Удар по системі

Украй важливою трибуною для аналізу того, що ж, власне, з нами відбувається, впродовж 28 років була і є «Елітарна світлиця» — дискусійний клуб інтелектуального спілкування представників нашого громадянського суспільства, місце для гострих суперечок, глибоких думок, справді змістовних виступів. Весь цей час натхненником та модератором засідань «Елітарної світлиці» залишається відомий учений-астроном, громадський діяч, академік НАН Украйни Ярослав Степанович Яцків. Цей факт, безперечно , заслуговує на визнання й пошану суспільства.

29 травня цього року «Елітарна світлиця» запросила на своє зібрання добре відомого переважній більшості читачів «Дня» знаного вченого-соціолога, автора нашої газети, заступника директора Інституту соціології НАН України, члена-кореспондента НАН України Євгена Івановича Головаху. Вже сама тема його виступу та наступної дискусії «Як змінювалося українське суспільство за останні п’ять років? І що нас очікує після виборів Президента України?» доводить: ідеться про речі засадничі, базові, найголовніші. Євген Іванович, звісно, не прагнув, наче оракул, дати відповіді на всі запитання (він насамперед — глибокий вчений), але дискусія була надзвичайно цікавою. Коротко і стисло розповімо про основні тези з промови пана Євгена.

1. Перед соціологами і, не меншою мірою, перед цілою українською спільнотою постає зараз «на весь зріст» подвійне запитання: що уможливило перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах і, що не менш важливо, що на нас чекає далі? Як могло статися, вів далі Євген Головаха, що людина без політичного досвіду, без готової команди, певною мірою і без ідеології здобула таку приголомшливу перемогу — 73% голосів у другому турі виборів?

2. Для відповіді на це запитання, зокрема, слід подивитися на те, як змінилося наше суспільство за останні п’ять років. За даними соціологів, чимало змін є позитивними. Попри політичні колізії, основні ідеї Майдану Гідності — європейський вибір, свобода людини у вільній державі, реальна незалежність держави — живуть (хоча, слід визнати, у «майданних» партій є поважні проблеми з рейтингом і авторитетом). Зросла вага цінностей демократії та самореалізації. Якщо у 2012 — 2013 роках до 60% українців були не проти тих чи інших форм інтеграції з Росією, то тепер таких — максимум 22 — 23%. Ми вийшли з доби цинізму та соціальної дезорганізації, характерних ще для 1990-х років, і, сподіваємось, остаточно й назавжди. «Індекс деморалізації» (є такий соціальний показник, що показує стан ціннісної системи суспільства) почав нормалізуватися (нарешті) впродовж останніх п’яти років. До того він був на такому високому рівні, який є взагалі немислимим для цивілізованої країни. Дещо поліпшилися показники соціального самопочуття — менше тих, кому не вистачає соціальних благ.

Проте є речі, які навіюють дуже глибоку тривогу. Ще чотири роки тому 80% респондентів категорично відкидали саму думку про виїзд з України — зараз таких лише 67%. Погіршилося ставлення людей до приватної власності — чимало з них категорично виступає проти приватизації великих підприємств та проти ринку землі. Це справді серйозна проблема — немає поваги до самого інституту приватної власності. Не менш серйозним є формування у нас «суспільства без довіри», що, власне, й пояснює «феномен Зеленського».

3. Тепер про суто політичну складову виборів-2019. Нічого дивного в їхніх підсумках немає — навпаки, можна навіть стверджувати, що Порошенко, попри всі надзусилля, був просто приречений на поразку. По-перше, Україна тепер живе в епоху мережевого суспільства (вже 80% людей мають доступ до комп’ютера та інтернету і вміють щось із ними робити). Це сприяло перемозі Володимира Зеленського. По-друге, той стан, який є зараз, настільки неприйнятний (якщо не ненависний) для суспільства, що люди (за деякими даними, до 87% опитаних) готові серйозно ризикувати, щоб покласти, зрештою, край тому, що коїться. Бо сформувався абсолютно замкнений прошарок (каста) неофеодальної «еліти», яка створила для себе самої значно кращі умови життя, ніж навіть у Європі, й цілком задоволена. Але це категорично не влаштовує людей, які чітко бачать, що відбувається. Зеленського підтримали, бо його вважали альтернативою цьому цинізму. Терпець суспільства увірвався. В усіх регіонах було потужне замовлення: зміна старих еліт. Ось це й об’єднало захід та схід. Порошенко переміг лише в одній області України — Львівській.

Про середній клас. У Європі це — запорука стабільності (там його чисельність — до 60%). У нас — щонайбільше 23 — 24%. Але в чому, власне, проблема? В Україні середній клас «пішов у тінь», не оприлюднює свої доходи, аби не засвітитися перед «всевидящими очима» великого й надвеликого олігархічного бізнесу, — бо грабуватимуть. І на цьому тлі чітко помітна ще одна помилка Порошенка: все зосередити на інтересах держави — армія, мова, віра (науковці називають такий підхід «етатизмом» ), а не на конкретних інтересах людей. Натомість Зеленський позиціонував себе як абсолютно нова людина.

4. І нарешті. Що нас чекає у найближчий час? У Зеленського немає досвіду, він буде робити помилки — і вже їх робить. Уже явно помітним є саботаж з боку старих політичних сил — і він буде посилюватися. Проте визначальним є ось що. Як тільки (і якщо) новий Президент продемонструє, що йому нічого не треба особисто для себе, для свого збагачення, старій системі буде завдано дошкульного, вирішального удару. Але я не впевнений, що Зеленський зможе це зробити. Чи вистачить волі?

***

Соціологія відверто зневажалася за радянських часів. Зараз — наче інші часи. Аби лише влада дослухалася до думки вчених...