Троїстий союз:

Ось уже кілька місяців розкручується інтрига навколо створення передвиборного троїстого союзу — виборчого блоку Народного союзу «Наша Україна», Народної партії В. Литвина та «Батьківщини» Ю. Тимошенко (або блоку на чолі з нею). Ідею такого політичного альянсу вперше озвучив Віктор Ющенко на установчому з’їзді Народного союзу «Наша Україна». Під час нещодавнього спільного візиту до Канева вищого державного керівництва країни її підтвердили. Здавалося б, усе зрозуміло з політичною волею щодо створення такого союзу. Проте залишаються запитання стосовно його доцільності та сумніви в тому, що цей проект буде реалізовано. І з кожним новим конфліктом усередині табору влади ці скептичні настрої отримують чергове підживлення. Та й переговори про створення блоку просуваються дуже непросто.

Навіщо Віктору Ющенку партія В. Литвина? Рейтинг у народників не дуже високий. Найбільш радикально налаштовані прихильники В. Ющенка та Ю. Тимошенко вважають В. Литвина і Народну партію уламком режиму Кучми. Зростання рейтингу прем’єра Ю. Тимошенко викликає й у її прихильників запитання: а нащо об’єднуватися? Чи не краще піти на вибори самостійно та виграти їх? Подібні запитання виникають і в представників Народного союзу «Наша Україна». З іншого боку, члени Народної партії також вважають, що за самостійної участі у виборах їхня партія отримає більше депутатських мандатів, ніж у разі блокування з більш рейтинговими союзниками.

Як же все-таки виникла ідея троїстого союзу В. Ющенка, Ю. Тимошенко та В. Литвина?

РОЗРАХУНКИ

Без жодного сумніву, початковий імпульс цього проекту належить самому Віктору Ющенку. І не лише тому, що він озвучив формулу троїстого союзу. Ідея широкої консолідації політичних сил, основних гілок державного керівництва країни, була органічно притаманна Віктору Ющенку і в період його прем’єрства, і під час створення «Нашої України», і в період опозиційної боротьби. Немає нічого дивного, що він повернувся до цієї ідеї й після обрання Президентом України.

Вибір як партнера Ю. Тимошенко був очевидний. Юлія Володимирівна була головним союзником Віктора Андрійовича на торішніх президентських виборах і під час помаранчевої революції. Тандем Ющенко— Тимошенко став уособленням і помаранчевої революції, і нової влади. Його позитивно сприймає абсолютна більшість прихильників і Президента, і прем’єра. Нарешті, треба враховувати й високі рейтингові показники Ю. Тимошенко.

Чому своїм політичним партнером В. Ющенко назвав Володимира Литвина та його політичну силу, а не, наприклад, Партію промисловців і підприємців Анатолія Кінаха або Українську народну партію Юрія Костенка?

По-перше, В. Литвин очолює Верховну Раду. А Віктор Ющенко на власному гіркому досвіді усвідомив значущість консолідації виконавчої та законодавчої влади, Президента, парламенту й уряду. По-друге, спікер Верховної Ради має чималий вплив на тих недавніх прихильників Л. Кучми, які після драматичних подій листопада—грудня 2004 року перейшли на бік помаранчевої революції, виявили готовність співпрацювати з новою владою. І В. Ющенко, і В. Литвин сповідають одну політичну істину: солом’яна згода краща за золоту зраду. Обидва розуміли: для тих «кучмістів», хто готовий співпрацювати з новою владою та не заплямований криміналом і крадіжками, треба створити «місток», «кесонну камеру» для поступового переходу на бік нового політичного режиму. По-третє, у В. Ющенка та В. Литвина чимало спільного, починаючи з їхнього селянського походження й зумовленої цим чинником специфіки менталітету, та закінчуючи схильністю до м’яких, компромісних форм політичних рішень і дій. У кінцевому результаті і для В. Ющенка, і для В. Литвина їхній союз може означати обопільне прагнення до створення реальних політичних передумов для поступової консолідації політичної еліти країни, а вслід за цим й українського суспільства загалом.

Хоч би якими були суб’єктивні мотиви В. Ющенка щодо створення троїстого союзу, їх підтверджують соціологічні та політологічні викладення.

Високі рейтинги довіри та позитивні оцінки діяльності В. Литвина досягаються здебільшого за рахунок прихильників В. Ющенка та нової влади загалом. Спікера парламенту оцінили як миротворця під час вирішення політичної кризи на фініші виборчої кампанії, але дуже скоро почали сприймати як одну з основних фігур нової влади.

Принципово важливо, що внаслідок блокування Народного союзу «Наша Україна», політичної сили Ю. Тимошенко та Народної партії В. Литвина їхня електоральна база не лише органічно об’єднується, але навіть виникає ефект її певного приросту. Так, за даними опитування соціологічної служби «Український барометр» (30 березня — 8 квітня 2005 р.) в разі окремої участі у виборах Народного союзу «Наша Україна», блоку партій Ю. Тимошенко та Народної партії В. Литвина, сумарно вони набирають 40,3% голосів, у разі участі у виборах єдиним блоком їхній результат становить 41,2%. Таким чином, потенційні учасники троїстого союзу електорально сумісні. До того ж результат на парламентських виборах на рівні 40% дає можливість отримати абсолютну більшість у майбутньому складі Верховної Ради.

Є й політологічні резони для об’єднання. Роздільна участь у виборах неминуче означатиме різке посилення політичного протистояння команд В. Ющенка та Ю. Тимошенко (така логіка передвиборної боротьби). Вони головним чином конкуруватимуть між собою, а не з новою опозицією. Та й у В. Литвина з’явиться привід для такого собі крену в бік опозиції. Розкол помаранчевої команди стане тоді практично неминучим. Опозиція від цього може лише виграти. Нарешті, після виборів доведеться домовлятися про формування парламентської більшості та нового коаліційного уряду. Зробити це буде набагато складніше, якщо перед виборами високі договірні сторони зі скандалом поб’ють горшки на політичній кухні. Навпаки, в разі створення троїстого союзу можна заздалегідь домовитися і про збереження позицій у владному тріумвіраті нинішніх прем’єра та спікера, і про принципи формування нової владної команди, і про спільну політичну програму.

СПОКУСИ Й ІЛЮЗІЇ

Однак у своїх діях політики аж ніяк не завжди спираються на раціональні основи, об’єктивну оцінку своїх інтересів. Політичні діячі також люди і нерідко схильні піддаватися звабам, діяти з огляду на суто емоційні міркування, втрачати відчуття реальності.

Найбільші зваби охоплюють Юлію Тимошенко та її оточення. Саме від Юлії Володимирівни залежить остаточна доля передвиборного альянсу. Зростання особистого рейтингу паморочить голову, дурманить, навіває крамольні думки: «Не хочу бути прем’єркою простою…» Іноді складається враження, що Юлії Володимирівні вже мало очарувати Президента та мало не весь депутатський корпус Верховної Ради, вона хоче звабити всю країну. Схоже, ці настрої підігріває й оточення прем’єра. Нерідко доводиться чути і про політтехнологічні сценарії, що полягають у тому, що Ю. Тимошенко доцільно піти у відставку з посади прем’єра напередодні старту виборчої кампанії, обвинувативши в саботажі своєї діяльності олігархічне оточення Президента В. Ющенка.

Теоретично все це має гарний вигляд. Проте політичні реалії, як правило, складніші за політтехнологічні побудови.

Рейтинг довіри, рейтинг оцінки діяльності — це одне, а рейтинг електорального вибору — це трохи інше. У першому випадку виборці можуть позитивно оцінювати одночасно і В. Ющенка, і Ю. Тимошенко, але коли справа доходить до вибору між політичними силами, то симпатії громадян починають розділятися. Не випадково рейтинг «Батьківщини» (і БЮТ) у кілька разів нижчий за рейтинг довіри та рейтинг позитивної оцінки діяльності Ю. Тимошенко.

Не все так просто і з рейтингом «Батьківщини». Соціологи та політологи звернули увагу на ефект «сполучених посудин» між Народним союзом «Наша Україна» та «Батьківщиною». Якщо лідером НС «Наша Україна» заявлений В. Ющенко, то рейтинг Народного союзу різко злітає угору, якщо як лідер позначений Р. Безсмертний — так само різко падає вниз. Відповідно змінюється й рейтинг «Батьківщини». У першому випадку він помітно поступається рейтингу політичної сили В. Ющенка, у другому випадку (коли В. Ющенко не заявлений як лідер) — «Батьківщина» доганяє та навіть обходить свого основного конкурента по помаранчевій команді.

Але реальні вибори та їхня соціологічна симуляція — це не одне і те ж саме. Якщо команди Ющенка та Тимошенко братимуть участь у виборах окремо, то більша частина виборців швидко з’ясує, на чиєму боці Президент. І протистояння Ю. Тимошенко та В. Ющенка не лише не принесе електоральних дивідендів лідеру «Батьківщини», але може спрацювати проти неї. Показово, що, за даними опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології (14 — 24 квітня 2005 р.), блок Президента Віктора Ющенка при різних комбінаціях складу набирає близько 30% голосів — у 3—3,5 разу більше, ніж блок Ю. Тимошенко.

І ось тут ми підходимо до зваби, що спрямована вже на оточення В. Ющенка. Річ у тому, що, згідно із законом про вибори народних депутатів, не можна давати блоку ім’я політика, якщо він не входить до списку цього блоку (ст. 43, п.4 «Закону про вибори народних депутатів України»). Рік тому цю норму внесли до тексту закону для того, щоб заблокувати спроби створення блоків- клонів. Але, як це часто буває в політичній інженерії, перехитрили самих себе.

Тепер для того, щоб створити блок Президента В. Ющенка, необхідно, щоб він був присутній у виборчому списку блоку, звісна річ, на першій позиції. І пов’язане це не лише з правовими та політтехнологічними імперативами. Є ще й психологічний чинник. Якщо на чолі списку троїстого союзу не буде В. Ющенка, то цю позицію, за логікою, має зайняти Ю. Тимошенко як найвідоміший і найпопулярніший політик блоку після нинішнього Президента. Як до такої перспективи ставляться недоброзичливці прем’єра в оточенні В. Ющенка, думаю, зрозуміло і без зайвих слів.

Але ось проблема. Якщо Президент очолить виборчий список свого блоку, то виникає вельми серйозна політико-правова колізія. Не можна суміщати статус Президента та мандат народного депутата (ст. 103 Конституції України). Юристи з оточення В. Ющенка кажуть, що ця суперечність легко знімається. Можна, мовляв, іти на вибори на чолі списку, а потім відмовитися від мандата. Це досить поширена практика, зокрема в Росії. Що ж, з правового погляду цю проблему, напевно, можна вирішити, хоча зовні це вельми нагадує «юридичну логіку» з обґрунтуванням «третього терміну» Кучми. Але як бути з моральним виміром? Даючи згоду на участь у парламентських виборах, Президент мимоволі йде на обман і Центрвиборчкому, і виборців. Адже від президентського мандата він не відмовиться. Як усе це в результаті позначиться на авторитеті Президента? Адже Віктор Андрійович так багато говорить про високі моральні критерії.

Крім моральних збитків, можливі й відчутніші політичні втрати. Результат блоку В. Ющенка на парламентських виборах, напевно, буде нижчий, аніж його результат на президентських виборах під час повторного голосування другого туру. Це дасть нагоду говорити про зниження рівня підтримки Президента. Більше того, участь у парламентських виборах призведе до певної девальвації статусу Президента. Президент є главою держави та виступає від її імені, від імені всіх громадян. Складаючи присягу, Президент України зобов’язується виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників. Цим зумовлений і позапартійний статус глави держави. Беручи участь у парламентських виборах, В. Ющенко знову стає партійним лідером (лідером певної політичної сили), втрачаючи (хоч би на час) статус загальнонаціонального лідера. Багато в чому саме з цієї причини в міжнародній практиці немає прикладів участі чинних глав держави в парламентських виборах на боці певної політичної сили. Із цього погляду, участь Президента України в парламентських виборах виглядатиме як явний відступ від європейських демократичних традицій.

Таким чином, участь В. Ющенка в парламентських виборах вигідна не стільки йому як Президенту, скільки частині його оточення та політтехнологам «Нашої України», які таким чином полегшують собі завдання. Президент може ефективно підтримати своїх прихильників на парламентських виборах, не вступаючи хоч би у формальну суперечність із нормами закону, моралі та європейських демократичних традицій.

Зваби — почуття гріховне. І ведуть вони спочатку до ілюзій, а потім — у пекло. Доля троїстого союзу, швидше за все, вирішиться не раніше осені. Конкуренція раціональних розрахунків, зваб та ілюзій триватиме аж до останнього моменту — до старту нової виборчої кампанії, офіційної або неформальної.