Трагедія в Княжичах. Висновки

Події в селі Княжичі під Києвом, що стались вранці 4 грудня, коли православна Україна відзначала одну з дванадцяти щорічних найвизначніших подій  церкви – введення Пресвятої Марії в Храм, спонукали мене до аналізу причин трагедії – загибелі п’яти поліцейських від пострілів своїх же колег по професії. Події, яка за рівнем безвідповідальності керівництва «спецоперації» у відносно мирний час – на моїй пам`яті не має собі рівних в Україні…

Не збираюсь поповнювати «кошик» коментарів у ЗМІ щодо цієї трагедії своїми емоційними твердженнями, оскільки ні професійні знання та досвід, ні статус науковця – не дозволяють робити будь-які висновки, спираючись лише на інформаційні повідомлення та думки різних людей. Дозволю собі лише висловити деякі припущення можливих  причин того, що сталось. Частина таких припущень вже прозвучала в ЗМІ.

По-перше,  відсутність належного  планування,  підготовки, організації та координації  діяльності відповідних структур органів МВС щодо проведення операції з виявлення та затримання організованої групи грабіжників за умови, якщо інформація про наявність такої групи була отримана з належних джерел, перевірена належним чином  та  була  90% впевненість щодо  дій цієї групи саме в «цей» час і в «цьому» місці...?

По-друге, не належна професійна підготовка особового складу поліції, який був залучений до виконання операції та, можливо, відсутність  ґрунтовного інструктажу учасників операції до її початку з визначенням усіх «паролів, умовних знаків» і засобів спецзв’язку між ними ?

По-третє, «витік» оперативної інформації щодо проведення операції до відома «зацікавленої сторони (сторін)» для її «зриву»?

По-четверте, «ексцес» в діях виконавців, які не змогли своєчасно та адекватно оцінити оперативну обстановку та прийняти  оптимальне рішення на місці події ?

По-п`яте, не керована і розбалансована владна монополія МВС (точніше – персонально міністра) на діяльність Національної поліції України (та й інших підконтрольних йому центральних органів виконавчої влади - також)?

Зауважу, що на підтвердження чи спростування перших чотирьох версій (припущень) щодо причин події, встановлення яких є не менш важливим для запобігання подібних ситуацій в майбутньому, ніж встановлення самого механізму такої «убивчої стрілянини» - потрібна достовірна вихідна інформація з перших рук, якою, я безумовно не володію. Опрацювання (перевірка) цих версій з метою пошуку відповідей на поставлені запитання – це прерогатива тих, хто обіймає відповідні посади та отримує заробітну плату, за умови, що висловлені припущення взагалі цікавлять керівництво МВС, поліції та держави..?!

Щодо останнього, п’ятого мого припущення, то вважаю, що маю можливість і підстави, користуючись відкритою інформацією (офіційні веб-сайти КМУ і МВС) більш детально його обґрунтувати. Теперишнє МВС, на мій погляд, є зразком концентрації в одному Центральному органі виконавчої влади таких повноважень (за кількістю і змістом), яких не мало навіть МВД СССР (тоталітарної держави!).

Міністру підпорядкована (формально-документально ця підпорядкованість  названа «відповідальністю за державну політику у сфері...»?), крім суто традиційних «внутрішніх справ», діяльність п’яти органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом: Національної поліції, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної міграційної служби, Національної гвардії. До речі, в структурі центрального апарату МВС є лише один департамент, який, виходячи з його назви – «Департамент формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу», опікується саме діяльністю вище зазначених центральних органів виконавчої влади.

Положенням «Про МВС», затвердженим Постановою КМУ № 878 від 28 жовтня 2015 року, передбачені: 4 основних завдання, в тому числі – «забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг»; 8 функцій; 64 (!) повноваження; 4 базових (майже всеосяжних) права. Міністр, у свою чергу, має 28 нумерованих повноважень, з яких ОДНЕ (пп.3 п.11 Положення) - налічує додатково ще 22 «не нумерованих» повноваження. Разом - 50!

Аналіз цих завдань, функцій, прав і повноважень міністерства і особливо – міністра – беззаперечно засвідчує про їх неймовірно велику кількість, різнобічність та одночасно –  про інтелектуальну і фізичну неспроможність  як самого міністра (незалежно від його прізвища), так і апарата міністерства ефективно і якісно їх виконувати... Не знаю, якими мотивами керувався попередній склад Кабінету Міністрів України затверджуючи таку структуру державного управління у сфері «внутрішніх справ»? Думаю, що не лише бажанням реформувати систему державного управління шляхом її «такої оптимізації»...?!

Таким чином, на мій погляд, стає зрозумілішим: Чому ведеться  політична «боротьба» за крісло міністра внутрішніх справ, Чому міністр є учасником «вузького кола» нарад у найвищих владних кабінетах держави, Чому ця посада є визначальною в існуванні «Коаліції більшості» у Верховній Раді..., Чому поліцейські спецоперації часто-густо становляться не керованими або погано керованими  і призводять до трагічних наслідків...

І наприкінці поставлю ще декілька запитань для роздумів: Чому Глава держави має «брати під  особистий контроль» розслідування таких трагедій, за умови, коли є така кількість політично і професійно відповідальних осіб за державне управління? І яким чином Президент здатен фізично реалізовувати «такий контроль»..., шляхом проведення оперативних нарад зі слідчими прокуратури, чи СБУ, чи НАБУ, чи МВС і надавати їм процесуальні вказівки..?

Чи не краще було би – все ж таки запровадити в державі інститут добровільної відставки тих посадових осіб, які не здатні, не спроможні чи не бажають виконувати взяті на себе добровільно службові повноваження? І така відставка має стати проявом моральної і професійної відповідальності Особистості (а не просто державного чиновника) за неефективне державне управління! А можливо, треба звільняти з посад таких чиновників – примусово?