«Триває торгівля»

Інвестиції не йдуть до України, бо їх тут не хочуть. Таку неординарну думку висловив в інтерв’ю «Дню» народний депутат України, член парламентського комітету з питань європейської інтеграції (фракція — «Наша Україна», партійність — НРУ) Михайло ПОЖИВАНОВ. Він переконаний — поки для інвесторів не будуть створені умови, жодні «міні-Давоси» не допоможуть.

— Уже майже неможливо говорити про українську політику поза контекстом майбутніх виборів до парламенту та місцевих органів влади. Як ви оцінюєте шанси Народного Руху потрапити до створюваного блоку НСНУ?

— У нас є міжпартійний договір, що містить застереження про співпрацю в тому числі й при підготовці до виборів наступного року. На жаль, НРУ зараз перебуває в програшній ситуації. Останні роки ми практично забули свою назву, увесь час виступаючи як невід’ємна частина блоку Віктора Ющенка. Доводиться сподіватися, що ті, хто очолює НСНУ, — люди совісні, і всіх домовленостей дотримуватимуться.

— Таким чином, перспектива самостійної участі НРУ у виборах серйозно не розглядається. Отже, Рух втратив статус впливової політичної сили загальнонаціонального масштабу?

— Я би так не говорив про партію, голова якої очолює МЗС. На цю посаду в Європі зазвичай претендує друга після лідера за значенням особа коаліції-переможця. Коли кажуть, скільки виборців проголосують за НСНУ на чолі з Віктором Ющенком, — це справді вражаючі цифри. Адже треба мати на увазі, що серед цих 50 із лишком відсотків є й симпатики Руху. Без прив’язки до Ющенка НСНУ не має рекордних рейтингів, і не так вже й помітно виділяється на тлі інших партій.

— Нещодавно головою київської організації НСНУ обрали Миколу Мартиненка. Отже, кандидат на посаду мера від партії влади визначений?

— У жодному разі. Ні за опитуваннями, ні за іншими критеріями перемогти на київських виборах Мартиненко на сьогодні не здатен.

— А якщо почнуть «розкручувати» із застосуванням всіх засобів?

— Розкрутять щонайбільше до 15—20%. Кияни — дуже мудрий народ, «розкручуванням» їх не візьмеш. Вони повинні пережити цю людину. Крім політики, місто — це ще й господарська структура.

— Вас називають одним із можливих претендентів на мерську посаду. Уже визначилися — балотуватиметеся чи ні?

— Так, балотуватимусь у будь-якому випадку. За деякими ознаками я вже почав усвідомлювати, що є реальним претендентом.

— За якими саме?

— В інтернеті з’являється безліч брудної інформації про мене...

— А НРУ не виступатиме проти вашої відкритої конкуренції з представником партії влади?

— Політрада НРУ, розглянувши це питання, зупинилася на тому, що нам треба мати свою кандидатуру на посаду мера і що цією кандидатурою можу бути я.

— А якщо ситуація загрожуватиме міжпартійним конфліктом?

— Я не думаю, що питання про столичного градоначальника здатне посварити Рух із НСНУ. Якщо інтереси нашої партії задовольнять за рахунок інших перспективних пропозицій, наприклад, або в прохідній частині загального списку НРУ буде надано 50% місць, або нам віддадуть вибори на місцевому рівні в Харкові, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, і при цьому НСНУ запропонує реальну прохідну кандидатуру на посаду мера Києва, — тоді можливі домовленості. Але якщо сьогоднішні координати збережуться, я маю намір балотуватися та вигравати.

— Вас багато що зв’язує з Донецькою областю, ви були мером Маріуполя. Як, на вашу думку, справляється там нова влада зі своїми обов’язками?

— На жаль, не справляється. Я нещодавно був у Донецьку. Там практично нічого не змінилося. Підходи ті самі. Хіба що обличчя трохи інші. Вплив олігарха, який раніше вважався «господарем Донбасу», тепер оспорює інший олігарх, пов’язаний із новою командою...

— В Україні відбувся бізнес-форум, голосно названий міні-Давосом. Які його практичні результати?

— Боюся, результатів менше, ніж розмов. Річ у тому, що в Україні ніколи не існувала проблема відсутності інвестицій. Проблема була у відсутності проектів для інвестицій. Тобто підприємства, які вимагають модернізації, а, відповідно, — капіталовкладень, просто не пускають до себе того, хто готовий вкласти гроші. Вигадують які завгодно схеми, лише б усе робити за рахунок власних коштів, або за рахунок повернення під виглядом іноземних інвестицій своїх же грошей, вивезених через офшорні зони.

— Підприємства самі не хочуть інвестицій? Це щось нове. І в чому ж, на вашу думку, причина?

— Це боязнь власників втратити контроль над підприємством. Тут, напевно, і наш менталітет приплітається. Важко українському власнику, який володіє, наприклад, 50% плюс однією акцією, поділитися пакетом, залишивши в себе 20%. Хоча 20% акцій модернізованого підприємства з інвестиціями могли б коштувати набагато більше, ніж 50% плюс одна — не модернізованого. Але, по-перше, у нас відсутні закони, що захищають дрібного власника. По-друге, в такій поведінці власників є політична складова.

Ні для кого не є таємницею, що господарі більшості великих українських підприємств засідають тут, у Верховній Раді. Фірми, заводи, фабрики є для них не тільки джерелом отримання фінансового прибутку, а й основою політичної ваги. Маючи «під рукою» 20-ти, 30-ти, а тим паче — 80-тисячний колектив, депутат почувається важливою фігурою. Він може вивести цих людей, які значною мірою від нього залежать, на мітинг, на демонстрацію, пікет, може примусити їх голосувати «як треба», — прикладів президентська виборча кампанія дала достатньо. Тому й не приходять інвестори — їх просто не пускають власники. А держава тут наказати не може, бо вона в більшості випадків власником уже не є. Така сама картина на ринках землі та нерухомості в Києві.

— Отже, наш «міні-Давос» — це, перепрошую на слові, бутафорія?

— Я думаю, нова влада реально відчула, що інвестиційний клімат із її приходом не покращився, швидше навпаки. І, щоб якось зупинити розвиток ситуації за нисхідною, був зроблений сильний піарівський крок. Але сам форум нічого не дав. Тільки справами можна залучити інвестиції. Я запитував своїх давніх знайомих російських бізнесменів, які відвідали Україну, — ви готові почати вкладати сюди? Відповідають прямо — ні, ми приїхали тільки послухати-подивитися. Вони бояться непрогнозованості влади. Приводів для таких побоювань влада дала більше ніж достатньо. Спершу вільні економічні зони відміняються. Потім міністр економіки заявляє, що до деяких положень функціонування цих зон ми готові повернутися. Ми то прибираємо, то повертаємо оподаткування малого бізнесу. Розмови про реприватизацію — взагалі окрема глава.

Якщо ми хочемо припинити лякати інвесторів поняттям «реприватизація», треба або прийняти в сесійному залі мораторій на подібні речі, або уряд має перестати їх постійно коментувати.

— Останнім часом керівництво України пішло на відродження раніше жорстко розкритикованої Віктором Ющенком і його прихильниками ідеї ЄЕП. Як це кореспондує з євроатлантичними устремліннями нашої країни?

— Якщо говорити про зону вільної торгівлі в рамках ЄЕП, то вона нібито нічому й не заважає. Інша річ, якщо йтиметься про митний союз у рамках ЄЕП, інші подібні речі. Проте ні від глави держави, ні від інших відповідальних за цю справу осіб я ніде не чув заяв, які свідчать про те, що Україна має намір інтегруватися в ЄЕП більше, ніж передбачає поняття «зона вільної торгівлі».

— І вам не здається, що, як і за часів президента Леоніда Кучми, Україна знову намагається рухатися в різні боки?

— Якщо говорити про рух на Захід, то головна перешкода тут — відсутність реальних зусиль з української сторони. Що заважає вступу України до Світової організації торгівлі? Насамперед наша власна бездіяльність. Уряд просить прийняти цілу низку законопроектів, необхідних для того, щоб отримати членство у СОТ. Парламент не поспішає з їх схваленням. Складно сказати, чого тут більше — відвертого опору чи просто шантажу. Триває торгівля.