Тилу в таких війнах не буває

Кращими за тиждень вважаю такі публікації «Дня»:

1. «Ми самі плодимо тиранів», Галина ПАЛАМАРЧУК («День», №190)

Дуже любимо жаліти себе, що віками нас гнобили й визискували, не давали нам розвою на своїй землі. Але минулося. Дожили до власної держави. Чужинці «опікують», але насилля не чинять; можемо розвиватись і міцніти, рости самим і плекати свою державу, бо є для цього все — земля, в землі і на землі, є працелюбний народ, є славна історія та багатообіцяюче майбутнє. Але ж ні. Тоді вороги не давали, тепер намул минулого засмоктує. А самі ми що? Перше й найбільше відчуття після прочитання статті — вдячність авторці, що не змовчала. Маючи аналітичний розум і далеко не жіночу мужність, виставила перед нашою інтелігенцією дзеркало. Саме перед інтелігенцією, яка в усі часи повинна бути розумом і совістю нації й яка сьогодні, за відсутності переслідувань і репресій, поступається моральними принципами, приглушуючи власне сумління. Це вона, в першу чергу, «попускає там, де треба тримати всім і з усіх сил», бо її ніби й маленькі «крадені вигоди», накопичившись, стають національною катастрофою. Саме інтелігенція мусить зробити логічний аналіз того, що відбувається з нашим суспільством протягом останніх років і донести його до одуреного й обкраденого народу, щоб було легше отямитись у цьому невпинному падінні. Тоді вибір буде правильний. Тоді режим не зможе далі зомбувати народ. Тоді зірвемо клановий зашморг — тоді житимемо!

P.S. Написав ці думки. Увімкнув телевізор, а там «совість» української журналістики А. Лапікура коментує програму одного з кандидатів у президенти. Лише декілька хвилин, а перед нами ціле гроно гірших рис «національної вдачі» — страх, продажність, лизоблюдство... Подумав, чи не даремно пишу, хіба нині «електорат» слухає лапікур? Ні, вірю, не щезли ще в Україні остаточно професійна етика, порядність і людська гідність. Стаття Галини Паламарчук — яскравий доказ тому.

2. «Пейзаж після битви», Семен ЖИГАЙ («День», № 192).

Сьогодні іміджмейкери нашого гаранта досить успішно експлуатують міфи про існуючу владу — мовляв, накрались уже, то й зупиняться, зате війни немає. Стаття змушує замислитись прихильників таких міфів над тим, що чекає нас після битви за престол. Бо не зупиниться наша клептократична «еліта», надто ставки великі, а в державі запущено процес «швидкого зростання нової генерації економічних авантюристів і політичних лжепророків», що добре засвоїли «нехитру ідею конвертації влади в гроші й грошей у владу».

Не менш популярний і міф про мир у державі, коли в сусідів воюють. Так, здоровий український консерватизм, патріархальність звичаїв і відсутність поневолених народів вберегли нас від громадянської війни, але ми стоїмо на порозі війни кланових інтересів. Нас чекають запеклі битви за газову та нафтову «труби», за електроенергетичний ринок і, мабуть, генеральна битва за «контроль над фінансовою системою країни». Битви дуже серйозні. Головне, що на передовій опиниться кожен з нас, бо тилу в таких війнах не буває.

3. «Руїна — сумна доба державного самогубства», Ігор СЮНДЮКОВ («День», №191)

Власне стаття з розряду історико- пізнавальних, досить поверхнево описує відрізок часу після смерті Б. Хмельницького. Цінність таких публікацій — не в науковій новизні чи історичній достовірності, а в залученні читача до аналізу подій і порівняння. Примушують замислитись висновки автора: «ніщо так не шкодить справі державотворення, як егоїзм панівної еліти, яка дбає виключно про свої інтереси, а також кричуща соціальна нерівність у суспільстві. Це було істиною 300 років тому, є такою й нині».

Якби нинішня еліта «вчилась так, як треба», то пам'ятала б, що найбільші земні цивілізації (Еллада, Рим, європейські монархії) гинули саме через вказані причини, а в Україні сьогодні вони перевершують відомі в історії. Цинізм, відсутність етичних принципів, милосердя і доброчинності культивуються на державному рівні. Сановні нувориші не думають про розплату, а історії читати не хочуть — гени не ті, в них «время — деньги».

Тема тижня для експертного висновку: «Необхідність зміни чинного Президента в Україні є для більшості громадян очевидною. Хто з кандидатів від опозиції, на вашу думку, особистісно найбільш відповідає посаді президента? «На кого» слід міняти Кучму?»

Найкращою експертною оцінкою питання «Дня» про необхідність зміни чинного президента є офіційне висловлювання керівника Львівського обласного виборчого штабу Л. Кучми: «Сьогодні стабільність полягає в тому, що вже нижче нам економічно падати нема куди». Крім того, демагогія, брехня, цинізм й волаюча некомпетентність чим далі, тим більше в усьому. Від цього мусимо очиститись. На мою думку, особистістю, яка найбільше відповідає посаді президента, є Євген Марчук».

Ярослав ГАЙДУК,
Львів