та примирення — тривалий, якщо не постійний процес. Перефразовуючи Євгена Маланюка: «сов’яд з нас буде виходити роками». Важливим є створення можливості розказати власну історію, виговоритися, почути правду, простити і попросити прощення, а також віддати шану тим особам і групам, хто намагається робити це щодня.

Стиль зустрічі Конференції європейських комісій «Справедливість і мир» закорінений у давню, майже забуту в Україні традицію розповідей. Саме з пригаданої та розказаної історії — власного досвіду, сім’ї, чи роду, а не з виступів чи доповідей може початися справжнє спілкування та порозуміння. Задавати питання, ворушити пам’ять, слухати, не осуджуючи і не оцінюючи.

«Той, хто забуває минуле, приречений його повторювати» — напис у колишньому концтаборі Дахау. Зустріч Конференції європейських комісій «Справедливість і мир» у Києві — це створення ще однієї нагоди не забути і пам’ятати.

Стрижневий момент примирення: пошук виходу, що буде прийнятним для всіх сторін конфліктів. Патріарх УГКЦ Любомир Гузар у одному з інтерв’ю зазначив, що результатом примиренням є «не бажання збуджувати почуття жалю стосовно себе чи прагнення помститися комусь, а, з одного боку, очищення своєї пам’яті прощенням усім тим, хто спричинився до тої чи іншої події та її наслідків і, з другого боку — відповідь на питання, як нам разом із іншими йти в майбутнє, в якому будуть неможливими подібні історії».

Сподіваюся, що зустріч зруйнує деякі міфи. Скажімо, про незацікавленість європейців Україною. Чи про унікальність наших проблем. Можливо, зустріч приверне увагу до інших способів осмислення минулого, а знайомство з представниками 30-ти країн дозволить започаткувати спільні проекти.

МОЛИТВА У ПРИП’ЯТІ

За традицією, зустрічі Конференції європейських комісій «Справедливість і мир» передбачають, окрім інтелектуального осмислення проблеми, спілкування, історій та дискусій, також символічні акції. Ми довго шукали місце для спільної молитви за мирну та безпечну Європу, яке було б символічним і об’єднуючим і для українців, і для гостей. Ми не хотіли прив’язуватися до жодного храму, щоб не створювати конфесійного дискомфорту. Таким чином, виникла ідея поїхати у неділю (23 вересня) до Чорнобиля та до Прип’яті. Молитвою мовчання пом’янути померлих і живих. За задумом, — це своєрідна проща пам’яті. Адже певним чином Чорнобильська трагедія зруйнувала радянський обман і спричинилася до Незалежності. Це болюче і символічне місце не тільки для України, але для усієї Європи. Ми запросили і сподіваємося, що до нас приєднаються мешканці зони відчуження.

ВІДГУК НА ЗУСТРІЧ В УКРАЇНІ

Мабуть, ще одна особливість зустрічей Конференції європейських комісій: без «відгуку», без зацікавлення країни, що приймає, без активної участі місцевих партнерів вона приречена на провал. Богу дякувати, під час підготовки досі ми не отримали жодної відмови. І користуючись нагодою, дякую вже тепер усім нашим українським партнерам.

Правда, інколи ми зустрічалися з відсутністю відповіді як такої. Нам дуже прикро, що поки що не отримали (ні на українську адресу, ні на німецьку) жодної відповіді на запрошення до молитви у Прип’яті від учасників Всеукраїнської ради церков. Сподіваємося, що мовчання — це хороший знак. Всеукраїнська рада церков — ще один прекрасний приклад міжконфесійної та міжрелігійної співпраці в Україні, тому дуже хочеться мати можливість спільної молитви та спілкування.

ПЛАНИ НА НАСТУПНІ ДНІ

Зустріч Конференції європейських комісій «Справедливість і мир» не закінчується у неділю. У понеділок та вівторок відбудуться робочі наради, присвячені виборам нової президії Конференції, звітам про завершення спільної акції 2007 року — лобіювання ратифікації Конвенції ООН про права всіх мігрантів та членів їх сімей, а також обговоренню планів щодо спільної акції на 2008 рік — підтримки програми ООН щодо зменшення бідності.

ДОВІДКА «Дня»

Конференція європейських комісій «Справедливість і мир» — це мережа 30 національних Комісій «Справедливість і мир», що охоплює Європу від України до Великобританії, від Греції до Швеції. Ці Комісії утворені як католицькі правозахисні організації національними Єпископськими конференціями для утвердження гідності людської особи та привертання публічної уваги до соціальної несправедливості. Конференція виникла як об’єднавча платформа для обміну та координації дій її учасників і щороку збирає представників усіх Комісій на генеральну асамблею. Зустрічі відбуваються понад 10 років у різних європейських країнах, у різному історичному, суспільному та культурному контексті (Белфаст 2006, Лісабон 2005, Сараєво 2004).