«Треба припинити ставити на «козлів»...

На тлі передвиборної кампанії, що починається, Одеса продовжує жити своїм, дещо особливим, життям. Цієї особливості їй додає партія «Родіна» та її риторика. А також запрошені гості цієї партії. Скандальний російський журналіст Михайло Леонтьєв із концертної сцени вилаяв... керівництво української держави. Зробив він це у присутності ветеранів, яким концерт, що проходив напередодні Дня Перемоги, і присвячувався. Все це було б смішно, якби не було так сумно. І небезпечно.

Пан Леонтьєв — друг глави партії «Родіна» Ігоря Маркова, політика поки що регіонального масштабу. Але він хоче тепер підвищити свій статус, пройшовши в депутати Верховної Ради. Власне, і концерт, який відбувся 6 травня, потрібно зарахувати до розряду передвиборних агітаційних заходів Маркова, хоча, звичайно, офіційна виборча кампанія ще не розпочалася. Тільки завдяки Михайлу Леонтьєву концерт запам’ятався не піснями Перемоги у виконанні Лева Лещенка, а матом і найгрубішою політичною агітацією.

Усім, хто був очевидцем скандального виступу журналіста, було зрозуміло, що він вийшов на сцену нетверезим. З місця в кар’єр він заявив, що жителі України «про...али країну». Відповідно, рятівником вітчизни повинна виступити партія «Родіна». Її вороги — не багато, не мало — «козли». І не лише.

Далі ситуація виглядала двозначною: частина присутніх на Леонтьєва зашикала і почала свистіти, але лунали і схвальні оплески. Що, власне, і не дивно — адже на концерт прийшов потенційний електорат партії «Родіна». У тому числі й ті ветерани, яким фірма «Союз», що належить Ігорю Маркову, розвозить продуктові пайки в... сміттєзбиральних машинах. Адже Марков вважається «сміттєвим королем» Одеси, який контролює значну частину збору і переробки відходів і вторинної сировини в Південній Пальмірі. Мабуть, і до електорату свого він так само ставиться — як до сміття, яке потребує обробки. Ось тому і обробляють малозабезпечених жителів одного з районів Одеси такі особи, як Леонтьєв.

Характерно, що до кінця концерту, на якому було багато міських і обласних чиновників Одеси, ніхто не вибачився за мат зі сцени. І за образу державної влади в цілому. Яким би не було ставлення до нинішньої влади, ми всі розуміємо, що подібна риторика недопустима, тим більше, публічно, тим більше з вуст громадянина іноземної держави. Навіть якщо організатор заходу, де такі гасла лунають, — начебто опонент діючої влади. Все це очевидно, але не для Маркова. Але справа навіть не лише і не стільки в ньому — справа в чиновниках від цієї самої влади, яку тільки що публічно образили. А вони мовчали.

Така поведінка осіб, що вбралися владою, саме в Одесі викликає все більше питань. У інших регіонах України, і особливо на південному сході, правляча партія поводиться з потенційними конкурентами і опонентами досить жорстко. На Донбасі місцеві бізнесмени, що ризикнули свого часу підтримати «Єдиний Центр» і «Сильну Україну», опинилися у в’язниці. Із значимих постів знімають і висуванців від Компартії — наприклад, мера Дебальцево. Та й узагалі: де ще в Україні можна матюкати владу в присутності представників цієї влади, робити це на громадському заході та залишатися при цьому безкарним? На заході України — скажуть деякі. Але на заході України правлячою партією в деяких областях є партія «Свобода». І якщо з вуст окремих її діячів звучать епатажні заяви і заклики, то цього ніяк не відбувається у присутності губернаторів або інших чиновників від ПР. Мало того — відразу піднімається на диби місцева правоохоронна система. А в Одесі все це відбувається безкарно і нахабно.

Між іншим, скандальні вигуки Леонтьєва транслював місцевий одеський канал АТВ, що також належить Ігорю Маркову. Звичайно, можна стверджувати, що канал цей дивляться лише прихильники «Родіни». Але все одно, хіба при цьому допустима прилюдна лайка? І хіба не могли включити концерт ті, хто просто хотів послухати пісні воєнних років? Наприклад, ветерани, які не можуть вийти з дому. Багато хто з них, як ми розуміємо, голосував за Партію регіонів. І не лише за неї. Тепер їх образили, образили їхній вибір.

Але навіть якщо абстрагуватися від слів Леонтьєва, то концерт, що відбувся, слід зарахувати не до досягнень, а до провалів Ігоря Маркова. Сам бізнесмен з вельми неоднозначною репутацією досяг влади в місті не лише за рахунок дружби з одеським мером Олексієм Костусєвим. Його електоральна ніша — це «простые парни с окраин», де починав свою трудову і бізнесову кар’єру сам Марков. Вантажники, далекобійники, дрібні бізнесмени з товарних ринків. У «естетичному» плані вони шанувальники більше «російського шансону» і схожої на нього музики, ніж старих радянських пісень. І пісні такого кшталту на концерті теж звучали — у виконанні колись популярного Ігоря Демаріна. Ветеранам така лірика явно не подобалася, зате «врубала» відповідного вигляду товаришів міцної статури, які також складали істотну частину слухачів і охорону концерту, так само, як і місцеву молодь з одеської околиці, що прийшла з пляшкою пива подивитися на шоу.

Є в Маркова ще одні специфічні друзі — це православні байкери. Вони теж прибули на концерт, чим злякали ветеранів, що ледь не переплутали їх з молодчиками, що симпатизують фашистам, — адже, байкерська символіка схожа. Тут доречно пригадати, що члени партії «Родіна» якраз і вирізняються схильністю до бійок і провокацій, що довели торішні події 9 травня у Львові. І б’ються вони якраз з тими, кого вважають фашистами. Але ветеранам все це було невтямки, а суворі парубки на байках їх здивували.

Утім, байкери прибули недаремно. На сцені виступав лідер російського байкерського угрупування «Нічні вовки» Олександр Залдостанов за прізвиськом Хірург. Той самий, з яким разом на байку катався Володимир Путін. Після такого сповна можна уявити себе ще і співаком. Ось Залдостанов і почав виконувати пафосний опус Ігоря Демаріна «Русь у вогні». Мабуть, узяв він настільки високу ноту, що під час епічного заклику «погасити вогонь, що спалює святу Русь» раптом відключилися звук і світло. Причому на цілих 20 хвилин. Не інакше як апаратура не витримала напруження душі православного байкера. Глядачі, вирішивши, що концерт не продовжиться, почали було розходитися. І тут-то на сцену поліз Михайло Леонтьєв, неабияк «підбадьоривши» публіку. Хороша прелюдія для Лева Лещенка, нічого не скажеш.

І тут знову варто повернутися до реакції українських офіційних осіб. З одеським мером все зрозуміло — після того, як наприкінці минулого року він утримався на посту, не дивлячись на гнів Януковича, Олексію Костусєву не особливо важлива його репутація. Все одно він мер на один термін, і це вже зрозуміли всі. Але більше ніхто не висловився — наприклад, промовчав губернатор Едуард Матвійчук, у якого не дуже дружні стосунки з Костусєвим і Марковим. Публічно висловився з приводу одкровень Леонтьєва лише екс-губернатор Одещини народний депутат Сергій Гриневецький — але його заклик до МЗС провести бесіду з російськими дипломатами на цю тему, а заразом і покарати організаторів концерту, схоже, не був почутий.

Виходить, що центральна влада закриває вуха й очі при згадці партії «Родіна»? Знову повертаємося до питання: кому вигідно? Торік здавалося, що відповідь знайдена — самій Партії регіонів і вигідно. Створити контрольовану проросійську силу на основі «Родіни», щоб до неї пішов розчарований в ПР електорат. Але після львівських подій ситуація змінилася. «Родіну» знову загнали в «гетто» Одеси, вирішивши не виводити на ширший рівень, та зате вже в Одесі — при заступництві Костусєва та потуранні Матвійчука — вона може робити все, що завгодно. Невже ПР настільки упевнена в собі, що вважає Маркова безпечним для себе і дає йому можливість пройти до парламенту? Мовляв, один у полі не воїн. А там, дивись, і в «Регіони» вступить. Лише щодо Маркова є сумніви: з урахуванням радикалізації майбутнього парламенту і запиту на крайніх русофілів на південному сході йому лише дай стати нардепом. Адже Партія регіонів не дуже-то зможе контролювати майбутній парламент. Отже, можна почати грати в самостійні ігри, маючи мандат про недоторканість.

Щодо Михайла Леонтьєва, то розібратися з ним було б простіше простого. У державі, де влада, якою б вона не була, і тим більше «сильною» і «вертикальною», яка справді цінує свою репутацію, йому б заборонили в’їзд до країни. З Леонтьєвим, до речі, таке вже було. 2006—2007 рр. в’їзд до України йому вже забороняли. Потім, за другого прем’єрствування Януковича, заборона була скасована. З того часу він до нас і навідується, не так давно знайшовши собі друга і заступника в особі Ігоря Маркова.

Влада мовчить, а народ помовкує або сміється. Звичайно, на виборах переваги одеситів будуть зрозумілі, але якщо відверто антиукраїнська і агресивна партія виб’ється в топ-список симпатій в Одесі, то місцевій владі доведеться звітувати в Києві. У тому числі, і за потурання антидержавним витівкам осіб і організацій, яких сама ж ця влада виростила і випестувала, переслідуючи одній їй відомі цілі.

КОМЕНТАР

«В ОДЕСІ ВІДБУВАЄТЬСЯ НАСТУП НА ВСЕ УКРАЇНСЬКЕ»

Олександр МУЗИЧКО, історик, Одеса:

— З одного боку, інцидент із концертом — один із проявів цього наступу, а з другого — відсутність адекватного опору цьому наступу. На жаль, такі події відбуваються тут дуже часто. Водночас поширюються думки, що не треба протистояти цьому, треба бути ліберальним, роззброювати цим і діяти лише методами переконання. Але організатори таких заходів діють іншими методами: у їхніх руках влада, ресурси, підтримка іншої держави, і це дає їм підґрунтя для таких дій. У нормальній державі такі дії мали б адекватно оцінити Служба безпеки й відповідні структури, але їх передусім має оцінити громадянське суспільство. Однак в Одесі й інших містах із цим великі проблеми. Такі ситуації можуть обернутися на маніпуляцію свідомістю й надалі повторюватимуться, поки не буде адекватної відповіді з боку держави.

Очевидно, що нецензурні висловлювання — це антизаконно й по-антиукраїнськи. Леонтьєва вже давно оголошували персоною нон ґрата, але через те, що немає відповідного спротиву й державної політики, такі інциденти трапляються. Подібні дії повторюватимуться доти, поки суспільство не зрозуміє, що на кожну дію має бути протидія.

Щоб протидіяти таким ситуаціям, ПР треба змінитися внутрішньо — стати українською партією, а не партією регіонів. І взагалі, чому партія саме регіонів? В усіх країнах є регіони, але своєю назвою вони мають об’єднувати суспільство. Тому цей випадок — не елемент неконтрольованості, це елемент їхньої політики і внутрішніх домовленостей. Адже таких прикладів було безліч, і їх ніхто з ПР не засуджував. Відповідно, це не випадковість.

Політика Партії регіонів — це політика маніпулювання. З одного боку, висять плакати-привітання з Днем Соборності та Днем Перемоги, партія виступає за мир і злагоду, але, очевидно, ні про яку злагоду не йдеться, коли виступають леонтьєви й подібні до них, а містом керують українофоби. Українські патріоти й громадяни розуміють, що за словами немає реальних дій. На мою думку, такі ситуації — не прояв відсутності контролю. Така політика партії: слова і гасла — одні, а в підсумку — протилежні дії.